Золочів Плюс
Форум міста Золочів

Фобії

Автор Повідомлення
Фобії
Не пам'ятаю, чи пробігала така тема на форумі, але все таки створюю.
Так от... в кожного з нас мабуть є фобії, є т, чого ми боїмось, те, про що не кожен з нас боїться говорити в голос... Хтось боїться висоти, хтось темноти, хтось натовпу чи закритись приміщень.... А чого боїтесь Ви???
Дивно але я колись стількох речей боялася а тепер вони просто зникли. Не треба боятися, бо тільки завдяки страху можна керувати людиною. Краще його просто викинути із серця.
Знаєш Іра фобія є для того, щоб людина ще більше боялася
Я нічого не боюсь
Мені здається, шо боятися мають всі хто грішний
крім Бога звичайно
в Соломона написано (недослівно) "дорога до мудрості-страх Господній"
Та є така тема вже...
st.fergi пише:
Мені здається, шо боятися мають всі хто грішний

Боятись мають взагалі ВСІ... те грішний ти чи ні тут не має значення... А ті хто не боїться, не в обіду сказано, дурні.... І я маю на увазі не панічний страх перед якимись пустими дрібницями, а цілком виважений страх, обгрунтований...
Та й з другого боку страх це певний засіб для виживання... Він як своєчасний "тормоз". Головне шоб він управляв нами тільки в певній мірі, а краще щоб ми могли ним управляти...

Боюсь машин і висоти.... Дуже
astrolik пише:
Я нічого не боюсь

це я відносно фобій

Pangea пише:
Боятись мають взагалі ВСІ... те грішний ти чи ні тут не має значення... А ті хто не боїться, не в обіду сказано, дурні.... І я маю на увазі не панічний страх перед якимись пустими дрібницями, а цілком виважений страх, обгрунтований...

Та й з другого боку страх це певний засіб для виживання... Він як своєчасний "тормоз". Головне шоб він управляв нами тільки в певній мірі, а краще щоб ми могли ним управляти...

100% підтримую
Pangea пише:
Боятись мають взагалі ВСІ... те грішний ти чи ні тут не має значення... А ті хто не боїться, не в обіду сказано, дурні.... І я маю на увазі не панічний страх перед якимись пустими дрібницями, а цілком виважений страх, обгрунтований...

Та й з другого боку страх це певний засіб для виживання... Він як своєчасний "тормоз". Головне шоб він управляв нами тільки в певній мірі, а краще щоб ми могли ним управляти...

А для чого тобою має тормозити страх? Хіба не краще просто тверезо мислити, і розуміти коли треба зупинитися. Страх - це те чого треба уникати, бо тільки страх тебе зможе знищити. Нехай ти сама керуєш всім так само як і страхом, а не він тобою.
Anty пише:
Краще його просто викинути із серця.

Ось тут я згідна на всі 100%
sheila пише:
Хіба не краще просто тверезо мислити, і розуміти коли треба зупинитися.

Коли дитина мала вчиться поводитись з речами різними вона ніколи не навчиться поки не запхає руку в вогонь наприклад... Їй буде боляче і більше вона такого робити не буде, бо боятиметься знов обпектись.... Проте потім то вже буде називатись "тверезо мислити", а не "боятись"... Чому? Адже ж таке мислення основане якраз на таких простих природніх речах як страх, любов, приємність, здатність вляпатись в дурниці і зробити помилки.... Ми не одразу вмієм так тверезо мислити... ми вчимось.
Страх не обов"язковоте чого треба уникати.... то більше те що треба попробувати зрозуміти, прийняти і, можливо, спробувати проконтролювати...
Pangea пише:
Коли дитина мала вчиться поводитись з речами різними вона ніколи не навчиться поки не запхає руку в вогонь наприклад... Їй буде боляче і більше вона такого робити не буде, бо боятиметься знов обпектись.... Проте потім то вже буде називатись "тверезо мислити", а не "боятись"... Чому? Адже ж таке мислення основане якраз на таких простих природніх речах як страх, любов, приємність, здатність вляпатись в дурниці і зробити помилки.... Ми не одразу вмієм так тверезо мислити... ми вчимось.

В такому випадку ти права. Але коли ми вже подорослішали то можна змінити цей страх на "тверезо мислити" ?
Та можна звичайно... фактично так і є...
Але все одно ше лишається і інший страх... часом дуже наївний і зовсім необгрунтований як нам здається... але мусить шось бути за ним... десь там, в підсвідомості...
Страх завжди буде страхом, незалежно як його називати. Він всередині людини сидить завжди. Він як зло, коли ти думаєш шо поборола його, він тут же може змінити свою форму але залишиться таким самим страхом і ти уже думатимеш як бороти його цього чергового разу. Ти боротимешся все своє життя із всякого роду і величини страхами. А тверезе мислення дає тільки те, шо ти розумієш шо ЙОГО(страх) ТРЕБА БОРОТИ, ІНАКШЕ ВІН ПЕРЕБОРЕ ТЕБЕ.
Небезпечно розповідати про свої фобії, тому що хтось може використати їх проти тебе.
В мене в дитинстві була така фобія: мені хтось із старших сказав, що "коли гроза, не можна закривати очі під час блискавки, бо вона в тебе попаде і ти помреш"... Ну я й не закривав...
Дивуюсь своїй тодішній ніївності, але зараз я:
1) не боюсь грози
2) бачив стільки шикарних блискавок!!!
Не наю, фобія це чи ні, але коли був студентом ходили на річку в Хмельницьку. Хто там був, то бачив певно Буг, але ми ходили не туди а на Ружичку. Така собі річечка малесенька, можна навіть сказати шо не річка а канава. Ось там стояла вишка, з якої стрибають. Якщо чесно то мені і зара ніц не бракує, а тоді на першому курсі я важив 94 кг. Вишка була старою, і не пристосованою для стрибків, тому до неї тре було підплисти і по трубах(сходинки починались за 1,5 метра над водою) задертися наверх.
Так от, я весь час думав ну шо там з тої вишки стрибнути, якось підплив і з своєю вагою всякими правдами і неправдами видерся наверх. Заліз на самий верх. Подивився вниз, і .... зрозумів, ну його "хан". Так і не стрибнув. Не наю чи то через висоту 6 метрів, чи через те шо річка надто маленька. Але стрибати не став.
Боюся бродячих собак. Коли мене в дитинстві вкусила собака. Тепер обходжу їх як тільки бачу...
Боюся дураків.
Раніше панічно боялася натовпу та висоти. На кожний страх є причина, яка може бути спрятана дуже "глибоко". Якщо найти причину страху та попрацювати з нею, то страх пройде: перевірено. А от тепер боюся втратити рідну людину ( маю стареньку маму). Жах проймає до кісток, коли подумаю, що її колись не стане.

додано через 1 хвилину 1 секунду:

Найкраще всякий страх лікує любов коханої людини
LUBA995 а може треба змиритися
Змиритися з чим? страхом чи втратою? Як не парадоксально, прийняти втрату, навіть при усвідомленні її, дуже важко. З втратою рідних втрачаєш частину себе, своєї душі. Змиритися з цим неможливо...
Так десь я погоджуюсь з тобою, але все нам дається для випробовування нас. Втрату теж забувається, але на то треба час.