Золочів Плюс
Форум міста Золочів

Що потрібно для повного щастя?

Автор Повідомлення
Що потрібно для повного щастя?
шановні форумчани що Вам потрібно для повного щастя?
свобода, природа, самотність, музика, думка про смерть, думка про життя, Вона... цікаво де Вона... якшо є я, то є й Вона...

а для повного щастя повна відЛюдяність........ повнєйша тільки ліс і я...........

З. І. зарас я щасливий як ніколи
Я думаю що здоров"я щоб було, то є є найбільше щастя, коли його нічого не треба.
вдумайся в слова!!!

Олег пише:
коли його нічого не треба.


O_o*aka*F.O.A.D.
Я думаю щоб здоров"я щоб було, то є найбільше щастя, коли нема здоров"я більше нічого не треба.
Про що ви говорите, хлопці. Хай хоч хтось визначить поняття щастя, але коректно. А от уже тоді поговоримо про передумови і фактори, що можуть викликати такий стан. Для того рекомендую взяти, принаймні, П. Ярошинського "Про щастя"(на польській є точно) та й почитати, перш ніж виписувати невідомо що.
Який ти нудний. ПНХ
ага точно я й забув дуже дякую Takada тепер я буду щасливий повністю))))))))))))))))

З. І._F.O.A.D.
Takada пише:
Про що ви говорите, хлопці.

а в заголовку теми написано
Takada пише:
Хай хоч хтось визначить поняття щастя, але коректно.

... виконати перший в житті політ/стрибок, відчути невагомість...
... отримати власну машину ...
... лягти в далекому забутому всіма лісі на галявині і відчувати на лиці краплі дощу ...
... взяти на руки щойно народженого сина ...
... подружитися з ворогами ...
... ... ...
прикладів просто безліч ...

Takada пише:
А от уже тоді поговоримо про передумови і фактори, що можуть викликати такий стан.

Васілій пише:
Який ти нудний.

Takada пише:
Для того рекомендую взяти, принаймні, П. Ярошинського "Про щастя"(на польській є точно) та й почитати, перш ніж виписувати невідомо що.

незнаю шо він там написав і не хочу знати, тому що взнавати всякі там чинники виникнення щастя, це те саме що позбавляти себе кайфу від життя
Цитата:
Який ти нудний.

Вася, ПНХ. З тобою, як я вже давно зрозумів, але ще мав необгрунтовану надію, нема про що говорити.

Цитата:
ага точно я й забув дуже дякую Takada тепер я буду щасливий повністю

Ну і слава Богу!

Аstrolik, все це дуже добре, але є моменти, які викликають певні серйозні сумніви, як наприклад:
Цитата:
... виконати перший в житті політ/стрибок, відчути невагомість...
... отримати власну машину ...
... лягти в далекому забутому всіма лісі на галявині і відчувати на лиці краплі дощу ...
... взяти на руки щойно народженого сина ...
... подружитися з ворогами ...
... ... ...
прикладів просто безліч ...

Все перераховане є лише контенгентними станами речей у світі, а тому під визначенням терміну щастя їх розуміти не можна. З цього я розумію, що ви подали їх як факори, що такий стан викликають, і яких, як ви дуже точно зазначили є безліч. Однак, чи може це все претендувати на об'єктивність, якщо
1. всі ваші елементи для кожного є різними, а тому є відносними, а тому не визначальними,
2. Оскільки понятя самого щастя теж не має в нас дифініції, то ми таки не знаємо про що говоримо навіть попри те, що записане в заголовку теми (іншими словами "на вкус і цвет..."), а тому який сенс це обговорювати?
3.
Цитата:
незнаю шо він там написав і не хочу знати

А пише він там цікаві речі і я вам його дуже рекомендую(як альтернативу можна вибрати, для прикладу, 1 і головно 3 том вже згадуваних мною, і, гадаю, знайомих вам Ленноска і Гудінга "Світогляд").
4. А чи припускали ви варіант, що коли отримаєте все те що перерахували плюс те, що ще вам видається потрібним для "щастя" і цього буде мало(а так і буде!)? А ситуація така дуже трагічна і в ній вже багато хто як з відомих особистостей історії і сучасності, так і з героїв літератури, так і з персонажів Святого Письма побував, що дуже добре свічить на користь спростування безумовної істинності вашої думки.
5. Писав я це, зрештою, для того, щоб більше не лякатися, коли люди ототожнюють щастя із здоров'ям, і то ще один з найкращих дописів в перших рядках.

При всій повазі, але вважаю цю тему гідною для серйознішого аналізу, ніж той, що на даному етапі.
Takada пише:
А пише він там цікаві речі

цікаве читати я люблю (переважно те, що мені знадобиться), але нажаль зациклююсь над читанням певної тематики (наразі це телекомунікаційні технології) такщо обєктивно мислити на цю тему в мене не вийде. Цікаво буде пороздумувати над цим питанням в майбутньому, а наразі буду спостерігачем
Takada пише:
Оскільки понятя самого щастя теж не має в нас дИфініції

Прошу дЕфініцію :

Великий тлумачний словник сучасної української мови пише:
ЩАСТЯ, -я, с. 1. Стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості, яких зазнає хто-небудь. // Зовнішній вияв цього відчуття. // Радість від спілкування з ким-небудь близьким, коханим тощо. // Про того, хто дає радість кому-небудь, викликає гаряче почуття симпатії, любові. // Те, що викликає відчуття найвищого задоволення життям, дає радість кому-небудь. ** Вважати (мати) за щастя – бути щасливим що-небудь зробити, взяти участь у чомусь. Випало (випадає) щастя кому, перев. з інфін. – судилося комусь робити що-небудь, поталанило кому-небудь у якійсь справі, з'явилася можливість взяти участь у чомусь. 2. Досягнення, успіх, удача. // у знач. присудк. сл. Щастить, таланить кому-небудь. // Уживається як вигук при вираженні великої радості, відчуття схвильованості через раптовий, несподіваний успіх, вихід з якого-небудь становища, ситуації тощо. ** Мати щастя: а) бути, почувати себе щасливим; б) (перев. у формі 2 ос. теп. ч.) тобі, вам поталанило; в) (з інфін.) бути щасливим що-небудь зробити, взяти участь у чомусь. На щастя: а) (у знач. вставн. сл.) дуже добре для кого-небудь; б) щоб був успіх, удача, щоб поталанило кому-небудь. Пробувати щастя – намагатися що-небудь зробити, розраховуючи на успіх. 3. Доля, талан. // Добробут, щасливе життя.
vaymut пише:
Прошу дефініцію

Пирипрошую, шановне паньство. А шо таке діфініція? То не матюки часом?
Васілій пише:
Пирипрошую, шановне паньство. А шо таке діфініція? То не матюки часом?

Великий тлумачний словник сучасної української мови пише:
ДЕФІНІЦІЯ, -ї, ж. Стисле логічне визначення, яке містить найістотніші ознаки визначуваного поняття.
Як на мене, головне завдання будь-якої філософії чи релігії полягає у тому, щоб навчити людину бути щасливою. Якщо ж це завдання не ставиться, то така релігія є формою поневолення, тиску й пригнічення людини з боку суспільних чи державних чинників або колекцією народних забобонів і збіркою бабських байок. Щастя – це стан вищої задоволеності життям. Давньоруське слово "съчастие" походить від праслов'янського "счастьє", власне "хороша частина, доля".

Уже у Давній Греції прихильники філософії кінізму зневажали традицію, звички, умовності, як у філософії, так і у моралі й політиці, а щастям і метою життя вважали людську гідність, все ж інше – нічим. Вони вважали, що лише гідність "за своєю природою" є благом, а все інше – надумане й непотрібне, бо самого відчуття власної гідності достатньо для щастя. Кініки так цінили гідність і зневажали фізичні задоволення зовсім не тому, що не хотіли ними втішатися, а тому, що були злидарями й не мали доступу до матеріальних благ. З цього вони зробили висновок, що взагалі не можливо мати задоволення від матеріальних благ. Кініки відмовили у цінності тим речам, яких не мали. Вони переконували, що треба збайдужіти до всього, крім гідності, тоді людина може стати насправді вільною й незалежною. Таких незалежних людей кініки вважали мудрецями. Цінуючи лише життя за законами природи, вони зневажали всі суспільні й державні обмеження. Виступаючи проти будь-якої нерівності, кініки відстоювали рівність жінок і рабів, не визнавали державних кордонів, а вважали себе громадянами світу, космополітами. Діоген казав, що треба відмовитись не тільки від негативних, а взагалі від усіх здобутків цивілізації. Кініки дивакувато й провокативно боролися з цивілізацією. Від них спосіб життя, прихильники якого глузують із суспільної думки, культури й моралі, названо "цинічним".

Багато ідей кініків перейняли стоїки. Саме під їхнім впливом сформувалося уявлення про спосіб життя справжнього філософа, який повинен бути убогим, але щасливим. Ідеї кініків і стоїків дуже сподобались також деяким християнам.

Стоїки вважали, що світом править Дух (Пневма), який є своєрідною "тонкою" розумною матерією. За розум вони називали цей Дух не тільки "Пневмою", а й "Логосом", причиною будь-якої діяльності й руху. Оскільки Дух повсюди той самий, усі причини мають одну природу. Отже, зміни у світі обумовлені одним ланцюгом причин і – це єдиний процес. Дух діє не сліпо й механічно, а доцільно. Він утворює речі й керує їхнім розвитком у визначеному ним напрямку, Він діє невідворотно. Дух є не тільки долею – фатумом, але й провидінням (προνοια), яке керує світом.

Стоїки вірили, що розум – це не людська особливість, а космічна сила, а людська думка лише підлягає загальним законам природи. Для них світ був одним величезним необмеженим і нескінченним, вічним, живим, розумним, доцільним, цілісним, керованим одним законом, органічним тілом. Вони вважали, що світ тільки один, і нічого поза ним існувати не може, тому світ божественний завдяки Духові (Пневмі), який пронизує кожну річ. Отже, всі речі також божественні. Стоїки були пантеїстами, бо вважали, що Божество існує не поза світом, а у ньому. А якщо світ божественний, то, очевидно, він досконалий. Вони вірили, що Дух – це жива вогняна матерія, яка є початком світу, а з неї виникли ще три стихії. Після періоду завершення формування світу, коли праматерія максимально поділиться у собі самій, наступить період зникнення усього в єдності тієї ж праматерії. Відбудеться "світова пожежа", і все, що постало з вогню, знову зникне у вогні. Потім усе почнеться спочатку, і так без кінця. Але оскільки космос розумний і доцільний, бо керований Логосом, то мусить бути якась мета його перетворень. Цією метою є істоти, в яких праматерія доходить до найвищої напруги й досконалості: це – розумні істоти, боги й люди. Людські душі тілесні, але – це духовні (пневматичні) тіла. Тривалість життя душі залежить від градусу розвитку, здобутого нею під час життя. Душі мудреців доживуть аж до світової пожежі (кінця світу). Метою життя людини й її щастям є узгодженість зі світом і вірність законові космосу. Але стоїки розуміли, що щастя не може бути певним, якщо воно залежить від зовнішніх обставин. Отже, є два способи стати щасливим: опанувати зовнішні обставини або стати незалежним від них. А оскільки опанувати їх неможливо, залишається одне: стати незалежним. Над світом панувати неможливо, тому треба панувати над собою. Так виникла унікальна стоїчна етика, яка говорить нібито про щастя, а насправді закликає до самозречення. Парадокс: щоб усе мати, треба від усього відмовитись. Здійснити таке може, звісно, тільки мудрець, бо він піклується про внутрішні блага, які залежать лише від нього, й тому вони певні. Але єдиним внутрішнім благом є людська гідність, тому, цінуючи тільки гідність, мудрець стає незалежним від будь-яких несприятливих обставин і забезпечує собі щастя. Стоїки прямо ототожнили гідність із щастям, бо вважали її єдиним благом.

Оскільки стоїки вважали світ розумним, гармонійним і божественним, то щастям для людини є пристосування до цієї загальної гармонії. Якщо життя узгодити з природою людини, тоді воно буде узгодженим з усією природою, якою править один закон. Таке життя і є гідним і щасливим, елліни називали його евдаймонією, тобто почуттям загального задоволення. Але гідне життя не можливе без свободи. І хоча у світі панує необхідність, вона не виключає свободи, бо хто діє згідно зі своєю природою, той вільний. Отже, свобода – це усвідомлена необхідність. Доброчесним є лише природні дії, а природу людини становить розум, а не пристрасті. Ідеалом стоїків був "мудрець" – це розумна й шляхетна людина, яка щаслива, вільна, багата, тому що володіє лише насправді цінним. А нещасною людиною є навіжений – злий невільник і злидар. Тільки гідність є благом, бо всім іншим, що дурні люди вважають благами – багатством, славою, здоров'ям, – можна зловживати. А гідність – це самодостатнє (αυταρκεια) благо, тому лише воно й потрібне для щастя. Усе, що не є гідністю або негідництвом, стоїки вважали нейтральним, це – багатство, сила, врода, почесті, навіть здоров'я й життя. Усе це дуже непевне, його не можна вважати необхідним для щастя, брак цих речей не робить людину нещасною. Тому до всього цього треба збайдужіти, ці речі не повинні збуджувати ні пожадання, ні відрази. Але нейтральні речі не однакові. Не будучи хорошими, вони все ж таки мають меншу або більшу вартість. Одні з них – гідні вибору, а інші – негідні. Гідні вибору речі поділяються на: духовні (здібності, пам'ять, кмітливість, поступ у знанні), тілесні (здоров'я, життя), зовнішні (наявність родичів, друзів, любов, визнання, родовитість, заможність). Але їхня цінність відносна. Наприклад, багатство, яке дала нам доля, хороше, а якщо багатство здобувається важкими зусиллями або злочинним шляхом, то воно шкідливе. Те саме можна сказати про освіту, кар'єру або жінку. Справжнього блага (гідності) треба прагнути, а гідні вибору нейтральні речі треба лише приймати як дарунки долі. Стоїки вважали, що духовні цінності вищі від тілесних, бо душа, а не тіло, є природною цінністю для людини. Тіло теж ціниться, але його цінність мізерна порівняно з цінністю душі.

Нещасним стає життя, коли людина поводиться негідно, тобто всупереч природі й розумові. Джерелом нещастя вважалися сильніші від розуму пристрасті (πατη), тобто безглузді поривання душі, не властиві людській природі. Розрізнялися чотири пристрасті. З них два – заздрість і жадібність – турбуються про химерні блага, а два інші – сум і боягузтво – уникають уявного зла. Ці пристрасті роблять людські душі хворими й нещасними. Щоб стати щасливим, стоїки рекомендували цілковито позбутися пристрастей і досягти стану апатії (απαθεια), тобто безпристрасності, яка характеризує щасливого мудреця.

Щаслива людина завжди робить добрі вчинки, але головне значення має душевна інтенції (намір), бо тільки добрий намір породжує дійсно добрий учинок. Якщо до вчинку спонукав добрий намір, то хоча б усі вважали його лихим і ганебним, насправді він є добрим. Це відповідає новочасному (кантівському) розрізненню легальності й моральності. Сторонні люди не знають, до якої категорії належить той чи інший учинок, бо їм невідома його внутрішня інтенція, а тому вони не мають права судити.

Стоїки вважали, що розумні, мудрі й чесні не протиставляють особисті й суспільні інтереси, бо за природою людина є суспільною істотою. Вони турбувалися про все людство, навіть про своїх ворогів як справжні космополіти. Стоїки виступали проти розрізнення людей на еллінів і варварів. Тодішній глобалізм, який здійснювала Римська імперія, був ідеалом стоїків. Вони були переконані, що наше щастя знаходиться не поза нами, а у середині нас, і залежить тільки від нас. Якщо світ улаштований розумно, то й людська природа у своїй сутності добра й розумна.

Метою філософії епікурейців теж було намагання дізнатися, у чому полягає щастя і як його можна досягти. Епікур дав найпростіше пояснення: щастя полягає у задоволеннях, а нещастя – у стражданнях. Греки вважали, що щастя (евдаймонія) як найкраще життя можливе лише тоді, коли людина досягає досконалості. Епікур розумів досконалість гедоністично, бо досконала людина не страждає, а втішається. Отже, для щастя достатньо відсутності страждання, що і є задоволенням. Взагалі, людині від природи жити добре, тільки б її не турбували страждання. Природний стан людини є приємним, сам процес життя вже є радістю. Ця радість дається нам із народженням, нам не треба її виборювати. Якщо тіло здорове, а душа спокійна, то життя стає насолодою.

В епікурействі гедонізм поєднався з культом життя, яке є для людей єдиним благом. Епікурейці вшановували життя у формі релігійного культу, вони були сектою шанувальників життя. Але вони усвідомлювали, що це щастя – обмежене й нетривале. На відміну від вічної природи, яка знову й знову відроджується, людське життя – це тільки епізод. Епікур не вірив у метемпсихоз та у періодичне повернення речей, а цінив життя тому, що воно дочасне й унікальне. Щастя, яке ми маємо, треба оцінити й скористатися ним відразу, бо воно швидко мине й більше не повториться. Він вважав, що на майбутнє існування розраховувати безглуздо, оскільки для цього немає ніяких підстав, окрім байок, чиїхось сумнівних одкровень.

Радість життя є головним, але не єдиним складником щастя, окрім неї, існують задоволення, обумовлені зовнішніми причинами. Якщо для внутрішньої радості достатньо відсутності страждань, чому вона й називається "негативною", то для отримання задоволень треба виконати дві умови: мати потреби й задовольняти їх. А радість життя ми відчуваємо тоді, коли не заклопотані потребами та їх задоволенням. Отже, одні задоволення обумовлені відсутністю потреб, а інші – задоволенням потреб. Негативне задоволення відчуває той, кого не бентежать жодні збудники, а позитивного задоволення може зазнати тільки той, хто піддається збудникам. Тому лише негативне задоволення цілком звільняє людину від страждань. Якщо ж з'являються потреби, то виникає й загроза їх не задовольнити, тому й саме задоволення обов'язково пов'язане із стражданням. "Найбільше задоволень має той, хто найменше потребує". Отже, негативні задоволення є справжньою метою життя. Щоб досягти цієї мети, не треба шукати задоволення, треба тільки уникати страждань, треба не задовольняти потреби, а позбуватися їх. Позитивне задоволення не можуть бути метою, бо вони – лише засіб заглушати страждання, які терзають душу. Треба приборкувати інстинкти, які спонукають нас шукати насолод, і оволодіти мистецтвом так оцінювати задоволення, щоб вибирати з них ті, які не призведуть до майбутніх страждань.

Позитивні задоволення бувають двох родів: фізичні й духовні. Тілесні задоволення важливіші, бо без них духовні взагалі не могли б існувати. Тілесні задоволення, напр., насолода від споживання їжі, пов'язані з підтримкою життя, яке є першою умовою щастя. Епікур говорив, що "задоволення черева є підставою й коренем будь-якого блага". Але духовні блага – вищі, бо більш приємні, тому що душа силою уяви осягає не тільки теперішнє, а також минуле й майбутнє.

Епікур не визнавав якісних різниць між задоволеннями. Немає шляхетних або нешляхетних задоволень, є лише менше або більше приємні. "Якщо не порушиш законів або добрих звичаїв, не засмутиш друзів, не нашкодиш здоров'ю, не втратиш засобів існування, користуйся, як хочеш, своїми бажаннями". Одначе він радив провадити певний спосіб життя: шукати духовної радості, поширював культ дружби й шляхетного, витонченого життя, яке тепер і називають "епікурейством". "Не почесті й святкові церемонії, не насолоди коханням і жування біля заставлених їжею столів роблять життя приємним, а тверезий розум, який відкидає хибні думки, що завдають душі найбільше неспокою". Найскромніші задоволення – коло друзів і квіти у садку – були для епікурейців найбільш приємними.

Дружбу Епікур цінив лише тому, що не можна жити безпечно й спокійно, не маючи дружніх стосунків із людьми. А життя не буде приємним, якщо немає спокою й безпеки. Дружба є тільки засобом, а метою завжди й винятково є тільки задоволення. Усі високі епікурейські приписи ґрунтувалися на егоїзмі. Епікур вважав, що альтруїзм нікому й ні для чого не потрібен. Суспільство не потребує безкорисливих громадян, бо найліпшими громадянами є корисливі егоїсти, якщо вони, звісно, розумні. Епікур був тверезим філософом і вважав, що на основі прагматизму можна збудувати хороше суспільство, моральне й правове, та відверті доброзичливі стосунки між людьми. Він знайшов два чинника щастя: гідність і розум. Таким чином, життєві настанови гедоніста Епікура були ідентичними з приписами ідеалістів, але він обґрунтував їх інакше. Гідність він вважав лише засобом для щастя, а сама по собі вона не є цінністю, і було б нонсенсом чинити щось задля неї самої. Розум необхідний для щастя не тільки для правильного вибору задоволень, але й для управління думками. Думки легко збиваються на манівці й створюють омани та загрози, позбавляють людину спокою й роблять нещасною. Немає нічого безглуздішого від страху перед усемогутніми богами й невблаганною смертю, бо цей страх безпідставний. Епікур був матеріалістом і вважав, що не існує нічого, крім тіл і порожнього простору. Але він не був атеїстом, бо вірив, що вічні, щасливі, вільні від зла, боги існують, але вони живуть поза світом, де блаженствують у незворушному спокої, не втручаючись у наші долі, що вимагало б зусиль, які не можна уявити при досконалому й щасливому існуванні богів. Боги є тільки взірцями для світу, і було б блюзнірством обтяжувати їх діяльністю, яка їх не гідна. Вони не беруть участі у долях світу, і немає причини їх боятися. Учення Епікура звільняло людину від одного з найгірших людських страхів: страху перед богами. Він переконував своїх учнів, що душа – це складна тілесна система, яка руйнується у кінці життя, а віра у безсмертя душі є оманою. "Смерть нічим нам не загрожує, бо зло й добро є тільки там, де можна щось відчувати, а смерть є кінцем відчуттів". Безсмертя не потрібне для щастя, для цього треба зосередитись на реальному дочасному житті. Смерті не варто боятися, бо вона зовсім нас не зачіпає: поки є ми, немає смерті, а коли прийде смерть, нас не буде.

Епікур не вірив у "золотий вік", який нібито був початком історії людства, – навпаки, ніколи людина не була більш нещасною, бо у первісному стані вона всього боялася.

Епікур навчав, що людина щаслива не завдяки сприятливим умовам, бо щастя криється не в умовах, а у самій людині. Немає вищих сил, які б керували її долею, ніхто їй не перешкоджає, але ніхто й не допомагає – вона полишена на саму себе й сама відповідає за своє щастя. Джерелом нещастя є забобони, а умовою щастя – освічений розум. Для щастя потрібна культура думки й логіка, завдяки якій можна навчитися відрізняти істину від омани.

Епікурейство – це етика, яка визнає лише дочасні блага, робить людину відповідальною за власне щастя й нещастя, вважає спокій найдосконалішим станом людини, а просвіту розуму єдиним засобом проти страхів, які є плодом глупоти. Воно вбачає у розумному, доброчесному, культурному способі життя найліпший засіб для досягнення егоїстичного щастя, а в егоїстичній позиції – найпевніший шлях до загального щастя. Епікурейство – це світська філософія, яка радикально відмовилась від надприродних чинників.

Християнське уявлення про щастя, якщо не за формою, то за сутністю відрізняється від елліністичного. Ісус з Назарету у Своїй першій промові, яку Він проголосив на горі, означив щастя для Своїх послідовників у так званих заповідях блаженства.

священик Ігор Литвин

Цю примітивну статтю я взяв із сторінки полтавських автокефалів. Сподіваюся, що її простота та доступність(але в жодному разі не вичерпність) дозволить деяким дописувачам зрозуміти фундаментальну обмеженість своїх поглядів на проблему щастя.

додано через 23 хвилини 3 секунди:

Питання в тому, що заголовок статті сформульований по меншій мірі нелогічно. Для "повного щастя" всім нам бракує одного і того самого, принаймні це можна виразити у трьох, або, згідно деяких концепцій чотирьох пунктах. У визначенні тлумачного словника, що добре подав vaymut бракує лише одного терміну - "об'єктивне". Саме цього, як видається, тут майже ніхто не помічає.
много букв, неосилел, мож хто скорочену версію дасть)
"Пиво, їжа і дівки - найкращий доказ того, що Бог любить нас і хоче, щоб ми жили щасливо."
Цитата:
Пиво, їжа і дівки - найкращий доказ того, що Бог любить нас і хоче, щоб ми жили щасливо."

З піснею вертаймося разом до ренесансу!!!
Nitro пише:

"Пиво, їжа і дівки - найкращий доказ того, що Бог любить нас і хоче, щоб ми жили щасливо."

Ну-ну, давай без сваволі, що далека від справжньої свободи (вільності від гріха)...
А ви не судіть і не судимі будете.
І взагалі, шановне духовенство, у вас є релігійний розділ - там і проповідуйте..
Alexis пише:
А ви не судіть і не судимі будете.
І взагалі, шановне духовенство, у вас є релігійний розділ - там і проповідуйте..

Кожен має право на вираження своїх думок. Тим більше в цій замітці. Хто кого судить? Тільки аналізуються, натомість, конкретні речі, адже ми не тварини зі своїми сліпими низькими інстинктами. Дав же Бог людині розум, аби він не дрімав..
То не дрімай, буу, просвіти! Що тобі, наприклад, потрібно для повного щастя?
Цитата:
у вас є релігійний розділ - там і проповідуйте

Ну не реагуй вже так різко на маленьку помилку(не знаю як вам, а мене вже ті безтолкові сварки нервують, а вони зазвичай подібним чином і починаються), просто людина неправильно розуміє свободу в християнському контексті (маю на увазі не свободу "від"(в цю категорію крім як від гріха потрапляє і свобода від закону, порядку, і. т. д., що веде навіть не до світогляного скептицизму і відсутності певних рядів в ієрархії цінностей, а до чорт знає чого, звичайно, при абсолютизації), а , власне, свободу "для", що є необхідною передумовою для початку вольового процесу - приймати рішення і започаткувати їх виконання).
А стосовно проповідування, то як видається насправді ще зарано говорити про відношення Бога до Щастя, принаймні поки люди бачать те саме щастя у розпусті.
Щастя- це коли в більшості маєш на кого покластися, а не покласти.