Золочів Плюс
Форум міста Золочів

Події в Підгірцях - Розкол церкви чи щось інше?

Автор Повідомлення
Цитата:
треба слідувати, як пише Іхтіс, Символу віри даного нам на Першому Нікейському соборі.

А ДОБАВЛЕНЬ ДО СИМВОЛУ ВІРИ, ЗРОБЛЕНИХ НА ДРУГОМУ ВСЕЛЕНСЬКОМУ КОНСТАНТИНОПІЛЬСЬКОМУ СОБОРІ В 381 РОЦІ ВИ ВЖЕ НЕ ВИЗНАЄТЕ?

Цитата:
латинники теж гордолюбці добрі, скільки ввели новшеств після 1054 року

ЯКІ НОВШЕСТВА??? Я не ідеалізую Захід, але шановний Окей треба розрізняти нові догматичні дефініції і нові дисциплінарні чи обрядові практики. Свята Католицька Церква завжди вважала апостольську науку Божого Об’явлення непорушною святістю. Пояснення цієї науки, проповідування її, ніколи в Церкві ніхто не вважав новшеством, навпаки всі єпископи Церкви старалися цю науку Божого Об’явлення так представляти, щоб вона була християнам ясною і зрозумілою!
Тому Свята Церква ніколи нічого нового не додавала і не додає до апостольської науки, а тільки вирішує, як Божественне учення розуміти, краще пояснювати і проповідувати.
Так, наприклад, I Вселенський Собор в Нікеї в 325 році ввів НОВЕ слово "єдиносущний (грецьке homoousios, лат. consubstantialis) з Отцем" кажучи про природу Божого Сина. У Святому Евангелії є слово "єдинородний", але немає слова "єдиносущний". Тому, слово "єдиносущний" було НОВЕ, але це вчення було апостольською наукою, що містилася у Святому Євангелії і Святому Переданні. На I Вселенському Соборі в Нікеї в Символі віри заборонили робити зміни, а на ІІ Вселенському Соборі в Константинополі не побоялися і зміни зробили!
У Святих Евангеліях і багатьох текстах Святих Отців до відповідних Вселенських Соборів не було слів "єдиносущний", "Богородиця", "два Єства сполучені в одній Особі і одній Іпостасі". Як видно з тестів Св. Апостолів і апостольських отців в їх час таких слів теж не було. Ви також скажете: на Вселенських Соборах Святі Отці ввели новшества!
Ці абсолютно нові дефініції, Св. Церква не побоялася ввести, щоб краще розуміти, пояснювати і проповідувати Божественне учення.
Чомусь заперечують, почувши слова "і Сина" (в Символі Віри), "Непорочне Зачаття Діви Марії", "примат і влада Папи". Такими самими новими були слова "єдиносущний", "Богородиця", "два Єства сполучені в одній Особі і одній Іпостасі", яких не має в текстах Святих Євангелій і Діянь Апостолів.
Тому дефініції "єдиносущний", "Богородиця", "два Єства сполучені в одній Особі і одній Іпостасі", "і Сина"(в Символі Віри), "Непорочне Зачаття Діви Марії", "примат і влада Папи" Свята Церква не придумала як новшества, незгідні зі Святим Євангелієм і Святим Переданням учення або догмати. Церква ввела і використовує ці дефініції, щоб пояснювати і проповідувати непорушне Божественне вчення. Чи Ви вважаєте, що Церква вже не повинна поглиблювати і пояснювати Божественну науку?
Тому визнаючи непорушність віровчення, заповіданного Христом і апостолами, поглиблювати і пояснювати цю науку потрібно також і в наші дні і до закінчення століть, щоб християнам Божественне вчення було ясним і зрозумілим!
Якщо кажете, що після 1054 року ввели якісь новшества, то наведіть хоча б одну науку, здефіновану Римською Церквою, яка була б супротивна традиції і вченню Церкви перших десяти століть. Наведіть бодай десяток текстів найважливіших Святих Отців першого тисячоліття існування Церкви і церковних письменників за часів нерозділеної Церкви, які доводили, що Церква перших 10 століть учила:
1. ЩО БОЖИЙ СИН ГОСПОДЬ ІСУС ХРИСТОС НЕ МАЄ НІЯКОЇ УЧАСТИ В ПОХОДЖЕННІ СВЯТОГО ДУХА.
2. ЩО НЕМАЄ І НЕ ПОВИННО БУТИ З БОЖОЇ УСТАНОВИ ЗВЕРХНЬОГО І ВИДИМОГО НАСТАВНИКА ЦІЛОЇ ЦЕРКВИ.
3. ЩО РИМСЬКИЙ ЄПИСКОП НЕ МАЄ НІЯКОГО ПРИМАТУ В ЦЕРКВІ І НЕМАЄ СУДОВЛАСТЯ.
4. ЩО ПРЕСВЯТА ДІВА МАРІЯ БУЛА ЗАЧАТА В ПЕРВОРОДНОМУ ГРІХУ І НЕ БУЛА ВЗЯТА ДО НЕБА РАЗОМ З ТІЛОМ І ДУШЕЮ.
5. ЩО ДУШІ ПОМЕРЛИХ НЕ МОЖУТЬ ТЕРПІТИ НІЯКИХ КАР В ЧИСТИЛИЩІ.
ЯКИЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ СОБОР ЗАСУДИВ ВІРОВЧЕННЯ РИМСЬКОЇ ЦЕРКВИ?
А скільки назвете, текстів Святих Отців першого тисячоліття, які доводять, що Константинополь, Антіохія і Александрія вживали судовластя над Римом і всіма Західними єпархіями. Я можу навести декілька сотень текстів східних Отців, які свідчать про те, що Єпископ Риму мав судовластя над східними патріархами (Константинополь, Антіохія і Александрія) і єпархіями та східні патріархи цю судовласть над собою визнавали.
Скільки назвете Єпископів Риму, які визнавали владу Константинопольських або інших східних патріархів. Я можу назвати декілька десятків Константинопольських і інших східних патріархів, єпископів, які визнавали над собою верховну владу Римського престолу.
Скільки назвете Єпископів Риму, позбавлених престолу Константинопольськими або іншими східними патріархами. Я можу назвати багато Константинопольських і інших східних патріархів, єпископів, позбавлених влади з престолу одноосібною владою Єпископа Риму.
Скільки назвете випадків, коли Єпископ Риму звертався до верховної влади Константинопольських або інших східних патріархів в справах судових або з проханням про допомогу. Я можу назвати декілька десятків випадків прохань, листів і відгуків Константинопольських, інших східних патріархів і єпископів до Єпископа Риму як найвищої влади в Церкві Христової, в справах судових або з проханням про допомогу.
І накінець пригадаємо цитату із послання святого Феодора Студита, великого святого Грецької Церкви до Папи Льва ІІІ у 809 році (переклад з грецького оригіналу): "Тому, що великому Петрові Христос Бог дарував разом з ключами Царства Небесного і гідність архипастирства (на рос. мові - пастыреначальства), то до Петра або до його наступника необхідно звертатися у всіх справах, що становлять нововведення в Католицькій Церкві і противляться правді. Навчившись цього від наших давніх святих Отців і ми покірні і найнищі, з причини нововведення, яке і сьогодні повстало в нашій Церкві уважали своїм обов'язком раніш через побожного архімандрита Епіфанія, нашого брата і співпрацівника, а тепер покірним нашим листом доповісти про це до відома Ангелові Твого найвищого блаженства. І так, божественіша Голово всіх голов відбулося, як каже пророк Єремія, - соборище злочинців. .... Подаючи до відома це все правдиво, ми покірні прекладаємо твому христоподібному блаженству цей самий заклик, що його Верховний Апостол з іншими Апостолами виказав до Христа під час бурі на морі: "спаси" нас архипастир'ю піднебесної Церкви, "погибаєм". Тож вчини по прикладу твого учителя Христа і простягни руку до нашої Церкви, як Він до Петра. .... Бо коли вони, присвоївши собі владу, не побоялися утворити єретичний собор, коли тим часом не мають права ЗГІДНО З ДАВНО ПРИЙНЯТИМ ЗВИЧАЄМ, СКЛИКАТИ БЕЗ ВАШОГО ВІДОМА НАВІТЬ І ПРАВОСЛАВНОГО СОБОРУ".
ТО ЯК ВАМ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО ФЕОДОРА СТУДИТА, якого Ви б назвали "адвокатом Заходу чи Риму", а на форумі диякона Кураєва всі назвали його "папістом"! І це великого святого, якого самі почитають!

Цитата:
зародження комунізму (Маркс), СПІДУ, нетрадиційні орієнтації, порно в кожен дім, і т. п. теперішні содомські гріхи латинників.

Окей, невже Ви, як деякі сектанти, це все приписуєте Католицькій Церкві? Що Церква ввела содомські гріхи? Тепер так лише сектанти і масони говорять! А В ІНШИХ КРАЇНАХ ТАКОГО НЕ БУЛО І НЕМАЄ? А ДЕ БУДУВАЛИ КОМУНІЗМ? А СТАЛІН В МОЛОДОСТІ ДЕ ВЧИВСЯ? Чому Румунія, Молдова, Україна, Росія є лідерами торгівлі секс-рабинями в Європі? Якщо в Європі чи в Америці захворюваність на ВІЛ-інфекцію падає, то чому в Україні зростає з геометричною прогресією? В Україні кожного дня вмирають десяток ВІЛ-інфікованих, 30 хворих на туберкульоз (а нових хворих на туберкульоз з'являється кожного дня 100 чоловік), а ми будемо сидіти і тицяти пальцями в "гнилий" Захід. Він же там уже "розклався", як вчили комуністичні вожді.
От Ви для прикладу поцікавтеся яка захворюваність на туберкульоз в Галичині (на Східній Україні ще гірша ситуація) і в сусідній Польщі: в 20 розів менша! А про рівень медицини я вже мовчу.
Я ПИСАВ, ЩО ПРИЧИНОЮ ЦЬОГО Є КРИЗА СУЧАСНОГО ПОСТХРИСТИЯНСЬКОГО ЛІБЕРАЛЬНОГО СВІТУ, ЛІБЕРАЛІЗМ І МОДЕРНІЗМ. А ще те, що вчать ліберальні душпастирі. Ось так, напиклад: Бог добрий. Він всіх любить. Він всіх і все пробачить. Християнин ти, сектант або язичник, ходиш в церкву або не ходиш, гомосексуаліст, гетеросексуаліст, у тебе тільки три дружини або ще п'ять коханок, робиш ти аборти або тільки використовуєш протизаплідні засоби, шовініст ти або соціаліст, або взагалі ти з Аль-Каїди, - аби людина була хороша. А потім нарікають: криза, содомські гріхи і так далі.

Я переглянув свої погляди на об'єднання християн і екуменізм після того, як побував на форумі диякона всєя Русі Кураєва. Цікаво, що починав я з примиряючих мотивів, спільних завдань християн боротьби з злом і кризою світу, а мені весь час лише про догматику питання задавали. Довелося засісти за книжки.

Для всіх нагадаю наступну формулу, взяту з послання Папи Пія IV, складеного за дорученням Трідентського Вселенського Собору:
Sanctam, catholicam et apostolicam Romanam Ecclesiam omnium ecclesiarum matrem et magistram agnosco, Romanoque Pontifici, beati Petri Apostolorum principis successori, ас Iesu Christi Vicario, veram oboedientiam spondeo ас iuro.
Визнаю Святу Католицьку і Апостольську Римську Церкву Матір'ю і Наставницею всіх Церков. Обіцяю і присягаюся в істиній слухняності Римському Понтифікові, Наступникові блаженного Петра, глави Апостолів і Намісника Ісуса Христа.

Нещодавно на російській опозиційній радіостанції "Эхо-Москвы" був один російський опозиційний письменник, греко-католик. Ось, що він сказав (а всі присутні згодились): "Парадокс, но греко-католики именно что ценят в Папе и папстве, так это его авторитет и власть над своими иерархами. Именно общение с Римской церковью гарантировало УГКЦ сохранение связей с живой духовностью и нормальной церковной жизнью. Это произошло потому что в Церкви предстоятельствует Папа, который недостижим для уполномоченных".
Коли ми тут сперечаємося підгорецькі лже-єписколпи не дрімаа перебирають канонічну владу в УГКЦ.
Ось Вам деякі із іх НОВИХ звернень:
"Владика ..............

Заклик до єпископа, який відпав від Христа і Церкви
3.08. 2008Р. НОВИЙ СИНОД ЄПИСКОПІВ ПОВІДОМИВ СВЯТІШОМУ ОТЦЮ І ВІДКРИТО ПОВІДОМИВ УСІМ СВЯЩЕНИКАМ, МОНАХАМ, МОНАХИНЯМ І УСІМ ВІРНИМ УГКЦ В УКРАЇНІ, ЩО 17 ЄПИСКОПІВ УГКЦ ВИКЛЮЧЕНІ З КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ З ПРИЧИНИ АПОСТАЗІЇ (ПОР. ГАЛ 1,9). Такого єпископа УГКЦ, який допустився явного відпаду від віри, не можна покликати на Синод і таким самим правом є з Синоду виключений (пор кан. 102 §1 і кан. 953 §1 ККСЦ).
Між цими єпископами є і Твоє ім’я. Будучи єпископом Ти в першу чергу мав відповідальність за чистоту віри (кан. 196 §1,2 ККСЦ). Відкрито тебе закликалось зректися єресей кард. Л. Гузара і єдності з ним. Ти цього не вчинив і тим виявив, що маєш єдність з ним і з його єресями. Тому Ти сам виключився з Католицької Церкви як відступник – апостат. Ти явно зрікся правдивої віри в Ісуса Христа і явно показав, що маєш інше євангеліє і іншого духа. Оскільки Ти сам виключився з Церкви Христової, тому тепер незаконно займаєш єпископський уряд. В цьому стані апостазії вже не можеш ховатись за Божим авторитетом, за авторитетом Папи і власного єпископського уряду. Якщо в цьому нерозкаянні помреш, то будеш навіки засуджений. Тепер як відступник – апостат – МАЄШ ЄДИНУ МОЖЛИВІСТЬ ПОВЕРНЕННЯ ДО ЦЕРКВИ, А НЕЮ Є ПРИЛЮДНЕ ПОКАЯННЯ. Прилюдно мусиш зректися єдності з апостатом кард. Л. Гузаром, з його єресями і з його апостатичним духом.
Новий Синод охочий Тебе прийняти при умові прилюдного покаяння. Подаємо Тобі формуляр, щоб висловитись про відділення від конкретних єресей.
Любимо Тебе, але цей крок не можемо вчинити за Тебе. Це можеш перед Богом і Церквою вчинити тільки Ти, сам особисто. Віримо, що крім цього прилюдного покаяння Святіший Отець потім Тобі уділить особисте покаяння, яке буде для Твого добра і на користь нашої УГКЦ, до того ж будеш прикладом для інших апостатичних єпископів, які свою апостазію не усвідомлюють бо не мали такої ласки щоби хтось на їхній стан вказав.
Виконавча комісія нового Синоду єпископів УГКЦ
+ Ілля, ЧСВВ
+ Методій, ЧСВВ
+ Самуїл
+ Маркіян, ЧСВВ
8.08.2008р.

Адрес: Синод єпископів УГКЦ, Підгірці 19, Бродівський р-н, Львівська обл., 80660, www.community.org.ua
Далі буде ще цікавіше...

додано через 1 хвилину 1 секунду:

Відречення від апостазії – повернення до Католицької Церкви

Я, ___________________, оцим привселюдно відрікаюся єресей кард. Л. Гузара і моєї єдності з його духом апостазії, а конкретно:
СТАВИТЬ ПІД СУМНІВ БОЖЕСТВО ІСУСА ХРИСТА.
СТАВИТЬ ПІД СУМНІВ НАДПРИРОДНЕ МАТЕРИНСТВО ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ, МАТЕРІ БОЖОЇ.
Єресь, яка ставить під сумнів вічність пекла.
Єресі, які пропагують віщування і відкривають двері усім формам окультизму (касують першу Божу заповідь).
Єресь, яка схвалює тяжкий гріх гомосексуалізму.
Оцим також відрікаюся:
1) історично-критичної теології (ІКТ) і духа, який є за нею.
2) синкретизму і духа окультизму.
Обіцяю:
1) що не буду святити гомосексуалістів ані на єпископів, ані на священиків.
2) що буду підтримувати духовну обнову УГКЦ на основі правдивого покаяння і навернення (конкретно через відновлення святкування сьомого дня – неділі).
3) що буду вірний і послушний Святішому Отцю.

____________________ ________________
підпис дата

Копії:
- Бенедикт XVI, Папа

(Прим.
- До часу поки не вчиниш прилюдне покаяння залишаєшся виключеним з Католицької Церкви.
- Формуляр відішліть на адресу: Синод єпископів УГКЦ, Підгірці 19, Бродівський р-н, 80660, Львівська обл., Україна, факс: (3266)30-6-37, community@catholic.org

(лист був посланий єпископам, які попали під анатему)

додано через 1 хвилину 5 секунд:

Повідомлення про канонічне перейняття єпархій УГКЦ
Повідомляємо, що ложний пастирський лист єпископа Колтуна від 16.7.2008 нікого не зобов’язує у сумлінні. Лицемірно в ньому пише: “Сатана влізає на престіл і бере самочинно владу Христа Спасителя та апостолів, щоб вести пагубне «діло спасіння»”. Цей вислів повністю стосується його, а не нас! Він відкрито приєднався до єресей кардинала Л. Гузара, цим не ми, а він прилюдно зрадив Христа Спасителя!
Далі пише: “Колегія суддів (апостата М. Колтуна) постановила покарати великою екскомунікою цих священиків (єпископів).”
Відповідь: Цей бажаний вирок на його замовлення – це маніпуляція правдою і церковними законами. Ми, як єпископи, відкликалися до Святішого Отця. На жаль, апостатична машинерія далі топче по Божих і церковних законах. Підступно передали нашу апеляцію не Святішому Отцю, але в суд Львівської архиєпархії. На це ми знову реагували з вимогою, що наш спір може вирішити лише Святіший Отець, а не той, хто нас незаконно оскаржує. Отож, ми не є екскомуніковані, ані згідно Божого, ані згідно церковного закону. Згаданий єпископ М. Колтун є екскомунікований – анатемізований згідно Божих законів, і це є дійсне перед Богом і перед Церквою!
В нашому пастирському листі від 3.8.2008 ми повідомили, що цілий Синод єпископів УГКЦ в Україні самочинно виключив себе з Церкви тим, що прилюдно відрікся нашого Господа і Спасителя та Його Містичного Тіла – Церкви. Тому мусів бути встановлений новий Синод, інакше ціла Церква попала б під анатему, тому що творила б єдність з єресями фальшивого правління. Це правління за допомогою підступів і брехні вело би бідних вірних до апостазії і загибелі. Новий Синод чітко відділяється від усіх єресей, які кардинал Гузар прилюдно подав Церкві. Наша мета – це внутрішнє відновлення віри і моралі, тобто цього, без чого християнство втрачає свою суть та екзистенцію. Тому новий Синод відразу ж після призначення конкретних єпископів перейняв єпархії. Це правда, що з уваги на надзвичайні обставини, Літургія не могла бути відслужена у катедральних храмах. Їх незаконно тримають єпископи-апостати. ТОМУ ЛІТУРГІЇ БУЛИ ВІДСЛУЖЕНІ НА ТЕРИТОРІЇ ДАНИХ ЄПАРХІЙ, А ЦЕ АБО НА ВІДПУСТОВИХ МІСЦЯХ (Погоня, Зарваниця, Грушів...), АБО В ХРАМАХ ЧИ КАПЛИЦЯХ ЄПАРХІАЛЬНОГО МІСТА ЧИ ТЕРИТОРІЇ.
Нашою метою не було і не є насильне захоплення храмів, але духовне відродження УГКЦ. Тепер про це духовне перейняття єпархій повідомляємо всім священикам, монахам і вірним. Правосильним, правовірним і з’єднаним зі Святішим Отцем єпископом єпархії є:
Для Львівської та Жовківської єпархії єпископ Маркіян В. Гітюк, ЧСВВ.
Для Івано-Франківської і Коломийської єпархії єпископ Ілля А. Догнал, ЧСВВ.
Для Дрогобицької єпархії єпископ Методій Р. Шпіржік, ЧСВВ.
Для Бучацької єпархії єпископ Тимотей П. Сойка, ЧСВВ ІІІ.
Для Тернопільської єпархії єпископ Самуїл Р. Обергаусер, ЧСВВ ІІІ.
Для Ужгородської єпархії єпископ Василь П. Колоді, ЧСВВ ІІІ.
Ці конкретні єпархії були перейняті єпископами нового Синоду. Повідомлення про це передане Святішому Отцю з можливістю, що якщо би він хотів змінити рішення нового Синоду, ми радо так вчинимо на особистій зустрічі з ним. Причиною вимоги особистої зустрічі є те, що папські легати в багатьох випадках діють протилежно до того, за що змагається Святіший Отець. Тут йдеться про особливо важливу річ, яка цим мусить бути гарантована.
Новий Синод закликає всіх вірних, а передусім священиків, щоб у своєму сумлінні респектували ці зміни. В Літургії нехай згадують Верховного архиєпископа Михаїла та єпископа, який був призначений до їхньої єпархії.
Ніщо не віднімає духовної влади новопризначеним єпископам, хоча в єпископських будівлях і далі сидять єпископи-апостати. Вони вже не мають жодної духовної влади.
Наголошуємо: Це рішення Синоду може змінити лише Святіший Отець, і це через особисту аудієнцію.
Виконавча комісія нового Синоду єпископів УГКЦ

+ Ілля, ЧСВВ
+ Методій, ЧСВВ
+ Маркіян, ЧСВВ
+ Самуїл

Підгірці,14.8.2008
Адреса: Синод єпископів УГКЦ, 80660 Підгірці 19, Бродівський р-н, Львівська обл.
факс (03266) 30-6-37,
www.community.org.ua

додано через 2 хвилини 46 секунд:

А ось Вам і переворот в УГКЦ
Бенедикт XVI
Папа
Ватикан
Канонічне перейняття єпархій правовірними єпископами
Ваша Святосте,
в теперішній надзвичайній ситуації цілий Синод УГКЦ разом з його Главою кардиналом Л. Гузаром попав у апостазію. Тому був встановлений новий правовірний Синод, який вибрав нового Главу УГКЦ і призначив до єпархій нових правовірних єпископів. Про це Вам вже було повідомлено в листі від 3.8.2008. Тепер Вам повідомляємо, що окремі єпархії вже канонічно перейняли ці нові єпископи:
Львівську та Жовківську єпархії – єпископ Маркіян В. Гітюк, ЧСВВ.
Івано-Франківську і Коломийську єпархії – єпископ Ілля А. Догнал, ЧСВВ.
Дрогобицьку єпархію – єпископ Методій Р. Шпіржік, ЧСВВ.
Бучацьку єпархію – єпископ Тимотей П. Сойка, ЧСВВ ІІІ.
Тернопільську єпархію – єпископ Самуїл Р. Обергаусер, ЧСВВ ІІІ.
Ужгородську єпархію – єпископ Василь П. Колоді, ЧСВВ ІІІ.
Перейняття відбулося з участю Божого люду та свідків, завжди на території даної єпархії. На жаль, канонічне перейняття єпархій не було можливості здійснити у катедральнім храмі, тому проходило на відпустових місцях чи в інших храмах даної єпархії.
Святіший Отче, цим ми Вам знову визнаємо синівську пошану і підпорядкованість, а одночасно просимо Вас, якщо би Ви хотіли змінити рішення Синоду, просимо, щоб Ви особисто прийняли нас на аудієнцію. З особистого досвіду мусимо признати болісну реальність, що багатьом Вашим урядовцям не віримо, тому що вони чинять протилежне до того, чого Ви бажаєте і за що змагаєтесь!
У Христі
Виконавча комісія нового Синоду єпископів УГКЦ
+ Самуїл
+ Методій, ЧСВВ
+ Маркіян, ЧСВВ
+ Ілля, ЧСВВ
Підгірці, 16.8.2008
Копії:
- Кардиналам і єпископам Католицької Церкви
- Єпархіальним управлінням в Україні

Адреса: Синод єпископів УГКЦ, 80660 Підгірці 19, Бродівський р-н, Львівська обл., факс (03266) 30-6-37
www.community.org.ua
Чого ж мовчить офіційна УГКЦ? На що надіється ???

додано через 3 хвилини 20 секунд:

А так нахабно і нахраписто вони діють всюди.
Ось як розгортаються події в БУЧАЧІ, по заміні правлячого єпископа УГКЦ
"Оприлюднення анатеми на священика Д. Григорака ЧСВВ – колишнього адміністратора Бучацької єпархії
11.8.2008р. близько 18 год. ми, нижче підписані єпископи, відвідали в резиденції адміністратора Д. Григорака ЧСВВ в Чорткові.
Ми задали йому два основні запитання:
“Чи відрікаєшся єресей кард. Л. Гузара опублікованих в книзі: “Бесіди з Блаженнішим Л. Гузаром. До постконфесійного християнства”?” Його відповідь була: “Не відрікаюся!”
Друге питання: “Чи відділяєшся від духа апостазії і єдності з кардиналом Л. Гузаром?” Відповідь була: “Не відділяюся!”
В імені Божім цьому священику, адміністратору єпархії, ми повідомили: ТИ ВІДКРИТО З’ЄДНАВСЯ З ЄРЕСЯМИ КАРДИНАЛА Л. ГУЗАРА, ЯКІ НИЩАТЬ ОСНОВИ СПАСИТЕЛЬНОЇ ВІРИ, І ЦИМ ПЕРЕД НАМИ, ДВОМА СВІДКАМИ, ТИ ВІДРІКСЯ ПРАВДИВОЇ ВІРИ. ТИ ТЕПЕР САМ СЕБЕ ВИКЛЮЧИВ З КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ. Тепер вже займаєш уряд незаконно. Перед Богом і Церквою ми зобов’язані цю твою позицію оприлюднити і тим оприлюднити анатему (Гал. 1,9), якою ти сам себе виключив з Церкви.
Твоє рішення і Твої слова бере під увагу Бог, Церква, але і демони. Якщо Ти в цім стані нерозкаяності помреш, то будеш засуджений навіки!
Що з цього випливає для цілої єпархії?
Для Бучацької єпархії замість тебе, адміністратора-апостата, правосильно був призначений єпископ Тимотей П. Сойка, ЧСВВ-ІІІ. Священики у сумлінні зобов’язані його слухати. Силою екскомуніки Ти вже втратив у Католицькій Церкві всю духовну владу! Якщо далі залишаєшся в уряді, тоді його незаконно окупуєш. Святі Тайни, які Ти уділяєш, є недійсними, тому що Ти сам себе виключив з Церкви!

+Ілля, ЧСВВ
+Маркіян, ЧСВВ
Підгірці 12.8.2008
Адрес: Синод єпископів УГКЦ, Підгірці 19, Бродівський р-н, Львівська обл., 80660, www.community.org.ua

Може прокоментуєш Валентине чи гоже так поступати КАТОЛИКАМ ?

додано через 2 хвилини 51 секунду:

І це не сон, а реальна дійсність в католицькому світі в серпні 2008 року
Особлива ситуація в УГКЦ на Україні
Священикам і вірним УГКЦ
На даний час в Україні є Синод апостатичний і Синод правовірний. Апостатичний Синод єпископів згідно Божого закону є виключений з Церкви, і це сталося офіційно: Члени Синоду (17 єпископів) були прилюдно ввізвані відректися єресей, які порушують основи віри і які відкрито проповідує кард. Л. Гузар. Вони цього не зробили, а тому згідно з Гал. 1,8-9 самі себе анатемізували – виключили з Церкви.
Цей апостатичний Синод залишається при владі вже незаконно.
Ми були правосильно висвячені за особливих обставин, щоб обороняти Церкву перед духом єресі, який поступово ліквідує нашу мученицьку Церкву. Ті, хто є під анатемою, виступають перед Божим людом так, начеб нічого не сталося. Вони заперечують Божі Закони і сумління. Уряд, який в минулому одержали, не хочуть залишати, але реальністю є те, що уряд апостола прийняв і Юда. Ліквідують кожного, хто виступить проти їх апостатичної системи. Прикладом того є т. зв. Пастирський лист єпископа-апостата М. Колтуна від 16.7.2008. Цей лист є повний брехні і півправд. Усі священики були змушені його прочитати. Однак ніхто не смів відкрито сказати, що це є сукупність брехні і півправд. Єпископ М. Колтун тут пише: “Сатана влізає на престіл і бере самочинно владу Христа Спасителя та апостолів, щоб вести пагубне «діло спасіння»”. Цей вислів, однак, стосується його самого. Він, а не ми, публічно приєднався до єресей Л. Гузара. Він, а не ми, публічно зрадив Христа-Спасителя!
В Пастирському листі від 7.8.2008 єпископ-апостат Сімкайло лицемірно пише: “Закликаю духовенство до молитви, щоб могли відрізнити правдивих Христових Пастирів від “вовків в овечих шкірах”,...“і щоб ми могли визволитися від безпутніх та лукавих людей, бо не в усіх – віра” (2Сол.3,2)”.
О, коли б то духовенство насправді молилося! Ті, хто добре знають М. Сімкайла, зможуть розрізнити, чи це Боже Слово про безпутніх і лукавих людей не стосується власне його, чи він є насправді пастирем, за прикладом Спасителя, який дає життя за своїх овець, чи є вовком в овечій шкірі. Що стосується віри, то він публічно з’єднався з єресями і з апостатичним духом апостата Л. Гузара. Ця постконфесійна віра не приносить спасіння, але засудження!
Наступним прикладом як діє система брехні є монстр-процес, що розпочався в Жовкві, а тепер продовжується у Львові, намагаючись нас екскомунікувати. Головне питання, поєднане з нашими єпископськими свяченнями і з судовим монстр-процесом, є таке: Є Гузар єретиком чи ні? Якщо є – а він ним є – то ми як єпископи повинні були виступити і проти його єресей, і за те нас судить його апостатична система. У цій судовій справі після першого ступеня суду ми відкликалися до Святішого Отця, згідно з каноном 1059 ККСЦ. Хоча місцеві судді стверджують, що цей канон недійсний, то це мусіли б доказати лише судові експерти з Ватикану.
Ті, хто проповідують нове (фальшиве) Євангеліє, ведуть люд до загибелі. Вимагають хворобливий послух, яким утримують людей в недефінованому і нерозумному страсі. Однак вони самі не слухають Христа і йдуть власною дорогою відпаду. Вони є брехунами – фальшивими апостолами (пор.2Кор.11,13). Як неправдомовці, вони затемнюють суть, не проповідують покаяння, не проповідують живе Євангеліє, не вказують на правильну дорогу до спасіння і до наслідування Христа. Вони у всіх відмінках і на всі лади обганяються словом «послух», але хто їх – єретиків – послухає, піде туди, куди й вони: до пекла.
Ще одним прикладом дії брехні є скандал, викликаний єпископом-апостатом Т. Сеньківом (див. лист Злочин у Стрию 15.8.2008).
На 19 8.2008 був приготований наступний скандал – у Підгірцях. Єпископ Колтун хотів зловжити прощу на свято Преображення. Вірні з Підгірець звернулися в міліцію, а водночас підготовилися проти запланованої масової акції. Ця акція М. Колтуна зазнала невдачі.
Яка є перспектива в цій ситуації? Апостати намагаються випередити рішення Папи – в часі, коли Божий люд чекає на його рішення – і хочуть примусити його схвалити свої обмани. Цим хочуть зліквідувати нас, які змагаємося за обнову духовного життя, а цим все ж ліквідують будь-яку можливість духовного пробудження. ПРОБУДЖЕННЯ НЕ МОЖЕ НАСТАТИ, БО ДУХ БРЕХНІ І СМЕРТІ ЗЛОВЖИВАЄ ЦЕРКОВНУ СТРУКТУРУ І НЕ ДОЗВОЛЯЄ ПРАВДИВОГО НАВЕРНЕННЯ, АНІ ЖИТТЯ.
Який є тут варіант? Святіший Отець мав би екскомунікувати цілий апостатичний Синод ще й згідно церковних законів. Нас не може карати за те, що проповідуємо правовірне вчення і маємо Божого Духа. Так, хоч ми і порушили церковний припис стосовно наших свячень, але нас повністю оправдує надзвичайна ситуація в Церкві. Офіційно, а до певної міри канонічно, в цих надзвичайних умовах ми вже перейняли єпархії після апостатів. Перед Богом і Церквою –тепер ми є їхніми пастирями. Вірні повинні взяти під увагу ці зміни і цей новий стан.
Яке є рішення? Пропонуємо Святішому Отцю, щоб в рамках справедливого вирішення ситуації в Україні, закликав трьох представників правовірного Синоду і трьох представників апостатичного Синоду, щоб так перед ним самим вирішилася ціла ситуація в УГКЦ згідно з його волею. Умовою з нашого боку є те, що єретик і апостат кард. Л. Гузар мусить бути відкликаний. Апостат не може бути Главою Церкви.
Виконавча комісія нового Синоду єпископів УГКЦ
+ Ілля, ЧСВВ
+ Методій, ЧСВВ
+ Маркіян, ЧСВВ
+ Самуїл
Підгірці, 19.8.2008

Копії:
- Кардиналам і єпископам Католицької Церкви
- Представникам політичної влади в Україні

Адреса: Синод єпископів, Підгірці 19, Бродівський р-н, Львівська обл., 80660
www.community.org.ua
Холодний душ для лже=єпископів ( екстремістів)
"Міністерство внутрішніх справ з'ясовує причини звільнення Підгорецьких монахів з міліції в Стрию
Friday, 29 August 2008
СТРИЙ. З цією метою 29 серпня 2008 року до Стрия прибув помічник міністра внутрішніх справ України Тарас Гаталяк та Анатолій Крижанівський, заступник начальника штабу ГУ МВС у Львівській області. 15 серпня 2008 року монахи-самозванці з Підгорецького монастиря на Львівщині вчинили спробу захопити будинок Єпархіального управління в Стрию і міський храм апостола Якова та побили місцевих міліціонерів.

Особливо агресивним був Ілля Догнал, який копав міліціонерів ногами, зривав пагони, тощо. Затримані монахи, серед яких двоє громадяни Чехії, були доставлені в міський відділок міліції для з’ясування мотивів такого поступку. Того ж дня збунтованих монахів звільнили. Причину свого звільнення монахи згодом пояснили так: «владиці Методію Шпіржіку вдалося мобільним подзвонити нашим знайомим, і відразу після цього начальник міліції зі Львова наказав, щоб нас негайно випустили».

о. Павло Худ
керівник Прес-служби Стрийської єпархії
Кримінал тільки-но починається для них, а вони вже трублять на всю Україну, що їх обмовив єпископ Т. Сеньків

додано через 2 хвилини 21 секунду:

Ось так , Іхтісе, а ти думав, що вони уникнуть відповідальности за вчинене.
Вітаю вас, браття во Христі

Валентине,
прочитав уважно все, про що ти написав. Що тут сказати? Аксіос, і ще раз аксіос.
А проте Окей не сприйме твоїх аргументів, бо він зазомбований, сектант. Якби Христос завітав до УКУ, вони Його розіп’яли б знову. Їм не істина потрібна, а домінування над кимсь. І ще вони ненавидять Апостольську Столицю, а значить – нехтують засновника Церкви. І це відверте нехтування вряд-годи з’являється на поверхні їхніх начебто правильних слів про те, як вони прагнуть добра своєму народу. Про це можна довго говорити, може іншим разом.

Стосовно притчі про багатого юнака, про яку згадав Ihtis, а вірніше пояснення про верблюда і вушко голки, то є три варіанти.

1. Вушко голки – це низькі ворота в стіні Єрусалиму. Вівці спокійно крізь них проходили, люди – зігнувшись, а з верблюдів знімали поклажу, ставили на коліна і вони ледве проповзали.

2. Грецьке слово верблюд (Камілус) і канат (Камелус) відрізняються написанням однієї букви. Тобто, легше заселити канат у вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже.

3. Вушко голки – це вузькі двері в Єрусалимському храмі, крізь які первосвященики проходили зігнувшись, щоби потрапити у Святая Святих. Це символізувало самоочищення: за спиною первосвященика залишалися його гріхи, він входив у Святая Святих чистим, щоб кадити перед Господом. Тобто, у Царство Боже легше увійти тварині нечистій (в юдеїв верблюд – нечистий), аніж багатому.





А з книги про Пія Х я вибрав тільки найсуттєвіші розділи, особливо про ставлення Пія Х до Української Церкви. Думаю, що ця інформація не надто в нас відома, Океї поширювати її не будуть.

***

ПАПА ПІЙ Х: ЖИТТЯ І СЛУЖІННЯ

СВІТОГЛЯДНА КОНЦЕПЦІЯ ПІЯ Х
ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЦЕРКВИ У ФРАНЦІЇ
ЗАХИСТ ВІРИ АПОСТОЛІВ
ВШАНУВАННЯ ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ
ВШАНУВАННЯ ПРЕСВЯТОГО СЕРЦЯ ІСУСОВОГО
ПІЙ X ТА УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА

СВІТОГЛЯДНА КОНЦЕПЦІЯ ПІЯ Х
Коронація Святішого Отця Пія Х відбулася 9-го серпня в базиліці Святого Петра. Згідно церемоніалу Святіший Отець отримав потрійну корону, яка символізує потрійну владу Римського Архиєрея – як Верховного Намісника, Учителя Церкви і Володаря. Потім до нього по черзі підійшли кардинали, щоби скласти обедієнцію (обітницю послуху). Своє перше архипастирське благословення «Urbi et orbi» – «Місту (Риму) і світу», що означає «Для загального відома», Святіший Отець уділив у середині базиліки на знак протесту проти односторонньої анексії Папської держави, яку в 1870 році здійснили представники Савойської династії. Незважаючи на своє прагнення провести церемоніал коронації якнайскромніше, Папі цього не вдалося: гучні вітання народу долинали аж до вівтаря базиліки.
Після обрання Папи Пія X увесь католицький світ хотів довідатися, який напрям він обере в керівництві Христовою Церквою. Отож 4-го жовтня 1903 року Святіший Отець оприлюднив програму майбутнього понтифікату в своїй інтронізаційній енцикліці «Instaurare omnia in Christo» – «Об’єднати все у Христі» (Еф. 1: 10).
Це послання не лише перейняте глибокою вірою, але в ньому заявлена твердість у сповіданні цієї віри та в прийдешній боротьбі, яку доведеться провадити проти ворогів Божого імені. Щоправда, ця твердість була пом’якшена декларацією щирої любові новообраного Папи до усіх людей. Святіший Отець наголосив, що не можна створити ні миру, ні порядку в суспільстві, «якщо відсторонити Бога, як це зараз робиться у багатьох країнах». І далі писав: «Ми проголошуємо, що Божі справи будуть нашими справами, що для них ми постановили віддати всю свою силу і навіть своє життя. Отож, якщо хтось просив би нас оприлюднити директиву нашої волі, то ми вказуємо лише на цю – все оновити в Христі Ісусі так, щоби Господь міг бути в усьому. Жодної іншої директиви не буде».
А все об’єднати в Ісусі Христі можна лише тоді, якщо прийти до Господа Бога. Проте є одна передумова: щоби пройти цей шлях, потрібні послух церковній ієрархії і творча християнська праця усіх – кліру й мирян.
В інтронізаційній енцикліці Святіший Отець накреслив план католицької акції в церковній, суспільній та економічній площинах. На освячення подружжя, катехизацію дітей, оборону приватної власності, примирення всіх суспільних верств на підставі християнської моралі, належне виховання священиків, загальну любов між людьми – у цьому документі було зроблено особливий акцент. Зокрема Святіший Отець наголосив, що для збереження релігії і утвердження християнської моралі серед усіх націй, Церква мусить мати свободу і не може бути обмежена жодною світською владою.
Усі подальші енцикліки, конституції, постанови і розпорядження Папи Пія X були написані на підставі тез цього першого програмного окружного послання.
Одним із перших практичних заходів Святішого Отця була конституція «Sede vacante» – «Вакантний престол», опублікована 20 січня 1904 року. В цьому документі авторитетно вказано на неприпустимість керівництва будь-якої держави накладати «вето» на рішення конклаву. Заборонялося оприлюднювати таке «вето» під карою відлучення від Церкви. Ця постанова Пія X була зумовлена вищезгаданою протекцією австро-угорського імператора стосовно обрання Глави Церкви.
Через декілька днів після сходження на папський престол, Пій X надав кардинальську гідність зовсім ще молодому єпископу Рафаїлу Меррі дель Валь і призначив його Державним Секретарем Ватикану – найвпливовішою в Католицькій Церкві особою після Глави Церкви. Цим актом новий Папа задекларував, що понад усе цінує святість і не має національних упереджень.
Новопризначений Державний Секретар кардинал Меррі дель Валь і справді був людиною глибоко духовного життя; його батько був іспанцем, а мати – англійкою. До самої смерті Пія X кардинал Меррі дель Валь був його вірним співробітником і сумлінно виконував нелегкі обов’язки Державного Секретаря, тобто представника Церкви в її стосунках з різними урядами і главами держав.

ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЦЕРКВИ У ФРАНЦІЇ
Першим важким хрестом, який випав на долю нового Папи-страстотерпця, як й усіх великих Римських Архиєреїв, були спроби французького антиклерикального уряду знищити Церкву у Франції. Парламентська більшість і уряд Франції давно вже були в руках масонів – запеклих ворогів християнства і Церкви взагалі, а Ватикану зокрема. Починаючи з 1880 року, прояви цієї ворожості не припинялися: цькування у пресі, перешкоди єпископам в управлінні єпархіями, конфіскації церковного майна, поступова ліквідація чернечих Орденів, примусова військова повинність для священиків тощо. В середовищі віруючих Франції масонський уряд провадив систематичну й наполегливу пропаганду, незмінна мета якої полягала у відокремленні Французької Церкви від Апостольської Столиці та перетворення її в незалежну від Папи «національну церкву». У липні 1904 року прем’єр-міністр Комб в одній зі своїх промов вихвалявся, що вже закрив 13900 католицьких шкіл і готовий закрити решту (приблизно 3000). Безбожний уряд знаходив різні причини, щоби втручатися в суто канонічні питання Французької Церкви і, нарешті, відверто заборонив безпосередні стосунки французьких єпископів зі Святим Престолом. Масонські ложі підступно домагалися права самим призначати єпископів для Франції.
30 липня 1904 року французький уряд в грубій формі розірвав дипломатичні стосунки з Апостольською Столицею, а в її нунціатурі13, порушивши правило дипломатичної недоторканості, навіть був зроблений обшук з метою знайти який-небудь доказ для подальших переслідувань духовенства. Дізнавшись про цей новий «подвиг» безбожників, Пій X сказав Державному Секретарю кардиналові Меррі дель Валь: «Будемо дивитися на Розп’яття і сміливо йти вперед, бо ми – на правильній дорозі».
У грудні 1905 року французький парламент прийняв закон «Про відокремлення Церкви від держави». Тепер уже всі розуміють, що насправді означає ця стара як світ і підступна антихристиянська концепція: під нею розуміється поневолення Церкви державою і використання церковної структури для суто державних інтересів. Отож суть цього закону полягала у заміні Католицької Церкви незалежною від Апостольської Столиці державною лжецерквою. На підставі цього закону французький уряд санкціонував вигнання ченців і черниць з монастирів, конфіскацію добровільних пожертвувань мирян, розпродаж майна церковних установ тощо.
Всі чекали, яку реакцію викличе у Ватикані цей антикатолицький демарш. Дехто думав, що Святіший Отець Пій X злякається і погодиться на всі вимоги французьких масонів.
А проте, в цю годину тяжкої скорботи, Римський Архиєрей не занепав духом, ретельно вивчав становище французького духовенства, радився з досвідченими людьми. Але найперше він ревно молився до Господа і майже кожну ніч проводив «у сльозах і молитовному чуванні».
11 лютого 1906 року з’явилася відповідь Папи в енцикліці «Vehementer Nos» – «З усією наполегливістю». Без роздратування, без озлоблення, але рішуче і без обмовок, Римський Архиєрей засудив французький закон «Про відокремлення Церкви від держави». Папа відмовився йти на поступки і компроміси. Цей історичний документ став безстрашним сповіданням віри і нищівною оцінкою злочинної діяльності масонського уряду Франції у світлі Христового Одкровення. Святіший Отець вказав на неморальний принцип, на якому побудований цей закон; наголосив, що мотивація, начебто держава повинна бути відстороненою від будь-якого боговшанування, є помилковою, а водночас і тяжкою образою Бога – Творця людини, Якому належить віддавати не тільки приватне, але і громадянське пошанування.
– Крім того, – зазначив Папа, – така мотивація є запереченням надприродного порядку речей. Вона обмежує діяльність держави в організації суспільства тільки до матеріального аспекту, який є найнижчим ступенем розвитку освяченої Богом людської спільноти. Матеріальний добробут в особистому і суспільному житті – це не остаточна мета людської спільноти. Кінцевою метою є вічне життя, пропоноване людині після закінчення короткого життя на землі.
Папа вказав і на внутрішню суперечність згаданого закону: визнавши недійсним конкордат зі Святим Престолом і проголосивши відокремлення Церкви від держави, потрібно було б, згідно логіки тверезого розсудку, не втручатися у справи Церкви. Але Франція цього не зробила, вона прагнула поставити Церкву в залежність від світської влади, підпорядкувати собі.
Енцикліка «Vehementer Nos» підбадьорила французьких католиків, бо тим часом закон «Про відокремлення Церкви від держави» французький уряд ще доповнив «Положенням про культові спільноти». Декому здалося, що цей додаток до закону дає Церкві можливість легально існувати і вільно проповідувати Христове вчення. Насправді «Положення про культові спільноти» було сатанинською пасткою, щоби цілком поневолити Церкву. Цим додатковим розпорядженням храми і церковне майно оголошувалися власністю держави або «культової спільноти». Останнім начебто надавалося право користуватися церковними будівлями для задоволення релігійних потреб. «Культові спільноти» повинні були управляти цим майном, переказувати свої фінансові надходження державі, надсилати префектові звіт про прибутки і видатки, а також надавати духовенству фінансову допомогу, якщо вирішать, що така потрібна. Держава визнавала тільки «культові спільноти» мирян, а духовенство підпорядкувала «спільнотам», які, в свою чергу, були цілком залежні тільки від держави. Закон не зважав на владу єпископів і Папи, все в ньому було спрямоване для досягнення однієї мети: створити «культ» поза ієрархічною єдністю Церкви. Все було продумано так, щоби непомітно перетворити помісну Французьку Церкву на знаряддя боротьби проти вселенської єдності Христової Церкви. І цього не приховували всі керівники масонських лож у своїх промовах, які згодом стали зрозумілі навіть тим, хто не був посвячений у таємні плани цієї підступної секти. Очільники масонських лож декларували: «Поки ми не знищили папства, ми нічого не зробили»; «Ватикан – наш єдиний ворог; інші вороги нам не такі небезпечні».
Перед церковною ієрархією Франції постала складна дилема: або капітулювати, прийняти закон про «культові спільноти», уникнути нових конфіскацій, але і піти на небезпечний компроміс із всемогутнім антихристиянським таємним суспільством, або ж відкинути запропонований французьким урядом легальний вихід зі скрути, засудити підступний закон і чекати ще жорсткіших переслідувань, втрати храмів та позбавлення духовенства помешкань і засобів існування, а навіть і життя. Французькі єпископи однозгідно висловилися проти «культових спільнот», але було піднято питання про можливість домогтися від уряду деяких поступок шляхом миролюбних переговорів.
Ватикан знову опитав єпископів. Цього разу французькі єпископи – 47 голосів проти, 27 голосів за – висловилися, що існування «культових спільнот» припустиме, якщо необхідні уточнення будуть внесені до закону. В оточенні Святішого Отця теж були дорадники, на думку яких не можна радикальним відхиленням закону позбавити Французьку Церкву всього її майна, а духовенство – усіх засобів існування. Звідусіль долинали поради: «Треба шукати покращення становища Французької Церкви у рамках державного закону».
Тим часом Пій X постійно молився, страждав і шукав способу вирішення кризи біля підніжжя Розп’яття, в Євангелії, в єднанні з Главою Церкви – Христом Господом. Римський Архиєрей залишився непохитним, розуміючи, що навіть пом’якшений закон про «культові спільноти» буде використаний ворогами Бога проти Його ж Церкви.
10 серпня 1906 року з’явилася папська енцикліка «Gravissimi officii» – «Найважливіше служіння». Рішення Папи було чітке і послідовне: жодних компромісів із безбожництвом; не створювати ніяких «культових спільнот»; краще стати жебраками і служити Літургію у підземеллях, аніж пов’язувати себе із законодавством, яке відверто прагне позбавити Церкву суті її служіння і внутрішньої свободи. Енцикліка «Gravissimi officii» задекларувала не тільки глибоку віру і незламну мужність Святішого Отця, але і його велике довір’я до французького духовенства, яке Пій Х закликав до героїчної жертовності. Сподівання Папи цілком виправдалися: єпископи і священики виявили свою християнську стійкість та з великим релігійним піднесення підкорилися рішенню Святішого Отця.
Французькі міністри були у нестямі від цієї моральної перемоги Церкви. Конфіскації й усякі адміністративні заходи проти духовенства вибухнули з новою силою. Кардинала Рішара – архиєпископа Паризького, силоміць випровадили з його канцелярії, і він оселився в убогій приватній квартирі. Всі інші архиєреї теж опинилися «на вулиці». Семінаристів вигнали з духовних закладів разом з викладачами. Був остаточно розграбований архів нунціатури, ще раніше зайнятої урядом. Під час конфіскації храмів відбувалися не тільки побиття віруючих, часом кровопролитні, але і дикунські блюзнірства, святотатства. Роблячи опис і оцінку конфіскованого церковного майна, державні службовці, наприклад, писали: «Золота чаша – 10000 франків; бережені в ній частички Євхаристії – 50 сантимів». Мирян, які насмілювалися протестувати, кидали у в’язниці. Розгрому зазнали майже всі монастирі та добродійні установи. В атеїстичній пресі Франції відповідальність за всі ці події поклали на Ватикан.
Але Святіший Отець у новому окружному посланні викрив і цю зухвалу брехню. Французькі єпископи, зі свого боку, в соборному «Зверненні до віруючих», заявили про свою повну солідарність зі Святим Престолом і висловили подяку Папі за те, що він своєю твердістю і покладанням надії на Боже Провидіння врятував честь і свободу Церкви у Франції.
Міністри-масони, що зганьбили себе в очах усієї чесної світової громадськості, були змушені, врешті-решт, поволі піти на поступки. Вони тихцем повернули духовенству більшість храмів і навіть «терпіли присутність» католицьких установ та шкіл, знову відновлених завдяки невичерпній жертовності французької пастви.

ЗАХИСТ ВІРИ АПОСТОЛІВ
У другій половині XIX ст. в Америці та Європі з’явилися нові та призабуті лжетвердження, які вороги Церкви структурували у нову лженауку – модернізм. Отож чимало своєї енергії та сил Святіший Отець Пій X присвятив нещадній боротьбі з так званою «модерністською доктриною».
У чому полягає її суть, чого домагалися у минулому і сьогодні, і кого представляють модерністи? Чому Церква, на чолі з єпископом Риму, рішуче повстала проти них?
Під терміном «модерністи» в історію Церкви ввійшли численні й міцно поєднані між собою як зарозумілі представники духовенства, так і спантеличені «прогресивними» філософськими концепціями мирянські католицькі діячі багатьох країн. Взявши, як гасло для своєї діяльності, заклик Папи Лева XIII «осучаснити Церкву», вони виступали з реформістських позицій з метою «примирити» католицьку віру із тогочасним громадянським секуляризованим світоглядом і матеріалістичними концепціями науки. Прихильники модернізму, як зазначив дослідник Джордж Канделоро, прагнули переглянути й обновити «заскнілу», як на їх погляд, католицьку віру і традицію Церкви, а водночас створити нову релігійну доктрину «на свій образ і свою подобу». Насамперед від такої «ревізії» католицизму вигравала та частина буржуазії, що представляла промисловість.
У філософському аспекті модерністи перебували під впливом ірраціональної філософії Бергсона; у політичній площині вони начебто виступали з позицій християнської демократії і навіть християнського соціалізму. А в цілому модерністи декларували мету «обновити» католицизм, звільнити його від «забобонів Середньовіччя», зробити більш «витонченим», а тому й привабливішим, з одного боку, для секуляризованої інтелігенції, а з другого – для трудівників, які відстоюють свої робітничі права. Це – видима, «надводна» частина модерністського айсбергу, а в прихованій – його справжня суть: знищити у свідомості громадян релігійний світогляд, вихолостити розуміння справедливих суспільних відносин на підставі Декалогу, перетворити людей фізичної праці у несвідомих духовних рабів та віддати їх на поталу і визиск транснаціональних корпорацій.
Перші паростки модернізму – єресь американізму, з’явилися ще в часи понтифікату Папи Лева XIII. Незадовго до своєї смерті, в грудні 1902 року, Святіший Отець Лев XIII у «Посланні до італійського духовенства» засудив «потяг до нерозумних і сумних нововведень».
Зазвичай рух модерністів пов’язують з іменами двох французьких абатів – Альфреда Луазі і Луї Дюшена, англійського священика Джорджа Тіррелла, що належав до Ордену Єзуїтів, та італійського священика Ромоло Муррі – одного з ідеологів християнсько-демократичного руху. Цю четвірку ідеологів (насправді їх було більше) об’єднувало те, що вони піддали сумніву церковне віровчення, вимагали «наукового» підходу до оцінки церковних джерел, зокрема Біблії.
Наприклад, абат Луазі примітивно доводив, що існування Бога неможливо довести з наукової точки зору, тому що Бога «жодний астроном не бачив у телескоп, жодний геолог не знаходив у зразках порід, як і жодний хімік не обстежив у пробірці». Цей абат-примітивіст писав: «Можливо, Бог існує, але дати людям чіткі докази свого існування він не побажав з причин, тільки одному йому відомих».
Абат Дюшен намагався усіх переконати, що історія Ранньої Церкви побудована на легендах і вигадках, а тому не витримує наукової критики.
Єзуїт Тіррелл дивувався, чому Бог не промовить хоча б одне слово (мабуть, до нього особисто), щоби раз і назавжди покінчити з сумнівами щодо Його існування. Тіррелл прагнув довести «обмеженість біблійного, історичного Ісуса, якому була невідома історія людства, який ігнорував космос, науку і все те, що викликало інтерес у людей, а лише цікавився Богом та його праведністю».
Ромоло Муррі, як уже було сказано, виступив нібито з позицій християнської демократії, вимагаючи, щоби католики захищали інтереси трудівників, і вважав свою концепцію найкращим засобом для боротьби з працедавцями.
* * *
Преосвященний Джузеппе Сарто, коли ще був єпископом Мантуї, започаткував енергійну боротьбу з вченням модерного американізму – різновидом модернізму. А коли став Папою, то в декількох посланнях і промовах по-батьківськи намагався спам’ятати духовенство і богословів, остерігав їх перед цією духовною пошестю. Проте, коли стало зрозуміло, що єресь починає все глибше проникати навіть у католицькі університети і семінарії завдяки творам впливових теоретиків «модернізації християнства», у липні 1907 року Святіший Отець опублікував список єретичних тез, в якому перелічив «65 хибних поглядів модернізму». Цей документ відомий під назвою «Lamentabili» – «Гідні жалю». У ньому, за зразком «Силлабусу», засуджено як самі єретичні погляди, так і їхніх пропагандистів. У вересні того ж року модернізм зазнав ще суворішої критики й осуду Апостольської Столиці в енцикліці «Pascendi Dominici gregis» – «Пасти Боже стадо».
Доцільно детальніше зупинитися на цьому документі, який є підсумком тривалих нарад з єпископатом різних країн, жертовних страждань і постійних молитов архипастиря-подвижника та численних благочестивих вірних Церкви.
Отже, в енцикліці «Pascendi Dominici gregis» перелічено й точно визначено основні лжетвердження модерністів. Ось найголовніші з них.
1. Віра – це відчуття, яке породжується природною потребою божественного без жодної участі інтелекту14.
2. Догмати – це тільки символи і вирази релігійного почуття, а тому вони не мають достовірного та постійного значення.
3. «Історичний Христос» був тільки звичайною високоморальною людиною. Він не мав Божої природи. А Христос «створений вірою», ніколи не існував.
4. Євангельські чуда існували тільки в розпаленій уяві учнів і послідовників історичного Ісуса Назарянина.
5. Святе Письмо – це твір суто людський, не богонатхненний.
6. Людина сама може пізнати Одкровення не із Традиції, яку береже Церква, а виключно з особистого життєвого досвіду15.
7. Церковні Таїнства – це не засоби для спасіння, встановленні надприродною силою, а звичайні символічні обряди, що підживлюють релігійний настрій примітивних і неосвічених осіб.
8. Церква не є спільнотою віруючих, яку створив Христос і освячує ієрархія; не є Тілом Христовим, а продуктом або породженням низької свідомості суспільства.
9. Не єпископи повинні керувати віруючими, а навпаки: комуна віруючих є тією найвищою інстанцією, якій єпископат зобов’язаний підкорятися та їй служити.
10. Католицьке вчення – про активну участь віруючих в усіх ділянках життя Церкви під керівництвом церковної ієрархії – потрібно переосмислити і реорганізувати у контексті новітніх демократичних тенденцій.
11. Світогляд, а потім і віровизнання повинні постійно змінюватися та узгоджуватися з розвитком науки.
12. Істина не може бути незмінною, як і сама людина. Істина, як така, розвивається в людині, з людиною і через людину.
В енцикліці «Pascendi Dominici gregis» чітко пояснено, як саме доктрина модерністів руйнує все надприродне, благодатне і достовірно християнське. Папа сміливо вказав на головне моральне джерело нової єресі: це – дух гордості, неповаги до авторитету Святого Писання і Традиції Передання, дух непослуху Богові та Його Церкві, якій Господь доручив навчати і провадити людей до вічного щастя у Небесному Царстві. Енцикліка звертає також увагу духовенства і віруючих на незаперечний факт, що модернізм неминуче провадить до відкритого атеїзму, бо в його, модернізму, підвалини закладено дух боговідступництва.
Модерністи захвилювалися. Майже всі священики, які часткового потрапили під вплив отих позбавлених здорового глузду тверджень, опам’яталися, покаялися і відновили свій послух Церкві. Але ідеологи-єресіархи продовжували наполягати на своєму і, тим самим, стали жалюгідною групкою відлучених від Церкви єретиків. У колах, відвіку ворожих Христовій Церкві, де зачаїлися справді головні ідеологи модернізму, з’явилися звинувачення на адресу Апостольської Столиці у «нетерпимості», «фанатизмі», а також насмішки, що в Святішого Отця Пія X «рівень інтелекту сільського попика». Проте єресь, як масовий рух, незабаром пішла на спад, страшна небезпека для всього християнського світу тимчасово відступила. Енцикліка «Pascendi Dominici gregis» раз і назавжди вирішила долю модернізму: в Церкві йому місця нема і не буде.
До єресі модернізму, і не лише цієї, єпископ Риму Пій X завжди чітко декларував негативне ставлення, був «не толерантним», невблаганним і непоступливим для компромісів із ірраціональним тлумаченням вчення Господа Ісуса. Дехто вбачав у цьому якусь жорстокість, відсутність євангельської любові. Але Папа наслідував принцип св. Августина: «Ненавидьте єресь, але любіть тих, що помиляються». До самих модерністів, як людей нещасних, що гинуть, і яких потрібно рятувати, Папа Пій X мав щиру любов, милосердя, готовність усе їм вибачити, якщо буде розкаяння. Перше, аніж осудити якого-небудь лжевчителя, Папа намагався батьківською ласкою спрямувати його на правильний шлях.
Наприклад, один із головних ідеологів модернізму в Італії, священик Ромоло Муррі, не раз грубо ображав у пресі кардинала Сарто – майбутнього Пія X. Але Джузеппе Сарто як у Венеції, так і в Римі відповідав йому лише доброзичливістю. Навіть більше: після того, коли Муррі відкрито порвав із католицизмом, зрікся ієрейського сану, а як такий уже став непотрібним для справжніх замовників модерністської єресі, які послуговувалися Муррі й заохочували його розвалювати Христову Церкву з середини, і коли цей боговідступник залишився без засобів для життя, у той час тільки Пій Х надавав йому фінансову допомогу через спільних знайомих.
Ромоло Муррі помер у глибокій старості в 1944 році. Перед смертю він покаявся і примирився з Церквою. До цього вчинку, як він сам визнав, його спонукали спогади про лагідність і доброзичливість великого архипастиря Пія Х. Саме ці спогади здолали у його душі вроджену, гріховну гордість.
Єпископам Святіший Отець Пій X завжди наказував «бажати добра усім модерністам і робити для них вчинки милосердя». Єпископу Шалонському, до єпархії якого належав Луазі – чи не головний легальний вождь всього модернізму, Пій X надіслав директиву: «Ставтеся до нього (Луазі) з найбільшою любов’ю. Якщо він ступить до вас хоч на крок, зробіть два кроки йому назустріч».
Святий Папа мав тверде переконання, що тільки щира християнська любов здатна цілком розсіяти морок хибних світоглядних уявлень.

ВШАНУВАННЯ ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ
Не може бути справжнього християнського життя, зокрема життя у Христі Ісусі без Його благодаті, а особливо без тієї благодаті, якою Він Сам живить нас у Таїнстві Пресвятої Євхаристії. Перші християни були немов наскрізь проникнені євхаристійним духом: вони часто причащалися і старанно молилися перед Святими Дарами, які здебільшого зберігалися у приватних помешканнях на почесному місці. Але з плином часу серед віруючих поволі почали занепадати дух і традиція постійного спілкування з Господом Відкупителем у Пресвятій Євхаристії. Тридентський Собор доклав багато зусиль для зміцнення життя вірних у цьому Таїнстві, але і після Собору навіть благочестиві віруючі обмежувалися причащанням раз на місяць, а найчастіше – кожної неділі. В більшості ж випадках християни причащалися тільки раз у рік – у день Великодня. Багато хто відчував хибність такого звичаю, тому до Святішого Отця
Пія X надходило багато клопотань про необхідність відродити у Церкві дух євхаристійної благочесті.
На цю шляхетну ініціативу Святіший Отець відізвався «Декретом» від 20 грудня 1905 року, в якому нагадував вірним про необхідність дбайливіше виконувати постанови Тридентського Собору щодо вшанування Пресвятої Євхаристії. Цей «Декрет» заохочував усіх католиків до інтенсивного духовного життя.
– Господь наш Ісус Христос у Його Церкві, – наголосив Папа, – бажає частого, а навіть і щоденного причащання. Святе Причастя – це найкоротша і найпевніша дорога до неба. Тому жодне суспільне становище не може бути підставою для позбавлення цього Таїнства тих, хто приступає до нього в стані благодаті і з чистим наміром. А таким наміром є не що інше, як гаряче бажання вшанувати нашого Господа, поєднатися з Ним у любові, користуючись цим боговстановленим засобом проти слабкості й недоліків людської природи. Звичайно, вельми похвально, щоб особа, яка причащається часто або навіть щодня, очищувала свою совість навіть від незначних повсякденних гріхів, принаймні від навмисних, і щоб у такої особи не було схильності до цих гріхів. Однак буде достатньо й того, щоб особа, яка причащається, не мала смертельного гріха і навіть схильності вчинити такий гріх у майбутньому»16.
З питанням про часте причащання тісно пов’язаний інший суспільний аспект: це питання про вік, в якому християнин може вперше приступити до Таїнства Святого Причастя. В традиції Ранньої Церкви дітям, незалежно від віку, дозволяли причащатися разом з дорослими. Потім на Заході ця традиція занепала. Чіткого визначення, з якого віку можна дозволяти дітям причащатися, не було, а суть звичаю зводилася до одного: аби дитина, яка причащається, чітко усвідомлювала, що частичка, яку вона приймає у Святому Причасті, є насправді Сам Господь Ісус Христос. Отож на практиці встановився звичай, що Перше Святе Причастя здебільшого уділяли у віці 11 – 13 років.
І ось, 8-го серпня 1910 року Папа Пій X опублікував «Ухвалу» Святого Престолу, що діти можуть приймати Святе Причастя на сьомому році життя або й скоріше, якщо тільки навчаться розрізняти Пресвяту Євхаристію від звичайного хліба.
Святіший Отець повчав: «Господь Ісус у молитві «Отче наш» вчить нас просити про щоденний хліб. Це не тільки хліб для нашого тіла, це також і Хліб Євхаристійний, пожива для нашої душі».
Коли Папа побачив, що багато католиків – батьки і діти – з великим захопленням сприйняли його заклик до частого поєднання з Євхаристійним Ісусом, то на засіданні кардиналів Святіший Отець зазначив: «Нема причини втрачати надію на наше спільне спасіння, коли бачимо, як католики в усьому світі відроджують у своїх серцях любов до Пресвятої Євхаристії. Мужчини і жінки, юнацтво обох статей, малі діти і старші особи тепер гаряче прославляють нашого Господа і часто приймають Святе Причастя з великою користю для своїх душ».
* * *
Якось у Папи на приватній аудієнції була одна жінка, а з нею – її чотирирічний син. Хлопчик сміливо наблизився до Святішого Отця, вони усміхнулися один до одного.
– Скільки йому років? – запитав Папа.
– Чотири, Ваша Святосте, – відповіла жінка. – І я думаю, що за декілька років мій син уже прийме своє Перше Святе Причастя.
– Це похвально, але тим часом давайте подивимося, що він уже знає. Моя дитино, кого ти будеш приймати у Святому Причасті?
– Ісуса Христа, – впевнено відповів хлопчина.
– А хто такий Ісус Христос?
– Він є Бог.
Папа поглянув на жінку і сказав:
– Завтра вранці приведіть вашого сина до мене на Службу Божу. Я сам його запричащаю.
Подібних випадків було багато. В такий спосіб Святіший Отець повчав, як на практиці потрібно застосовувати церковне розпорядження про граничний вік для причащання дітей.

ВШАНУВАННЯ ПРЕСВЯТОГО СЕРЦЯ ІСУСОВОГО
Як не може бути справжнього християнського життя без участі в Таїнстві Пресвятої Євхаристії, так само вірні послідовники Ісуса Христа покликані вшановувати предвічну Любов Пресвятого Серця нашого Господа.
Ісус Христос, як Богочоловік, має Божу і людську природу, тому одночасно любить нас подвійною любов’ю – Божою і людською. З цього факту й походить головне питання: яка з них належить до предмету культу Серця Ісусового? У минулому теологи висловлювали неоднозначні погляди. Сьогодні вже утвердилося загальне переконання, що не тільки любов людська – хоча на неї прямо вказує фізичне Серце Спасителя, але також і любов Божа належить до предмету цього культу.
На практиці вшанування Найсвятішого Серця Ісусового не означає відсунення на другий план інших пасторальних практик. Йдеться лише про спроможність цього культу давати відповіді на проблеми і виклики сучасного світу. Святіші Отці Пій IХ, Лев ХIII, Пій Х, Пій ХI, Пій ХII, Іван ХXIII, Павло VI, Іван-Павло II обґрунтовано вказували на практику вшанування Серця Господнього як на «випробуваний спосіб побожності».
Вже у Старому Завіті один із дванадцяти менших пророків – Осія, який жив у VIII столітті до Різдва Христового, найкраще описав почуття Господа до всього людства. Божу любов пророк представив як любов батька до своєї дитини: «Коли Ізраїль був дитятком, Я полюбив його, і з Єгипту покликав Моїх синів. […] Сам учив Ефраїма ходити, брав їх за руки, але вони не розуміли, що це
Я піклувався про них. Я притягав їх людськими мотузками – поворозами любові. Я був для них доброчинцем, що зняв ярмо з їхньої шиї. Я схилявся над ними і давав їм поживу» (Ос. 11: 1, 3-4).
Після Різдва Христового Отці Церкви: східні – св. Юстин, св. Василій, св. Іван Хризостом, і західні – св. Амброзій, св. Ієронім чи св. Августин, наголошували, що таємниця Божої любові є фундаментом і завершенням як Втілення, так і Відкуплення. У їхніх творах сказано, що Ісус Христос для того прийняв у цілості людську природу (окрім гріха) і підвладне смерті тіло, щоби здійснити акт нашого спасіння та у видимий спосіб виявити нам Свою Божу любов, як також і людську.
Водночас набожність до Серця Ісусового має есхатологічну17 прикмету. Деякі містики писали, що ця практика буде ознакою, що наближається завершення дочасного світу. Цей погляд пов’язують з об’явленнями, які св. Гертруда Велика мала у 1281 – 1288 роках. Одного разу Гертруді об’явився св. євангеліст Йоан. Коли вона запитала улюбленого учня Ісуса, який під час Тайної Вечері пригорнувся до грудей Спасителя, чому він у своїй Євангелії нічого не написав про Серце Господнє, то почула у відповідь: «Моїм завданням було проповідувати науку Втіленого Слова. Милосердя й красу Свого Серця Господь Сам відкриє людям аж в останніх часах, щоби світ, збайдужілий до любові Спасителя, пізнав її знову й наново перейнявся Божою любов’ю».
Наче відлунням тих слів є фрагмент із щоденника об’явлень (1673 – 1675 рр.) св. Маргариті Алякок: «Ця набожність є останньою потугою Його любові, що прагне допомогти людям в тих останніх століттях; є навіть своєрідним Відкупленням через любов, щоби зберегти людей від влади сатани та утвердити їхню свободу і панування Його любові».
Фрагменти з містичної спадщини св. Гертруди Великої і св. Маргарити Алякок взято за основу для означення набожності до Серця Ісусового як релігійної практики, яку Боже Провидіння передбачило для останніх часів. Таку думку поділяло багато Римських Архиєреїв, серед яких був і Пій Х. Ще коли він був священиком, то вступив до Згромадження душпастирів, які ревно вшановували любов Серця Ісусового й поширювали цю практику серед парохіян. Саме ця набожність і стала тією підвалиною, на якій було оперте самовіддане пастирське служіння отця Джузеппе Сарто.
Найчастіше біографи наголошують на заслугах Пія Х стосовно пожвавлення культу вшанування Таїнства Пресвятої Євхаристії та на його боротьбі з модернізмом. Проте, також неможливо не згадати і про його вклад у розвиток культу подяки відкуплюючій Любові нашого Спасителя. У 1906 році Пій Х офіційно затвердив практику червневої набожності до Серця Ісусового, а також надав їй кілька відпустів. У тому ж році Святіший Отець доручив, щоби під час урочистостей вшанування Найсвятішого Серця Господнього в усіх святинях поновлювали акт посвячення Йому всього людства. Римський Архиєрей також підтримував акцію інтронізації18 Серця Ісусового, яку проводив відомий апостол Божої Любові отець Матео, але заборонив поширювати практику коронації Господнього Серця. Мотивацію цієї заборони доцільно пояснити докладніше, але спершу потрібно хоча б коротко пригадати передісторію початків протистояння культові Серця Ісусового.
У XVII столітті в Церкві виникла світоглядна течія – янсенізм, представники якої пропагували непомірні етичні вимоги до християн і песимістичний погляд на гріховну природу людини. Одним з ініціаторів цього руху був бельгійський єпископ Корнелій Янсен († 1639). Зародившись у Бельгії, в університеті Лувена, янсенізм поширився майже на всю Європу. Послідовники цієї доктрини проповідували, що Бог є суворим Володарем і невблаганним Суддею, що Спаситель помер не за всіх людей і не всім людям уділяє Свою відкуплюючу благодать. А оскільки Господь є духом неосяжної величі, тому і наближатися до Нього можуть тільки обрані особи. Отож для людини нема свободи вибору, є тільки грізна воля Всевишнього, рабом якої стає кожний з нас. Так виникла ригористична мораль – сувора, покаянна і безпросвітна.
Увесь трагізм цієї єресі полягав у тому, що її жертвами доволі часто ставали благочестиві духовні особи. Беручи за основу свої хибні уявлення про Бога, вони проповідували суворі моральні засади, а з Таїнства Пресвятої Євхаристії зробили привілей, доступний лише для тих осіб, які начебто не скоїли жодного гріху. Своїм лжевченням секта янсеністів доволі швидко знеохотила вірних приступати до Таїнств св. Сповіді та св. Причастя.
Янсенізм був негативно, а навіть і вороже налаштований до культу Серця Ісусового, з яким пов’язаний образ Бога як милосердного Отця, а Його Сина – як Спасителя світу, що має любляче, Боже і людське Серце, є вирозумілим до обмежень людської природи, що підвладна первородному гріху. Прихильників культу Серця Христового, зокрема єзуїтів, янсеністи погордливо прозивали алякокістами, тобто послідовниками «хворобливих і сентиментальних вигадок» св. Маргарити Алякок.
У другій половині XVIII століття майже по всій Європі янсеністи ініціювали іконоборство – знищили багато образів і вівтарів Серця Ісусового в Італії, Франції, Нідерландах, Бельгії; розгул цього вандалізму тривав майже століття. В Австро-Угорщині це іконоборство було інспіроване на державному рівні. У 1782 році імператор Йосиф ІІ видав декрет, яким заборонив у громадських місцях виставляти ікони із зображенням Божого Серця, а також публікувати книжки на цю тематику.
В 1764 році, в рамках захисту культу Серця Ісусового, св. Альфонс Лігуорій19, як і багато інших богословів, надіслав Папі Климентію XIII прохання надати апробацію для бревіарія20 і формуляра21 Святої Літургії до Серця Ісусового, а також і свій аскетично-історичний трактат «Novena del Cuore di Gesu» – «Дев’ятниця до Серця Ісусового». У цій праці мова йде про любов Серця Христового, яке дозволило простромити Себе на Голгофі, щоби полегшити людям доступ до відкуплюючої Любові, про нашу любов до Спасителя, про Його терпіння, яких зазнає через наші зневаги, і про обов’язок винагородження Господу за гріхи людства. Це видання було опубліковане у 1758 році в Неаполі, потім перекладене на майже всі європейські мови й перевидане понад 800 разів.
Повертаючись до розгляду теорії янсенізму, можна сказати, що ця концепція (з її хибними уявленнями про акт Відкуплення людства і надприродну ласку, непомірно суворими моральними вимогами та вибірковим дозволом для привілейованих осіб приступати до св. Причастя) і культ Серця Ісусового, який пропонує цілком інший образ Бога – це два взаємовиключні світогляди. Саме це мав на увазі Папа Пій ХI, коли в енцикліці «Miserentissimus Redemptor» (1928 р.) наголосив: «В останніх, дуже бурхливих часах, коли в душі вірних почала проникати отрута янсенізму – однієї з найбільш підступних єресей, що націлилася на любов і маєстат Бога, якого представляє не як Отця, що гідний нашого пошанування, а як суворого і невблаганного Суддю, саме тоді Милосердний Ісус явив людям Своє Пресвяте Серце, наче піднесений прапор миру і любові, що дає нам надію на цілковиту перемогу в цій боротьбі».
Отже, в другій половині ХIХ століття з Божої ласки настала велика віднова культу Серця Ісусового, який набуває ознак індивідуальних, колективних і суспільних. Серцю Ісусовому першими присвятили себе Тироль (1796 р.); Бельгія (1869 р.), Ірландія (1873 р.), Еквадор (1874 р.), Іспанія (1881 р.), Колумбія (1900 р.), Україна (1909 р.), Мексика (1914 р.), Франція (1915 р.), Польща (1920 р.), Мальта (1922 р.), Канада (1924 р.). За їхнім прикладом пішли інші країни. У Франції навіть виник проект збудувати в Парижі міжнародний санктуарій Серця Ісусового.
Ревні шанувальники Любові Спасителя, які віддавали Богові честь у нових релігійних практиках, почали коронувати фігури та ікони Серця Ісусового. У 1900 році акт такої коронації здійснив архиєпископ Мексики, у 1903 році – єпископ Аметті, а також делегат Папи Лева ХIII кардинал Госсе. Цей приклад наслідували й інші єпископи. Виникло навіть переконання, що коронація Серця Ісусового – це найдосконаліша форма пошанування царської гідності Ісуса Христа, бо саме на цю гідність зробив сильний акцент Папа Лев ХIII в енцикліці «Annum Sacrum», опублікованій 25 травня 1899 року, а також під час акту посвячення всього людства Серцю Господньому, який відбувся 11 червня 1899 року – в неділю, після свята Серця Ісусового.
Проте лише на коронації Христового Серця ініціатива шанувальників Милосердя нашого Господа не зупинилась. Вони почали домагатися в Апостольської Столиці запровадження свята Царства Божого Серця. У 1906 році таке прохання від 41 італійського єпископа і 53 єпископів Південної Америки надійшло у Рим на адресу Конгрегації Обрядів. Відповідь Конгрегації була негативна. Одночасно Папа Пій Х наголосив, що не дає апробації для обряду коронації Серця Ісусового.
Згодом кардинал Біллом у листі до отця Матео пояснив: заборона коронації образів або фігур Серця Ісусового не означає, що заборонена інтронізація Його Серця. Кардинал зазначив: «Якщо це не наша прерогатива – коронувати Ісуса Христа, Який вже є Царем не з нашої ласки чи завдяки нашому бажанню, але з народження – на підставі природи Божого Синівства […], то нам, принаймні, і я так вважаю, потрібно визнавати Його царську гідність, проповідувати її між людьми, відстоювати її перед тими, хто її заперечує».
Роз’яснення не допомогло. Когорта ревних прихильників культу Серця Христового не полишила спроб обійти заборону Апостольської Столиці. Замість покладання корони на фігури або ікони Серця Ісусового, їх складали біля ікон або стіп фігур. Але і така форма побожності не отримала апробації. Натомість Апостольська Столиця завжди підтримувала інтронізацію, як найбільш досконалу форму визнання і пошанування царського маєстату Ісуса Христа.
* * *
У 1907 році Папа Пій Х підніс до рангу архибратства Спільноту добродійок Любові Божого Серця, що мала три секції та головний осередок при базиліці Серця Ісусового на Монмантрі.
У 1885 році цю Спільноту заснувала в Парижі мадам Клессе. З різних жіночих організацій, що займалися харитативною діяльністю, мадам Клессе створила Спільноту, мета якої полягала у піклуванні про хворих, пошуку праці для безробітних, опіки над сиротами і старцями, навчанні катехизму і приготуванні осіб до Таїнств св. Сповіді та св. Причастя.
Пій Х також усіляко заохочував працю душпастирського Товариства винагородження Серцю Ісусовому, яке виникло у Франції в 1892 році з ініціативи отців-лазаритів22. Генеральна управа Товариства мала головний осередок у Парижі, а його мета – винагородження Божій Любові за гріхи, які коять люди, а також старання про навернення грішників і допомога священикам у їхньому прагненні досконалості. Товариство мало підтримку Апостольської Столиці: у 1902 році Папа Лев ХIII надав йому апробацію, а 8-го лютого 1908 року до нього записався і Папа Пій Х.
Не можна оминути увагою і Конгрегацію священиків-місіонерів Серця Ісусового, яка є Згромадженням душпастирів, що має на меті зміцнити співпрацю між священиками на різних рівнях – парохіяльному, єпархіяльному і загальноцерковному. Конгрегація виникла у Франції в 1862 році, коли різні організації священиків об’єдналися в одну Спілку. Ініціатором об’єднання став орлеанський священик Віктор Лебер’єр. За короткий час Конгрегація священиків-місіонерів Серця Ісусового охопила своєю діяльністю, окрім Франції, території Бельгії, Ірландії, Німеччини, Великобританії, Польщі, України, Канади, Південної Америки, Австралії та деяких країн Азії.
Від початку утворення Конгрегації її першочергове завдання полягало у поширенні культу вшанування Господнього Серця, що відтворено у гаслі цієї спільноти: «Все – для Найсвятішого Серця Ісусового». Папа Лев ХIII канонічно затвердив Конгрегацію 31 травня 1880 року. До цієї спільноти душпастирів вступив і отець Джузеппе Сарто, коли ще був парохіяльним сотрудником, а після його зачислення до Сонму Святих Конгрегація священиків-місіонерів Серця Ісусового обрала св. Пія Х своїм небесним покровителем.

ПІЙ X ТА УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА
Аби завершити цей неповний перелік заслуг великого Папи Пія X для усієї Христової Церкви, потрібно згадати і про його піклування й любов до Української Греко-Католицької Церкви. Так розпорядилося Боже Провидіння, що коли Святіший Отець ще був патріархом Венеції, то мав кілька зустрічей з молодим василіянином Андреєм Шептицьким, який приїжджав у Венецію вивчати архів монастиря Святого Юрія. У цьому архіві місцеві ченці зберігали стародавні слов’янські рукописи, а також слов’янські першодруки, які у Венеції друкували ще в XV столітті.
У щирих розмовах з патріархом Сарто Андрей Шептицький не раз розповідав і про свої великі наміри щодо християнського Сходу. Завдяки цим розмовам майбутній Папа був добре обізнаний із церковними справами Європейського Сходу й проблемами східних братів-християн. Після цих зустрічей у патріарха Джузеппе Сарто назавжди залишилась приязнь до ієромонаха Андрея, якому незабаром Папа Лев XIII надав сан єпископа, а дещо згодом і митрополита Української Церкви.
Коли патріарх Венеції став Папою, тоді митрополит Андрей мав зі Святішим Отцем Пієм Х кілька зустрічей, що стали доленосними для українців. Користаючи з приязних стосунків, митрополит Андрей просив у Папи дозволу висвятити окремого єпископа для українських емігрантів у США.
У той час це була нечувана річ, щоби на одній території було двоє католицьких єпископів-ординаріїв і кожен окремо виконував пастирське служіння для своєї пастви. Такої практики раніше в Церкві не було, тож їй супротивились церковні сановники, а найбільше – американські католицькі єпископи. Перед Святішим Отцем постала важка дилема, але він розумів, що її потрібно вирішити на користь Української Церкви. Отож у березні 1907 року Папа Пій Х іменував єпископа для українців-католиків США – владику Сотера Ортинського, а в серпні 1912 року – владику Никиту Будку для українців-католиків Канади. Водночас Римський Архиєрей опублікував розпорядження для римо-католицької ієрархії, яким забороняв агітувати східних католиків переходити у латинський обряд.
Потрібно згадати про ще один цікавий факт із взаємин між Святішим Отцем Пієм X і митрополитом Андреєм. Але спершу – про тогочасні суспільно-політичні обставини на східних теренах поза рікою Збруч.
Отже, в ті роки, коли владика Андрей посів кафедру митрополита Галицького, абсолютизм, як форма правління у Російській імперії, був чи не головною перепоною, що перешкоджала східним українським єпархіям відновити єдність з Апостольською Столицею. Державну або «казенну» релігію, як її називав митрополит, імперські чиновники захищали всіма доступними їм засобами, зокрема і з допомогою репресивних заходів. До 1905 року, коли в Російській імперії був прийнятий «Закон про віротерпимість», громадян, які виявляли бажання долучитися до Католицької Церкви, вважали «винними» в національній зраді. Їх позбавлялися права виховувати дітей, спроваджували на поселення у Сибір або висилали за кордон, застосовували до них тілесні покарання, а майно конфісковували. Проте, водночас, усі розуміли, що так довго тривати не може. Рано чи пізно, але під тиском внутрішніх і зовнішніх обставин імперський режим замінить більш ліберальна форма правління; права громадян і свобода совісті будуть пошановані. Ці прогнози й насправді збулися, але на короткий відтинок часу – до більшовицького перевороту 1917 року.
А тим часом митрополит Андрей духовним поглядом оглядав неозорі терени, на яких, можливо, йому доведеться відроджувати Христовий виноградник. Щоправда, митрополит також усвідомлював, що існує одна доволі складна обставина: чи на той момент католицьке духовенство буде готове взятися до цієї подвижницької праці?
Ця проблема, в усьому грандіозному обсязі, постала перед митрополитом Андреєм не тільки тому, що він практично вже підійшов до неї впритул у малому масштабі Галичини, але й з огляду на його особливе становище митрополита Галицького.
Принагідно згадаємо, що на українській території, яку захопила Російська імперія, після знищення паростків Берестейської унії від декількох колишніх східно-католицьких єпархій залишився лише маленький слід – Кам’янець-Подільська єпархія, яка канонічно була пов’язана зі Львовом. У свій час царський уряд не звернув на неї уваги, вважаючи, мабуть, що єпископ Кам’янець-Подільський не зуміє виконувати своє служіння на території, що її окупувала Росія.
Галицька митрополія, відновлена на початку XIX століття, є спадкоємницею Київської митрополії, з якою вона була з’єднана протягом століть. Під час переслідування греко-католиків на східних теренах України, Галицька митрополія прийняла Кам’янець-Подільську єпархію під канонічну владу архиєпископа Львівського і митрополита Галицького. За таких обставин Святоюрська ієрархія була історично покликана замінити мирянам і духовенству їхніх єпископів у знищених, але насправді вакантних єпископських кафедрах, оскільки, згідно Канонічного права Церкви, вакантна єпископська кафедра залишається канонічною ще впродовж століття.
* * *
У лютому 1907 року митрополит Андрей прибув на аудієнцію до Святішого Отця Пія X, нагадав Папі про давні широкі права Київських католицьких митрополитів, довів, що їхнім спадкоємцем є тепер він – митрополит Галицький, архиєпископ Львівський і єпископ Кам’янець-Подільський, і виклав Папі своє бачення розвитку церковного життя на поневолених українських землях. Назрівали буремні події, в повітрі вже висіла загроза світової війни, тож потрібно було приготуватися, щоби хтось міг опікуватися вірними всієї України, якщо під час війни Російська імперія розпадеться.
У відповідь на це Пій X сказав: «Utere jure tuo» – «Застосовуй своє право».
Це рішення Святіший Отець висловив усно, не підтвердивши його жодним документом.
* * *
Через рік митрополит Андрей знову був у Римі. Там його поінформували, що відносини між Ватиканом і Петербургом ще більше загострилися. Митрополит вирішив, що не буде згадувати тему минулорічної розмови. Тому під час аудієнції в Святішого Отця, що відбулася 14 лютого, він обговорював інші церковні справи, але наприкінці, підбадьорений люб’язністю Пія Х, таки вирішив запитати:
– Пам’ятаєте, Ваша Святосте, рік тому, коли ми обговорювали питання про душпастирство на західних теренах Росії, Ви мені сказали: «Utere jure tuo»?
– Звичайно пам’ятаю, – відповів Папа, – я це ще раз повторюю: користуйтеся вашими правами.
– Але є люди, Святіший Отче, які не хочуть вірити. Будьте ласкаві підписати цю грамоту.
Папа Пій X відповів: «Ah, bene, per quelli che non vogliono credere» – «А, добре, для тих, хто не хоче вірити», і тоді власноручно написав: «Cuncta vidimus et approbamus fausta quaeque et salutaria Venerabili Archiepiscopo eiusque vicario in spiritualibus Generali et cunctis fidelibus et clero et populo cum Apostolica Benedictione a Domino adprecantes. Februaii 14, 1908. Pius X PP.» – «Ми усе переглянули і схвалюємо. Ми просимо у Господа усякої благодаті для достойношановного Архиєпископа, Його Генерального Вікарія в духовних справах, для усіх віруючих, кліру і народу, і Ми надаємо їм наше Апостольське благословення. 14 лютого, 1908. Папа Пій Х».
Фактично, на підставі цієї грамоти митрополит Андрей став адміністратором усіх греко-католицьких єпархій, скасованих царським урядом, але ще канонічних. У такий спосіб Святіший Отець Пій Х схвалив шляхетні задуми владики Андрея.
Митрополит Шептицький звернувся за порадою до отця Франца-Ксаверія Вернца – генерала Ордену Єзуїтів, як до найкращого знавця церковних канонів, щоби той порадив, які ще права можуть бути надані митрополиту Галицькому за таких обставин. Отець Вернц порадив митрополитові виклопотати якомога ширші повноваження, які йому можуть знадобитися, наприклад такі, якими користується патріарх Маронітський23.
22 лютого митрополит Андрей був удостоєний ще одної аудієнції у Святішого Отця. Владика розповів про перспективи своєї пастирської праці з огляду на отримане призначення адміністратором, а тоді сказав:
– Згідно правила, адміністратори єпархій зобов’язані скласти присягу вірності Святому Престолу і викласти своє віровизнання. Тому, Ваша Святосте, дозвольте мені це зробити.
Святіший Отець кивнув на знак згоди. Тоді митрополит Андрей, ставши на коліна, прочитав своє написане віровизнання і, підписавши його, передав Святішому Отцеві. Після цього митрополит приступив до переліку своїх прохань. Насамперед, він попросив дозволу, як спадкоємець митрополитів Київської Церкви, від імені Святішого Отця присвятити Пресвятому Серцю Ісусовому всю територію, яка канонічно була підпорядкована митрополитам Київським24.
Святіший Отець простягнув руку, щоби підписати це прохання, але митрополит Андрей зупинив його:
– Боюся, що Вашій Святості доведеться підписати сьогодні більше моїх клопотань.
І владика подав наступне прохання, в якому, зокрема, було сказано: «... щоб, окрім усіх почесних прав, титулів, привілеїв, переваг і почестей […] Ваша Святість зволили надати владу і делеговану юрисдикцію, які будуть здійснюватися тільки ім’ям Апостольського Римського Престолу, тобто, щоби вони були тотожні тим правам, які на своїй території має патріарх Маронітський».
Святіший Отець прочитав це прохання і здивувався:
– А це навіщо?
Митрополит Андрей виклав свої аргументи:
– Треба мати можливість висвячувати єпископів, які б мали повноту єпископської юрисдикції, без участі Державного Секретаріату Ватикану, щоби за будь-яких обставин на Святий Престол не була кинута тінь інсинуацій і звинувачення. Також необхідно, щоб юрисдикція могла сягати і поза за межі колишніх унійних єпархій, де сьогодні живуть духовні нащадки Київської традиції. Врешті, треба користуватися тією ж «зброєю», яку застосовують росіяни: діяти на підставі Канонічного права Східної Церкви.
Святіший Отець, погодившись із наведеними аргументами, власноручно написав на проханні «Placet» («Затверджено») і, передаючи документ митрополитові Андреєві, сказав:
– Це є канонічна форма, яку застосовують у найбільш важливих питаннях Церкви.
Прелат Брессан, особистий секретар Пія Х, приклав до документа печатку Святішого Отця, а кардинал Копп зробив засвідчену копію з цього документа та з усіх інших.
Через деякий час у Святішого Отця мав аудієнцію асистент генерала Ордену Єзуїтів отець Ледоховський – майбутній генерал Ордену Єзуїтів. Під час розмови Пій Х поінформував отця Ледоховського про повноваження, надані митрополитові Андреєві, й висловив побажання, щоб Орден Єзуїтів посприяв митрополитові Галицькому в його пастирській праці.
Проте незабаром, у листопаді того ж року, митрополит Андрей отримав лист від Державного Секретаря Ватикану кардинала Меррі дель Валь, з якого довідався, що декретом Римської Конгрегації «Negotiis Ecclesiae Extraordinariis» (з надзвичайних церковних питань) від 22 травня 1908 року, керівником місії для католиків східного обряду на території Російської імперії призначено отця Олексія Зерчанінова, а титул митрополита Андрея, як єпископа Кам’янець-Подільського, є лише почесним, тож до колишньої канонічної території Київської Церкви митрополит не має жодного відношення.
Зрозуміла річ, що наступного року митрополит Андрей прибув у Рим і знову звернувся до Святішого Отця за роз’ясненням. Папа Пій X дав йому «oraculum vivae vocis» – «висловлене живим словом» наступне запевнення: «Усі повноваження, даровані митрополитові Шептицькому раніше, а саме під час аудієнцій 14 і 22 лютого 1908 року, відповідно до його прохання, Його Святість ще раз підтверджує, не беручи до уваги декрет Святішої Конгрегації «Negotiis Ecclesiae Extraordinariis» від 22 травня 1908 року, а також і лист Кардинала Державного Секретаря від того ж числа».
Кардинал Копп засвідчив і цей «oraculum».
На цьому все і завершилося. Святіший Отець Пій X усе бачив, усе знав і добре розумів, що робить.
У 1914 році, під час останньої аудієнції митрополита Андрея у Папи Пія Х, Святіший Отець ще раз підтвердив повноваження, надані Шептицькому, і навіть їх розширив. Тоді Папа сказав:
– Підтверджую усі Ваші повноваження, але вважаю, що час їх застосовувати ще не настав.
Я навіть прошу Вас поки що їх не застосовувати. Але настане година, коли Ваші повноваження Вам знадобляться, і тоді Ви можете їх застосувати.
Митрополит Андрей попросив Святішого Отця, щоби повноваження були даровані не тільки особисто йому, але були поширені й на його спадкоємців «jure ordinario et proprio in posterum competant» – «щоби надалі належали згідно усталеного і власного права».
Святіший Отець відповів:
– Вам – так, я даю ці повноваження, і нехай вони послужать вам «jure ordinario et proprio», але не для ваших наступників.
Через тиждень після цієї аудієнції, митрополит Андрей звернувся до камергера Папи і через нього передав ще одне прохання, щоби йому надали повноваження, які отримують делегати Апостольської Столиці для праці у Південній Америці. Святіший Отець задовольнив і це клопотання митрополита Андрея, написавши на документі: «Відповідно до прохання у Господі».
Отже, на загал митрополит Андрей мав у своєму розпорядженні тринадцять документів, на яких були резолюції Папи Пія X: у тих документах були чітко прописані його права і широкі повноваження на канонічній території Київської Церкви та поза її межами.
У підсумку розповіді про стосунки Папи Пія Х і митрополита Андрея Шептицького можемо зробити таке резюме.
По-перше, Святіший Отець Пій X надав усі вище згадані повноваження митрополитові Андреєві у такий політично несприятливий час, коли в Державному Секретаріаті Ватикану навіть і думати про це не могли. Незважаючи на це, Папа двічі й пророчо сказав митрополитові Андрею, що в майбутньому настане слушна нагода, коли надані повноваження необхідно буде застосовувати. І передбачення Пія Х здійснилося.
По-друге, Пій Х надав повноваження тільки особисто митрополитові Андреєві, виключивши його наступників – митрополитів Галицьких. Наше сьогодення підтвердило, наскільки завбачливим був Пій Х, а вірніше – Боже Провидіння, яке провадило Святішого Отця в його архипастирському служінні.
По-третє, Пій Х надав ці повноваження поза інституцією Державного Секретаріату Ватикану, але в такій канонічній формі, яку застосовують у найважливіших питаннях Церкви. В архіві Ватикану повноваження для митрополита Шептицького не були зафіксовані. Сам же митрополит Андрей повинен був зберігати таємницю наданих йому повноважень під карою відлучення від Церкви, яку може зняти тільки єпископ Риму.
* * *
Настала Перша світова війна. І коли царські війська окупували Львів, митрополита Андрея відразу арештували, а в його архівах стали шукати вищезгадані ватиканські документи, проте не знайшли. Не зуміли дістати їх у свої руки і поляки, хоча також докладали зусиль.
Після смерті Пія Х і завершення війни, польський єпископат оскаржив митрополита Андрея перед Папою Бенедиктом XV, що архиєпископ Львівський застосовує владу, яка йому не належить. Але Бенедиктові XV показали оригінали документів Пія X, і той, пізнавши власноручний підпис свого попередника, 24 лютого 1921 року ще раз затвердив за українським митрополитом усі надані йому права і привілеї. А це означало, що Апостольська Столиця дозволила митрополиту Андрею поширювати своє архипастирське служіння не тільки на територію етнічної України, але й на Білорусь, на країни Прибалтики та на всю більшовицьку імперію – аж до Владивостоку.
Отож рішення Папи Пія X стосовно Української Церкви вказують не тільки на його великий розум і адміністративний хист біля керма Петрового човна, але й виявляють його щиру любов до українського народу.
Сьогодні Пій X перебуває у славі Святих. Тож будемо молитися і сподіватися, що найближчим часом до цього Сонму буде зачислений і його щирий приятель – слуга Божий Андрей Шептицький.

***
13. Нунціатура – дипломатичне представництво держави Ватикан на території іноземних країн.

14. Згідно вчення Отців Церкви, християнська віра – це не почуття, а зумовлене надприродною благодаттю Всевишнього Господа смиренне сприйняття духом, тобто розумом і волею, істин Одкровення, яких навчає Церква і які, здебільшого, неможливо пізнати розумом.

15. Відомо, що такий «особистий досвід» став причиною поділу раннього монолітного протестантизму на десятки сект, що ворогують між собою.

16. Католицькі богослови вказують на суттєву різницю між смертельним і повсякденним гріхами. Смертельний гріх – це свідоме та цілком добровільне порушення Божих і церковних заповідей, наслідком якого може бути втрата Божої благодаті й вічного життя у Царстві Небесному. Повсякденний гріх, або гріх людської слабкості, є тоді, коли йдеться про негарні побутові вчинки, коли людина не усвідомлює того, що робить або немає внутрішньої свободи у своїх вчинках. Повсякденний гріх не позбавляє людину Божої благодаті, а тільки затьмарює душу, але і його потрібно ретельно уникати, тому що і він, хоча й у меншій мірі, теж ображає Господа і спонукає людину до смертельного гріха.

17. Есхатологія – релігійне вчення про кінцеву долю людства і потойбічне життя кожної людини.

18. Інтронізація – це посвячення себе Серцю Ісусовому через якусь спільноту (родину, школу, шпиталь, монастир, парохію), яке поєднане з урочистим встановленням фігури або образу Серця Ісусового на представницькому місці у приміщенні даної спільноти. Інтронізація здійснюється у відповідності з церемоніалом, який затверджує церковна влада. Метою інтронізації є бажання тісніше поєднатися з Ісусом, ділитися з Ним радістю і смутком та цілком покладатися на Його волю, як нашого Володаря.

19. Св. Альфонс Лігуорій († 1787 р.) – єпископ, засновник Чину Отців Редемптористів, доктор Церкви, автор численних праць з питань аскетики і моральної теології.

20. Бревіарій – збірка молитов, псалмів, гімнів, фрагментів із Біблії і творів Отців Церкви, які використовують під час Богослужінь.

21. Формуляр – усталена послідовність літургійних текстів.

22. Лазарити або вікентійці – Конгрегація священиків-місіонерів, яку заснував св. Вінкент де Сен-Поль (1581 – 1660 рр.) у паризькому пріораті Святого Лазаря.

23. Східні патріархати завжди користувалися автономією, що відповідає ідеї етнічної Церкви, але, звичайно, така автономія була в межах, що припустимі у Католицькій Церкві. Східні патріархати, які не мають початку з апостольських часів, тобто не були засновані апостолами, як, наприклад, патріархати Антіохійський, Олександрійський чи Єрусалимський, насправді мають повноваження архиєпископства або Верховного архиєпископства. Серед усіх східних католицьких патріархів, Маронітський патріархат має найбільші права і найширшу автономію; він зберіг усі свої стародавні привілеї з 1182 р. – з часу возз’єднання з Апостольським Престолом. З огляду на те, що мароніти зберегли католицьку віру довше, ніж інші патріархати, які пізніше відновили свою єдність з кафедрою Св. Петра, вони вважають себе старшими духовними синами Католицької Церкви на Сході, отож і домоглися для себе таких виняткових прав та привілеїв. Однак більшість маронітів вважає, що в 1182 р. вони тільки формально підтвердили свою Євхаристійну єдність з Апостольською Столицею, бо насправді ніколи й не припиняли своїх стосунків з Римською Церквою. Подібно і Київська Церква також ніколи не підписала жодного документу, який би засвідчив про її відмежування від святого Римського Престолу.

24. У 1909 р., 11 червня, митрополит Андрей Шептицький і єпископи Григорій Хомишин та Константин Чехович присвятили територію України, Білорусі й Росії Божественному Серцю нашого Спасителя. У спільному «Пастирському зверненні» греко-католицька ієрархія заохочувала парохів і вірних також присвятити свої парохії та родини Любові Серця Ісусового.
Цим актом ієрархія УГКЦ не запроваджувала жодних «нововведень», а лише відродила призабуту традицію наших предків. Митрополит Київський і Галицький Іпатій Потій (1541 – 1613 рр.) під час канонічної візитації східних теренів своєї митрополії був свідком вшанування Серця Ісусового серед своїх вірних – українців східного обряду. Щоб утвердити свою паству в цьому шляхетному вшануванні нашого Господа, митрополит Потій заохочував вірних дбайливо плекати культ прославлення Серця Ісусового, зокрема у першу неділю після Великодня. У його спеціальний проповіді, що присвячена цій неділі (опублікована в 1714 р.), сказано: «Закликаю вас поєднати ваші серця із Серцем Ісуса».
Правдоподібно, що останнє Братство Серця Христового царська влада знищила на Київщині в 1839 р. на підставі імператорського указу про заборону «зловредного латинщенія», ув’язнивши в казематах найбільш «упорствующих».
Robin
не кидайте такі великі повідолмення.... форум то не смітник, в який треба закидати цитати з інших форумів, чи з книжок, тут треба писати свою думку - коротко і зрозуміло.... якшо не дуже коротко, то хоть не так як ви зараз робите

то саме стосується і Валентина і Іхтіса... і взагалі, почитати ту тему, можна зрозуміти наперед шо ні до чого путнього ваші ті сперечання не доведуть, бо ви всі пишете про шось своє, короче, кожна жаба своє болото хвалить.
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!
Вітаю Валентина, Robina і всіх форумчан з Днем Господнім -Неділею.
Дякую ,Robine, за адресу сайта Владики Романа Даниляка.
Відправив йому листа і якщо зволить Господь отримати відповідь і поновити спілкування очікую багато цікавого для всіх нас від владики і Йосипа Терелі.
МИР ВАМ!
Не заводьте форумчан в глиби філософсько-релігійних дискусій, коли наша тема пряма і конкретна - Підгорецький розкол в УГКЦ. А може і не може, щось інше, зокрема плоди роботи спецслужб зарубіжних держав і релігійних центрів в України...
Знаємо вашу позицію - заговорити, витіснити з теми всю її сіль, головне.
Така була позиція підступних єзуїтів ( в гіршому смислі цього слова ), бо були єзуїти і нормальні.
Давайте дискутувати щодо останнього шаленства підгірців, як вони на папері і в ЗМІ перебирають керівництво єпархіями та парафіями. НЕ робиться ними фактично нічого, а шуму, а гордині. а владолюбства - через край.
Закидають Робіни в адрес Українського католицького університету. Ну не любите ви його. Це ваші справи. Це визнаний навчальний заклад в світі, із своєю гідністю та позицією, яка можливо і не співпадає в чомусь із клерикальними рухами Ватикану та Москвою.
Але ВИ МАЄТЕ ЗНАТИ - в своїй хаті своя правда.
Чого ганите УКУ. Ви не вартуєте , А САМЕ ВАША АНТИУКРАЇНСЬКА ПОЗИЦІЯ , повірте, навіть стояти на його підмурівках, не кажучи вже щоби когось там повчати, соромити, а тим більше на когось нападати, звинувачувати в єресях.
Думаю кожен неупереджений учасник чи читач Форуму склав про вас - ПІДГОРЕЦЬКИХ РОЗКОЛЬНИКІВ І ЇХ ФІНАНСОВИХ І ІДЕЙНИХ САТЕЛІТІВ чітке враження, на кого ви працюєте, хто за вами стоїть, чиї іудині срібняки ви відробляєте, чинячи безсоромні, бездоказові нападки на нашого Патріярха Любомира Гузара , клір, єпископат УГКЦ.
Віруючі УГКЦ, наш нарід відведе вам місце, яке ви заслуговуєте
А яке воно буде - підіть в народ, наприклад в львівські храми і після служби Божої переговоріть з простими людьми
Повірте, ви навіть очей не піднімете від сорому, не кажучи вже про голос чи руки. МАЙТЕ хоч якийсь грам сумління. На де там ??? .

додано через 2 хвилини 6 секунд:

ТА де там???
Слава Ісусу Христу, браття і сестри!

До Альонки
Дівчино мила, мабуть, ти щось проґавила, тому що всі думки коротко вже висловлені. Тепер почався другий етап спілкування – поглиблена аргументація попередньо висловлених думок.
Якщо інформація про служіння Пія Х, його захист Української Церкви й народу, про вшанування Пресвятої Євхаристії і Пресвятого Серця Господнього є для тебе «сміттям», значить – поки що ти знаходишся на низькій стадії інтелектуального розвитку, стадії близькій до первісно-суспільної. І коли побачиш незрозумілі тобі статті, білявко чарівна, оминай їх і чекай на появу Томаса чи Окея. Їхні не менш розлогі «інфи» ти засвоюєш залюбки, без обурення. Чи не так?
Спробую, спеціально для тебе, висловитися лаконічно, якщо зумію.
Сьогодні наш парох, сяк-так прокоментувавши недільну Євангелію і побіжно згадавши про початок навчального року (діточки, будьте слухняні і гарно вчіться) з якогось дива левову частку своєї промови приділив підгорецькому духовенству, лякав нас великими загрозами з їхнього боку. Коли, після Літургії, ми вийшли надвір і почали собі гомоніти про різне, я повідомив співрозмовникам інформацію Окея, що для вирішення підгорецького питання Луценко прислав Гаталяка.
Сказати, що мої співрозмовники були здивовані, це не сказати нічого. Середнє покоління розгубилося, не могло сформулювати свого ставлення; старше покоління, яке ще пам’ятає репресії, висловилося категорично проти участі міліції; а молодь, віком 21 – 24 років, була радикальна і безкомпромісна у своїх судженнях – «поц паслєдній». Це про Сеньківа.
Та найбільше мене вразив висновок одного сивочолого чоловіка, ветерана РУХу: «Це вже почалася передвиборна кампанія. Церква домовилася з Тимошенко – вона допомагає вирішити питання у Підгірцях, а Церква буде підтримувати її під час виборів на президента».
І як це я сам не допетрав?
Якщо це так, то це о-го-го як цікаво!
Таке явище називається цезаропапізмом. Щоб тобі, Альонко, було зрозуміліше – злочинною змовою окремих представників Церкви і світської влади проти когось третього. А ще зрозуміліше – у такій Церкві вже Бога нема, там править бал політиканство. Якщо тобі, Томасу і Окею потрібна саме така Церква, без Бога, прапор вам в руки.
Сьогодні для мене стало знаковим явищем, що жоден з нашого «дискусійного клубу» не схвалив способу вирішення конфлікту з допомогою міліції.
А ще більш знаковим – всі вони (десятка зо два осіб), на відміну від мене, є щирими прихильниками Гузара. Нещасна, сліпа отара. Може Господь змилосердиться, колись прозріють

Ihtisе, перекажи своїм:
1. Чим більше їх будуть переслідувати, тим більше прихильників вони будуть гуртувати навколо себе. Така людська психологія – ставати на захист упосліджених.
2. У разі потреби нехай звертаються до Балоги, щоб ця справа була на контролі секретаріату Президента.
3. У розмові з представниками Луценка наголошувати на факті і його конфлікту з Черновецьким. Тобто, маємо прецедент: його бійка не перешкоджає Луценку виконувати обов’язки міністра. Відповідно, конфлікт у Стрию також не може бути причиною, щоби заборонити підгорецьким душпастирям проповідувати Боже слово.
4. Причина конфлікту в Стрию не кримінальна, а ідеологічна (теологічна). У Карному кодексі нема статей, за якими цю причину можна класифікувати.
5. Конфлікт у Стрию належить до компетенції вищого церковного суду, Ватикану.
6. Нехай відмовляться від активного створення паралельних церковних структур, бо це тільки на користь гузарівським модерністам. Ватикан може підтримати їх шляхетне бажання духовно оновити Церкву, але однозначно не підтримає їхнього методу. Нехай приглянуться до методології отця Василя Ковпака. Можливо, щось корисне й запозичать.


До Окея
Друже, щиро вдячний тобі за оперативно надану інформацію щодо приїзду Гаталяка, а ще більше – за твої смайлики. Це твоє справжнє християнське обличчя, Гоблін ти наш злорадний, нє?
«Нормальні» єзуїти, це які? Ті, що виступили проти Апостольської Столиці і вийшли з Церкви?
УКУ послідовно й підступно працює над перетворенням УГКЦ в аналог візантизму московського зразка. То за що любити цей «хвальних» заклад? За зраду українських інтересів? Не можу.
Стосовно юдиних срібняків. Хороше питання. Розкажи про джерела фінансування вашого закладу (але про всі!!!), думаю людям буде цікаво про них дізнатися. Як гадаєш?
Хіба тільки львівські храми є точним «барометром» в УГКЦ? А не львівські? Ти ба, яка зарозумілість.
Переглядів форуму вже ого, як багато. Україна читає, люд правовірний і православний цікавиться.
Може я вліз у розмову в невтєму, але прокоментую:
"Якщо інформація про служіння Пія Х, його захист Української Церкви й народу, про вшанування Пресвятої Євхаристії і Пресвятого Серця Господнього є для тебе «сміттям», значить – поки що ти знаходишся на низькій стадії інтелектуального розвитку, стадії близькій до первісно-суспільної. І коли побачиш незрозумілі тобі статті, білявко чарівна, оминай їх і чекай на появу Томаса чи Окея. Їхні не менш розлогі «інфи» ти засвоюєш залюбки, без обурення. Чи не так?"

Кометар Альонки йшов не про те чи смітя чи не сміття, а про друге те що ви мусорите на форумах цитатниками маючи на меті тільки міжусобні розборки, а як всім відоми такі розбоки приводили у давнині до розколів і навіть війн... тому одумайтесь, Всі ми перед Богом рівні і це незалежить до якої ти конфесії ходиш, а ті хто вихваляються сильно, о... моя конфесія найкраща... і тут далі йде ціла пропаганда проти другої конфесії, і навіть забули, що нас хотів но так і не навчив Христос - Любові до ближнього як до себе самого! А якщо ти не шануєш ближнього то сам не вартий пошани! Можна знайти багато помилок у когось як соломи, а у себе колоди не побачити!
Нажаль людство у духовному розвитку, ще більше занепало чим до появи Христа, да дійсно був духовний розвиток Християнства але тільки це тривало всього 300 років, а потім стало все ще гірше чим небуло, появились Собори Церкві, розколи, садизм, матеріалізм, духовна деградація і повний занепад із залякуванням вічними муками, а семе головне вчення Хртиста "Про любов до ближнього!" взагалі забуте... От про що я говорю якщо Ви всі розвинуті хоч трохи інтелектуально то повинні не сваритися і не сприти "а той такий, і той сякий.." а жити в мирі! Адже Ви всі Християни і тільки так у мирі можна досягти дійсно духовного розвитку! ... а покищо це балачки і показуха...

додано через 3 хвилини 23 секунди:

Що я можу сказати я бачу тільки стаю овець, швидше баранів.. То коли ви вже станете людьми?
Окей та іже з ним звинувачують тих, хто не поділяє їхні погляди, у зраді національних і церковних інтересів українського народу. Тому вирішив спростувати ці безглузді твердження.
Я не проти мого народу, я проти тих підступних доктрин, які насаджує так званий Український католицький університет (УКУ). Вони кичаться тим, що пропагують традицію Володимирового хрещення. У мене питання: "А хто насправді бачив це Володимирове хрещення у його чистому виді після 1240 року, коли орди Батия знищили Київ, спалили церкви і вигубили священство? Чи насправді Володимир прийняв хрещення від грецьких священиків?" Відповідей на ці питання нема, тож усе, що пропагує УКУ є звичайнісіньким художнім свистом. Головна мета УКУ, наголошую ще раз, адаптувати УГКЦ до традицій Московського патріархату, тобто зі середини зробити те, що ззовні не вдалося КГБ і московській патріархії.
Якби в УКУ насправді були українські патріоти, вони б пропагували і поширювали Кирило-методієвську традицію християнства. А цього вони не роблять, тому що Кирило-методієвська традиція передбачає (перечислю найвагоміші риси):

1. Плекання і розвиток питомо слов’янського (українського) церковного життя, опертого на ідеалах гуманності та рівності перед Богом усіх людей.
2. Свідомість приналежності Кирило-методієвської традиції до Вселенського християнства в одній Христовій Церкві і під одним проводом Римського Архиєрея.
3. Відкинення принципів візантійського цезаропапізму, тобто домінування в Христовій Церкві світської влади.
4. Служіння Святої Літургії, «Меси св. Петра», – посередньої між латинською і візантійською, в основу якої частково була покладена Служба Божа св. Григорія Великого
.


Щоби не бути голослівним, наведу деякі фрагменти з праці відомого й авторитетного в світових наукових колах українського історика Миколи Чубатого.

«Більшість істориків помилково вважають Кирило-методіївське християнство за предтечу слов’янського християнства візантійського обряду, яке пізніше стало формою християнської віри на терені Київської митрополії, себто в Русі-Україні та в Московщині. Кирило-методієвське християнство, крім церковнослов’янської спільної мови, не мало нічого спільного з пізнішим християнством Східної Європи. Воно мало свій окремий слов’янський літургійний обряд, посередній між обрядом візантійським і латинським. Воно мало окреме слов’янське письмо, глаголицю; пізніше створена кирилиця була нововведенням, наближенням до грецького алфавіту.
Та найважливіше – цілим своїм духом Кирило-методієвське християнство було суто вселенським, католицьким християнством, з характерним йому респектуванням примату Петрової Столиці, що видно з усіх творів, пов’язаних з моравсько-паннонською місією Кирила і Методія. Це не той цезаропапіський візантійський націоналізм, що від соток літ розколював поволі єдність Христової Церкви. Візантійський цезаропапізм, получений з пізнішим московським націоналістичним месіанством, є прямо протилежним до тих церковних ідей, що ними слов’янські апостоли кормили свою західнослов’янську паству. Той дух свв. Кирила і Методія відносно вселенськості Христової Церкви знайшов свій ґрунт в Русі-Україні за Княжої доби, але він зник уже в суздальсько-володимирській, а згодом у московській Церкві від самих початків її формування в другій половині ХІІ століття, де залишився сам оригінальний візантизм.
[…]
У працях свв. Кирила і Методія, на тлі пробудження шляхетного слов’янського патріотизму, віддаленого від антиморального візантійського і німецького націоналізмів, зародилася нова гілка правдивого і жертовного християнства із власним Слов’янським обрядом, під безпосереднім проводом Римського Престолу.
[…]
Про це є згадка у «Київських сакраментарних фрагментах» і «Фрайзінгських фрагментах». До речі, в останньому документі записано дві формули сповіді і уривок проповіді, написані слов’янською мовою, але латинським алфавітом, спеціально пристосованим до неї.
[…]
Якщо б форма християнства Слов’янського обряду утвердилася б, то візантійське відокремлення від Апостольського Престолу в 1054 році, не було б таким нещастям для Христової Церкви, яким воно стало, бо слов’янський світ був би цілковито по стороні Риму».

Професор Микола Чубатий.

Також доцільно згадати і дещо з минулого, що стосується Хрещення України.
1. Насправді Україна була прийняла Хрещення у 860 році, за князів Аскольда і Дира. Ця подія зафіксована в усіх тогочасних європейських і візантійських (!!!) хроніках. А про якесь хрещення України у 988 році нема згадки у жодній хроніці Європи чи Візантії.
2. Коли Володимир одружувався з візантійською цісарівною Анною, він уже був християнином. Інакше візантійський імператор мав би підстави відмовити йому в одруженні зі своєю сестрою. Одруження Володимира з Анною давало йому законні підстави посісти (!!!) візантійський трон.
3. Після одруження Володимир, аби не бути політично підпорядкованим візантійському двору, доручив продовжити розбудову Церкви духовенству архиєпископа-католікоса Тмутороканської архиєпархії, яка територіально належала до Київської Русі та була незалежна від Візантійської Церкви.
4. Візантійський патріарх надсилав листи архипастирю Тмуторокані, запечатані свинцевою печаткою, що означало визнання Тмутороканського архиєпископства як рівного Візантійській патріархії. Своїм підлеглим єпархіям візантійський патріарх надсилав листи, запечатані восковою печаткою.
5. Нечисленні грецькі священики, які прибули в Україну з посольством імператриці Анни, були лише статистами відновленої розбудови Київської Церкви.
6. В Україні за часів Володимира розвивалася традиція Кирило-методієвського християнства, а не східно-візантійського.
7. Українські єпископи, висвячуючи митрополита Київського, благословили його мощами (рукою) св. Климента, Папи Римського, а це означало, що Київська Церква цілковито не визнавала будь-якого підпорядкування Візантійській патріархії.


Чи про щось подібне вчить УКУ своїх студентів? Га, пане Окею?

Phantomy
Альонка таки говорила про сміття (читай уважно), а не про те, що ми «мусоримо на форумі». В одному з тобою погоджуюся: народжений бараном, людиною вже не стане. А жити в мирі у нас не вийде. І знаєш чому? Тому що Христос сказав: «Я не мир приніс у світ, а меч». І, до речі, Христос також не жив у мирі з фарисеями і садукеями, за що вони Його і розіп’яли. Так що вибач. Миру, в твоєму розумінні, на землі не буде. Прийняти такий мир – означає зрадити вчення Господнє. Якщо ти на це готовий, це право твого вибору.
І останнє. Зверни увагу: на жодне конструктивне питання – Іхтіса, Валентина чи моє – опоненти не дають відповіді, а продовжують талдичити своє. Тож диспут триватиме, і до жодної спільної думки ми не дійдемо. На жаль.
Хочу подякувати Окею за визнання правди за підгорецькими в тому , що УКУ не християнський учбовий заклад
Окей пише:
Це визнаний навчальний заклад в світі,
(таки в світі , а не в церкві), а також , що він все ясніше викладає свою модель державного християнина по національності ( ну і що коли це не взгоді з Церквою).
Цікава його оцінка монашого ордену ієзуїтів(Ісусівців). На слух майже співпадає з радянсько-комуністичною.
Пробачте за чергове повторення-це Божа війна. Як в Стрию безбожники під маскою християн поставили себе в куток. Та ще не повністю, бо викликали вже київську міліцію. Так і в інших локальних битвах по Волі Ісуса вони викриють себе самі. Вірним Церкви потрібно молитися за їх навернення і просвітлення. Господь оновить нашу Церкву. Чекає тільки навернення грішника.
І на цих подіях прославиться Господь.
Phantom, дайте хоч краплю конструктиву і не жалійтеся на дзеркало.

додано через 13 хвилин 31 секунду:

Robine, дякую за подачу цікавого матеріалу про Церкву часу Папи Пія десятого і нього самого. Я з 2001 року ношу на роботі бейсік з друком його підпису. Вже потріпався, проте це для мене цінність. Будь-ласка не лишай мене і моїх своїх підбірок, якщо вздумаєш піти на шнурочку в критиків довгого посту. Про Пія десятого вчора читав до другої ночі. Хай Дух Святий наповнить Тебе Силою стояти за Боже.

додано через 29 хвилин 44 секунди:

А ще, Robine, передрукував з інтернету з даної Тобою адреси про "Євхаристійне чудо в Кореї" від владики Романа, бо з Риму привіз тільки на англійській. Перечитую по декілька раз. Дивний Бог у святих Своїх, Бог Ізраїля. Мороз іде по шкірі . І це наш Бог.
Даватиму передрук вірним, протестантам і "православним".
Ну якщо недійтете то все Християнство із такими темпами рухне як сказано в пророцтві Малахія і стане вже історією... І буде нова єдина духовна релігія поміж народів. «Я не мир приніс у світ, а меч» Меч не проти самих себе!
Церква нездоланна- це обітниця Христа. Слово Бога твердіше за камінь. Інша справа, що Церква -передова духовного бою за душі , які перевіряються спокусами ( спокуси не можуть не прийти). А подолати їх можемо з Ісусом, направивши меч (Царство Боже здобувається силою) проти гріха найперше в собі. Тільки тоді з болю переплавки тони руди (терпіння непіддатися спокусам, розкаяння в упадках)-вийде крупинка золота-скарб на Небесах.
Ще в Старому Завіті написано, що немає нічого нового під сонцем.
Тому якщо і появляється "нова духовна релігія"(phantomове), то хіба від духа темряви, котрий є лицедій і обманник, котрий маскує гріх під новизну, але звичайно без Ісуса.
Підгорецькі же владики, отці , брати і сестри( це я про спільноту в Дусі Святому, а не тереторіально) -є слуги -воїни Всевишнього в боротьбі за душі ті, котрі широкою дорогою світу йдуть в пекло свідомо чи обмануті. Ці ж ловці душ виривають їх з сітей сатани.(Майже сто відсотків вірних, котрі пройшли в них реколекції-тверді в вірі католики, ціль котрих є рай, минаючи чистилище. По моїх підрахунках 15-20 тисяч утверджених в вірі). Зрозуміло , чому на них повстало пекло і вірний його слуга -світ.
А Вам phantomе це зрозуміло?
Світ - не вітряк, це творево Боже!
Ця частина , що в згоді за власною волею з творивом Божим. Але це вже не світ , а Церква.

додано через 10 хвилин 12 секунд:

А творіння згідне з Волею Божою-це підгорецькі. І Господь ділиться з ними, як зі співпрацівниками , своїми планами(2004 р.- сестри за три дні до завершення виборів знали про Божий вибір Ющенка. Це ті сестри , котрі без молитви і посту як риба без води. І 8 годин молитви для них -це мінімальна потреба).
Цитата:
Майже сто відсотків вірних, котрі пройшли в них реколекції-тверді в вірі католики
Це суб'єктивне припущення. І потім, а ви на сто відсотків впевнені, що Богу потрібна твердість "реколекційованих" католицькій вірі? Чи не відсоток праведності і богопослушності більше ціниться в Божих очах?
Я можу судити про Божі потреби тільки зі Слів Самого Бога.
Він Сина Свого Єдинородного дав за спасіння грішників. Владики співдіють в цьому. І успішно.
А всі мої пости тільки суб"ктивні . І вірні лише тоді, коли через мене це сказав Дух Святий.

додано через 2 хвилини 56 секунд:

Служба Божа у владик -це також і дві третини з присутніх , котрі сповідаються і причащаються.
Не заперечую, підгорецькі погоджуються з волею Божою. Але в той же час і УВЕСЬ БЕЗ ВИКЛЮЧЕННЯ світ є також волею Божою. То шо, підгорецьким, як "співпрацівникам" Божим, можна нехтувати частиною Божої волі?
Впевнений , що Господь хоче спасіння грішника. В це вірю.
Окей переконує, що вартніше побудова ну дуже справедливої держави.
А Бог сотворив людину , щоб Славила Його і доглядала Рай (співдіяла в процесі творіння, Бо Отец і сьогодні Працює).
Іхтісе, будь-ласка, надалі, для того, аби бачити, котрі з ваших постів вірні (тобто, натхнені Духом Святим), виділяйте їх хочаби якимось інакшим коліром, чи шо.

Ше би цікаво було дізнатися з чого ж складається замовчана ше одна третина Служби Божої у підгорецьких.
Згідний , що Господь і зло використає на добре. Проте наше спасіння залежить від нашого вибору і Волі Бога. І якщо наш вибір смерть-пекло(по незнанню чи свідомо), то Бог як Єдиний Істинний Джентельмен поважає вибір.

додано через 8 хвилин 14 секунд:

Виділити не можу, бо не знаю.
Відносно Служби Божої у владик(Божественної літургії) я мав на увазі , що наприклад, зі трохсот вірних на ній -двісті сповідаються і причащаються 250. Зо п"ядесят ще роздумують про запрошення на трапезу з Богом. Владики виконують основну задачу-навернення грішника.
В інших церквах співвідношення каяльників і учасників Трапези -менше від числа присутніх.
то шо ще буде масова деструктивна релігія правда, і треба якось вже знати як протистояти проти неї у майбутньому, але буде і інша СВІТЛА релігія як продовження християнства і вона у кінці переможе темну, Ви що пророцтв не читали?

Незнаю як Ви но Для мене Бог єдиний Дух і Дух не має людської подоби... А храм це люди, а не зданіє.

додано через 10 хвилин 54 секунди:

Люди в храм не йдуть до священника, люди збираються у храмі, щоб віддати пошану Богу і сину його Ісусу Христу - учителю нашому, який вчив, що його вчення порог у царство Отця, а основою його вчення є любов!
От тільки невидно тієї любові мало того, що релігії свараться одині із одними, так ще і конфесії пропагують, що їх найкраща, все це нагадує, дуже знайому модель, для людини яка має вищу економічну освіту: церкви різних конфесій які спорять=конкурують між собою обовязково повинні протистояти іншим конфесіям=конкурентним фірмам (по кількості прихожан=можливій кількості отримання із їх грошей на службу). От вам результат недобросовісної конкуренції - Події в підгірцях...

Нажаль так, що релігія вже давно перетворилась на кілька конкуруючих фірм і смисл вже давно втрачений.... А смисл - любов!

додано через 5 хвилин 38 секунд:

І маніпулюють Святим Письмом всі охочі, адже багато протирічь особливо після свідомих змін тексту при Вселенських соборах Нікеан та Константинополь і т. д. до 300го року небуло ніодного протиріччя, зато протаягом слідуючих 600 років їх появилась масса... Дійшло вже до того, що це взагалі почало втрачати здоровий глузд і натовп йде на натовп через дрібниці... от така то гірка правда словесних війн...

додано через 55 секунд:

Тому я щераз повторююсь: Ваш діалог до добра не доведе!
Цитата:
маніпулюють Святим Письмом всі охочі

ТАК, ЦЕ ПРАВДА.

Цитата:
після свідомих змін тексту при Вселенських соборах Нікеан та Константинополь і т. д.

Які зміни Ви маєте на увазі? Тут детальніше. Хто, коли, як це зробив? А то на форумі багато різних звинувачень. А про такі я ще не чув. Наведіть факти. Що за звинувачення без фактів? А то знаєте, мені батько розповідав, що їм за Союзу на лекціях з наукового атеїзму розповідали, що баптисти дітей в жертву приносять.

Цитата:
до 300го року небуло ніодного протиріччя

Нажаль були, ще й які....
Прочитайте уважно Діяння і Послання Апостолів. Чому і кому Апостол Павло вжив гострих слів: "я виступив відверто йому в вічі" (Гл 2,11).
Хіба Апостоли тоді не дискутували під час Єрусалимського Апостольського Собору?
Пізніше в кінці І століття був великий бунт між християнами і духовенством в м. Коринті. З цього приводу зберігся лист Папи Климента, який був третім наслідником Св. Петра на єпископському престолі в Римі (92-101 рр.). Цей лист до християн у Коринті як пише Папа Климент від "Римської Церкви", де застерігає їх авторитетним тоном і встановлює порядок і гармонію. Доречі цей лист прийнято в Коринті з великою пошаною і призначено на публічне читання в Церкві, яке продовжувалось довгий час. Сімдесять років пізніше єпископ Коринту Діонізій писав до Папи Сотера, що в його Церкві ще читалося публічно лист Климентія.
Кінець ІІ сторіччя - великий спір між християнами Церков Малої Азії та інших Церков про дату святкування Пасхи. До розв'язання цього спору долучився Папа Віктор, який з цього приводу дав наказ скликати синод в Ефесі.
Хочу нагадати деякі напрямки, які виникли у ІІ столітті:
1. Монархізм й патріпассіянізм: прихильники вчили, що Бог є абсолютно одний, всемогутній Монарх, Христос ототожнюється з Отцем, й тому терпіння Христа є терпінням Отця.
2. Савелянізм і модалізм: прихильники вчили, що Божі Особи є нічим іншим як трьома аспектами (точками погляду) або способами, якими єдине Божество об'являється.
3. Субординаціянізм: прихильники вчили, що Слово (Логос) про яке говориться у Святому Письмі є відмінне від Бога і подібне до еонів - посередників між Богом і видимим світом.
4. Адопціянізм - гетеродоксальноє вчення про природу Ісуса Христа, прихильники вчили, що Христос був людиною, піднесеним, "усиновленим" Богом. Також вчили, що цей акт усиновлення полягає в отриманні Ісусом особливої благодаті в певний момент Його життя (одні вчили, що при хрещенні, інші - що при воскресінні). Грек Феодот Старший в кінці II ст. обгрунтував це вчення за допомогою деяких цитат з Біблії (Мф 12, 31-32; Втор 18, 15); його учень Феодот Молодший, посилаючись на Евр 5, 6, вважав, що у Мелхіседека було більше Божественної сили, чим у Ісуса Христа. Це вчення також проповідував антіохійський епископ Павло Самосатський, тому був засуджений і усунений з престолу Антіохійським собором в 268 році.
5. Монтанізм - прихильники пророкували скорий прихід Христа та влаштування "небесного" Єрусалиму на землі, вимагали від вірних строгих постів, відречення всіх проявів суспільного життя. Вчення поширилось в Африці і в Азії.
Доречі першими блудновірцями були гностики. В ІІ столітті існувало 30 гностичних напрямків. Батькою гностиків є Симон-Волхв, про якого згадують Діяння Апостолів (глава 8-9). У ІІ столітті гностики вчили, що Бог розвивається в серії "еонів" (надприродніх істот - посередників), які поширюються поодиноко один від одного (Василид) або парами (Валентин), а Христос був одним із тих "еонів".
Жорстокість переслідувань християн привела до появи ще двох сект маніхейців і хіліястів.
Прочитайте твір Св. Іринея єпископа Ліонського (125-202 рр.) "Проти єресей".
Якраз тоді диспути були значні, про що свідчать твори: Іполита "Проти Ноета", Тертуліана "До Праксея", Апологетикум, св. Григорія Чудотворця "Виклад віри" (265 рік).
Папа Корнелій (251-253) за те, що приймав до Церкви розкаяних "впалих" (тих, які відреклися від віри під час переслідувань) мав противника в особі священника Новаціана, який вважав, що Церква має складатися лише з "святих", чим спричинив у Римі роздор між християнами.
А в кінці згадаймо який учив священник Арій (256-336 рр): "Слово є першим з усіх сотворінь, але не є вічним, тому що було створене Богом, яким Він послуговується як знаряддям у сотворенні, отже був час коли Слова не було". І багато хто за тою наукою Арія пішов.
Але це вже інша історія....
Я де в чому підтримую Фантома. Протиріччя між греко-католиками і православними фактично мізерні. Вони не вартують тих боїв, що викликають буйні гарячі голови. Їх можна вирішити за круглим столом фактично за день. При добрій волі національно свідомої влади , держави та ЦЕРКВИ. ВІд кого ДУХ ІСХОДИТЬ. ВСЕ-таки від ОТЦЯ, це буде об'єднувальним. Підпорядкування - так як було до 1054 року. Календар- можна римо-католицький. Чистилище - домовимось.
Невже Ви не розумієте як потрібна нам НАЦІОНАЛЬНА ЦЕРКВА ВОЛОДИМИРОВОГО ХРЕЩЕННЯ. ТАКА як ВІрменська у вірмен. Хтось ставить її під сумнів. Можливо. А вірменам це по барабану. Бо вони- ВІРМЕНИ. А хто ми. Через фолрмулюваненя походження Св. Духа ми готові побитися. Побійтеся Бога. ВІН єдиний. ІСУС ХРИСТОС, Свята Трійця. Божа МАТИ для всіх Єдина. Давайте без єзуїтських дискусій - зачата НЕПОРОЧНО ЧИ НІ. Оминаймо ці дискусії, ЩОБИ ПЛЕКАТИ ЛЮБОВ УКРАЇНЦЯ ДО УКРАЇНЦЯ.
НЕ ВІРМО підгорецьким прихвостням, це вони сучари насюсюкали своїй фанатій, щоби кричали в присутності гостя - ЄПИСКОПА ДОНЕЦЬКОГО СТЕПАНАб - "МИ НЕ ПРАВОСЛАВНІ, МИ КАТОЛИКИ ". Вони знають, що з БОжою милістю на Зах. Україні ЦЯ ГРАНЬ СТИРАЄТЬСЯ. ЛЮДИ КАЖУТЬ - МИ ХОЧЕМО БУТИ ЄДИНІ, ЯК ОДНО. Диявол аж здригається, від тих, створив підгорецький заколот в церкві. Щоби розхитати УГКЦ зсередини.
БОГ промовляє до всіх українців " Будьте єдині". Підгорецькі баламути сичать " Ми не православні, ми католики ". Це удар по єдності. яку плекають кардинал Гузар, Партіарх Філарет, Президент Ющенко.
Чи после Ісус милосердний на них кару? Скоро ми все побачимо.
В єдність церкви Володимирового хрещення треба вірити, і вона прийде. Господь наш добрий !!! Винагороджує за терпіння, а за зло карає. Слава Ісусу Христу та слава Україні!

додано через 13 хвилин 7 секунд:

І ще , подивіться як Князь тьми вміло працює. Які помпезні святкування РОЗЄДНУВАЛЬНИХ МОТИВІВ - НЕпорочного зачаття, найсвятішого Серця, свят тих святих, яких немає у православних, і т. п.
Вони моя спис із наконечником із отрути вбивають єдність українського народу.
Мені за це боляче. Думаю боляче і таким світлим особистостям як Патріярх Гузар.
Хресні дороги напевне приживуться і в православних. Освячення віночків. Церемонії прийняття Першого причастя. Молитва на вербичці. І багато чого. Не роз'єднуйте супостати наш народ/. ЩОДЕННО ПРАЦЮЙМО НА ТЕ, ЩО НАС ЄДНАЄ !

додано через 1 хвилину 6 секунд:

уточнення помилки " Вервичці"
Ай да Окей, ай да молодець!
Ну, нарешті, заговорив ти прямим текстом, без лицемірства. Виклав, як на долоні, всю справжню програму УКУ. Рванути на грудях вишиванку, всіх вишикувати і стрункими рядами – прямо в православіє. Поки що химерне, якесь Володимирове, але то байка. А наступне покоління – вже конкретно в московське.
Не благодатне воно? По барабану. Головне – всі разом, кагалом гузарівським і таки туди. А хто не хоче – падонки, сучари, мразь, істребіть.
Є питання? Оминаймо.
Святий Дух і від Сина? А фіг із ним.
Божа Мати непорочна? Та грець із нею.
Найсвятіше Серце Ісусове – шо за туфта?
Чистилище? Добазарімся.
Календар? Та хоч римо-католицький, нам пофіг.
А пратулинські мученики? Мудаки.
А позиція довоєнного єпископату УГКЦ? Казли, мешают нам в єдіной церкві жить.

Раніше, Окею, я думав, що ти просто народжений дурнем. Таке трапляється. Я помилявся. Ти не тільки народжений дурнем, ти ще й конкретно обкурений. Ще й дивуєшся, чому Апостольська Столиця не визнає вашу хвальну бурсу?
Навіщо Україні москалі, якщо є свої підлісні?
Робіне, певно дурний ксьондз тебе хрестив, якщо ти так погано думаєш про Український католицький університет.
І навіщо ти обманюєш, що його не визнає католицька церква.
Але, то Ваш стиль і зміст -БРЕХНЯ, НАКЛЕПИ, слуги ви диявола.
Почитай но Робіне, може мозги тобі трошки вправляться, але сумніваюся, бійдний

додано через 2 хвилини 13 секунд:

бідний байструче консервативного Ватикану та МосквиУкраїнський Католицький Університет у Львові відвідав префект Конгрегації для Східних Церков Кардинал Леонардо Сандрі. Це один із перших візитів в УКУ високих достойників із Ватикану з 2001 року, коли в Україні перебував Папа Іван Павло ІІ.

Варто згадати, що саме Конгрегація для Східних Церков свого часу зробила надзвичайно багато, щоб маленька, ще не дуже відома Львівська Богословська Академія (тепер УКУ) отримала акредитацію богословської програми з боку Конгрегації католицької освіти в Римі. Тому візит Кардинала Сандрі, який займає посаду префекта з 2007 року є важливим та знаковим для цього Університету.

Як зазначив ректор УКУ о. д-р Борис Ґудзяк, значення підтримки Апостольської столиці залишиться неоціненним в історії цього закладу, бо Ватикан підтримав УКУ саме в той час, коли Університету доводилося змагатися за визнання богослов’я як наукової дисципліни в Україні. Тому передусім під час цього візиту сенат, ректор, викладачі та студенти УКУ щиро дякували префекту Конгрегації для Східних Церков, а в його особі Святішому Отцеві та Апостольському престолу, за довіру та підтримку.

«Ми бажали, щоб наша зустріч з високим достойником проходила у дружній атмосфері, без зайвої офіційності та масок. Університет має багато слабкостей - молодість, брак досвіду, матеріальні труднощі. І ми не ховаємо це від Кардинала Сандрі. Проте ми маємо великих свідків – ісповідників Церкви-мучениці. Мученики та ісповідники є наріжним каменем відбудови богословського інтелектуального життя. Ми пам’ятаємо про минуле і будуємо майбутнє у багатоконфесійній, посткомуністичній, але вже дуже постмодерній країні», - зазначив ректор о. Ґудзяк.

Кардинал Сандрі мав нагоду ближче ознайомитися з діяльністю та деякими проектами Університету, наприклад Катехитично-педагогічним інститутом, який готує катехитів та вчителів християнської етики з усієї України, Інститутом родини та подружнього життя, Інститутом релігії та суспільства, екуменічними ініціативами, щойно заснованим в України рухом «Лярш-Ковчег», а також поспілкуватися з сенаторами Університету.

З проханням підтримати Український Католицький Університет до Кардинала Сандрі звернувся глава Української Греко-католицької Церкви, Великий канцлер УКУ Патріарх Любомир Гузар. Він наголосив на тому, що це єдиний католицький університет на теренах бувшого СРСР та, зокрема, зазначив: «Університет постав після десятків років винищування провідних наукових сил католицької церкви в Україні. Провід нашої Церкви тішиться його розвитком і допомагає йому зростати, але ми також потребуємо допомоги Апостольського Престолу. Ваша присутність тут – це надзвичайно важливий момент, бо ми бачимо зацікавлення Апостольської столиці і це дає нам натхнення працювати далі».

Звертаючи до єрархії УГКЦ, професорів та студентів УКУ, Кардинал Леонардо Сандрі наголосив на тому, що університет має велике значення не лише для України та її Церкви, але для Європи та Вселенської Церкви тому, що він є носієм спасенної християнської любові. І саме тому йому довіряють багато католицьких організацій та доброчинців.

«У ХХ столітті західна цивілізація «просякла» деякими упередженнями, - зазначив префект Конгрегації для Східних Церков. - УКУ може зробити свій внесок у їх подолання в контексті своєї діяльності, якщо вірить у свою місію, оскільки він здатний запропонувати як Сходові, так і Заходові вагомі істини. Церква в Україні і ваша країна є покликані подолати всі впливи минулого тоталітарного панування, поєднуючи зусилля щодо зцілення ран минулого у творенні культури, яка розробляє нові авторитетні й переконливі пропозиції для ХХІ століття, для цього постмодерного і, як дехто вважає, постхристиянського часу».

Кардинал запевнив увагу та підтримку Апостольського Престолу до УКУ та Української Греко-католицької Церкви, передав благословення папи Бенедикта XVI та закликав зберегти великий духовний спадок нашої Церкви, який позначений печаттю мучеництва. "
ОСЬ ТАК, а ти кажеш не визнає Рим. БРЕХУНЕ ТИ нерозкаянний

"

додано через 4 хвилини 17 секунд:

Приходь до УКУ, пізнаєш Бога. полюбиш Україну, будеш дбати про єдність християн України. Тебе навчать, переконають.
Український Католицький Університет

Вул. Іл. Свєнціцького, 17
м. Львів, 79011
Тел.: (38/032) 240-99-40 (секретаріат)
(38/032) 240-99-44 (відділ інформації та зовнішніх зв'язків)
Факс: (38/032) 240-99-50
Ел. пошта: info@ucu.edu.ua

додано через 21 хвилину 12 секунд:

Іще для Робінів, та не знаю чи такі як ви " тлумки" щось зрозумієте про єдність християн України
Почитайте статтю про ПАТРІЯРХА ЙОСИПА.
АЛЕ ВИ НЕ ШАНУЄТЕ І ЙОГО ДИКУНИ ПРОКЛЯТІ, вороги єдности нашої , єдности України та її церкви .
Але все-таки може хоч один із вас навернеться до Ісуса щиро. ХАЙ БОГ ПОМАГАЄ.
Почитайте.

1974 року вісімдесятидворічний кардинал Йосип Сліпий замислився над збігом паралелей власного життя з паралелями долі його народу. Він народився в селі, яке територіально належало до Австро-Угорської імперії, а навчався в гімназії Тернополя, що відійшла до царської Росії. Імперія «татунця цісаря» розпалася; 1918 року, коли Сліпий став митрополитом, відбулася злука між Західно-Українською Народною Республікою та Українською Народною Республікою, проголошеною в Києві. Однак держава, як казали в народі, «не прищепилася», й незабаром Галичина стала частиною Польщі. Далі — договір поміж Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною про ненапад, і Львів залишився за демаркаційною лінією. Німецька окупація, війна, вступ радянських військ до столиці Західної України...

І Йосип Сліпий запитує себе, чому один із найдавніших народів Європи приречений існувати на історичних маргінесах? Це випадок? Чи закономірність, яку належить усвідомити, щоб її здолати?

Він народився 17 лютого 1892 року біля містечка Струсова в Теребовлянській окрузі в селі, що лежить на високій рівнині поміж Збручем та Серетом і має дивну назву — Заздрість. Сліпий — то прізвисько, яке пристало до роду Коберницьких, де були і греко-католики, і римо-католики. Мати ж палко сповідувала традиції східної духовності. Навчався в українській школі, хоч ходити до неї довелося далеко, пізніше опанував інші мови — польську, німецьку, латину... Рано зрозумів, що стане священиком, от тільки, як соромливо в тому зізнавався, парохом йому бути не хотілося — краще науковцем, аби компенсувати притаманний східній Церкві брак ученості. Йому судилося стати, за висловом котрогось із сучасників, «парохом для цілого світу».

Життєвий шлях Йосипа Сліпого визначила зустріч із митрополитом Андрієм Шептицьким, аристократом, зразком християнської простоти у стосунках із людьми. Він став для нього духовним батьком, натхненником, дороговказом, зразком для наслідування... А через багато років Сліпому доведеться пережити поширювані КДБ плітки про те, що це він отруїв Андрія Шептицького, аби посісти його місце. Брат митрополита Галицького спробував юридично оформити їх спростування через свідчення медиків, однак нотар не зважився взяти на себе такий акт.

На долю Йосипа Слі­пого випало винятково багато випробувань. Живучи пізніше в Римі, із гумором, який ніколи не полишав його, він скаже перед вірними, що його переслідували і поляки, і більшовики, і німецьке гестапо; коли унікальну бібліотеку Богословського товариства почали нищити німецькі бомби, то Радянська Армія довершила це малопоштиве діло. Попри все Сліпий ніколи не втрачав із поля свого духовного зору основну мету життя — знайти місце українського народу в історичному процесі через місце церкви. Насамперед він запротестував проти терміну «рутенці», який однаково застосовувався б і до білорусів, і до росіян, і до українців. А ще, посилаючись на літописи, не втомлювався розтлумачувати, що церковносло­в’янське поняття «Русь» є синонімом до поняття «Україна».

Йосип Сліпий замислювався над місією церкви, яка перебувала поміж Сходом і Заходом, поміж Європою і Візантією, над її особливостями — і позитивними, і негативними. У ній, можливо, занадто багато уваги приділялося обрядовості, зате менше було авторитаризму, який сковує творчість. Вона розвивалася, органічно вбираючи культуру своєї землі, яку часто рятувала від занепаду. Однаковість практики аж ніяк не означає єдності — і чи так уже вона бажана? Вивчаючи ситуацію в діаспорі, він доходить висновку, що «американізація» церкви неминуче призводить до денаціоналізації спільноти. Такого бути не повинно.

Духовник із науковим мисленням, він інтуїтивно відчував, що прояв Божої волі — це те, що пізніше буде визначено як закон генетичної неповторності всього сущого. Згідно з його вченням, кожна нація мала зробити власний внесок у скарбницю світової культури, щоб вижити за будь-яких умов. Сліпий доходить висновку, що саме українська церква, яка сформувалася на кордоні між Візантією і Римом, нагромадила унікальний досвід, який допоможе здолати одвічну проблему поєднання універсальності й помісності. I він послідовно захищає неповторність українських традицій від вторгнення чужих, хоч би які вони були — «болгарські, російські, візантійські чи будь-які інші». Перебуваючи в екзилі у Римі, він боротиметься з «латинниками», щоб утвердити ідентичність української культури. За такої умови він бере для себе гасло: «Чи хтось це розуміє, чи ні, чи комусь це подобається, чи ні — єдність Церкви мусить бути досягнена». На основі національної неповторності.

Йосип Сліпий вивчає внесок Кирила й Мефодія у світову культуру — маючи їх за втілення сили, яка зв’язала слов’янські народи в єдине ціле. Під впливом його листа Папа Павло II назве слов’янських апостолів, разом із святим Бенедиктом, божественними опікунами Європи.

Завдяки популяризації Йосипа Сліпого духовний світ зацікавиться вмінням українців поєднувати церковну універсальність із національними особливостями, цей досвід дістає назву «галіканізму».

Найважливіше — здолати давню неприязнь поміж західною і східною церквами. Як? Раніше найзручнішим способом було завоювання, військове чи політичне. Сліпий глибоко розумів хибність такого шляху. Він часто цитував свого улюбленого поета Горація: «Греція, колись переможена Римом, перемогла свого дикого переможця й принесла мистецтво для латинянина». Найбільшою ганьбою, на його думку, було плюндрування християнського Константинополя учасниками IV хрестового походу 1204 року. З цього приводу він любив розповідати анекдот:

Римський кардинал відвідує грецьке село в товаристві єпископа.

— Хто це такий? — запитують віряни, що зібралися біля церкви.

Єпископ пояснює, що це представник самого Папи Римського.

— Ага, це той, що знищив Константинополь! — прозвучало у відповідь.

«Хай Господь милує від того, щоб свої поборювали своїх же!» — повторював Сліпий. Шлях до єдності — творча дискусія і щоб жодного лихослів’я. Необхідно шукати компроміс.

Йосип Сліпий завдяки сприянню Андрія Шептицького отримав блискучу освіту в Інсбруку й Римі. Шептицький заснував низку духовних установ для підготовки священиків, які б не тільки дбали про порятунок власної душі, а й були б «добрими трудівниками у винограднику Божому». Сліпий став першим ректором Греко-католицької Богословської Академії. Турботою всього його життя були пошуки золотої середини поміж побожністю і наукою: з одного боку, він застерігав проти зверхності, яку несе надмірна інтелектуалізація навчального процесу, з другого — проти сліпої віри, яка відмовляється від розуму. Шептицький таємно висвятив Сліпого в сан єпископа.

1 листопада 1944 р. митрополит, який зіграв виняткову роль у духовному формуванні українського народу, помер, і Йосип Сліпий, уповноважений Папою Пієм XII, взяв на себе обов’язки управління Церквою. «Скільки хрестів спаде на цього молодого митрополита! — вигукнув один із представників світської влади. — І як він може нести їх усі?» 11 квітня 1945 року близько сьомої вечора Йосип Сліпий вийшов на балкон свого помешкання, щоб подивитися на Марс, який тоді наблизився до Землі, і побачив, що площа перед кафедральним собором святого Юра заповнилася конвоями... Через кілька хвилин поріг переступив радянський полковник із повноваженням арешту митрополита. Розпочалося майже вісімнадцятилітнє поневіряння Йосипа Сліпого по сталінських тюрмах, таборах та «зонах».

Що ж Йосипу Сліпому інкримінували? Співпрацю із нацистами.

«Ні, — відповідав митрополит. — Це не я співпрацював із нацистами, а міністр закордонних справ Молотов, який підписав німецько-радянський договір про ненапад 23 серпня 1939 року з міністром закордонних справ ні­мецького рейху Йоахімом Ріббентропом і з Адольфом Гітлером».

«Ваша Церква має великий вплив, — підходили до нього з другого боку. — Чи ви як митрополит не могли б тиснути на Шухевича, щоб він не боровся проти нас?»

Сліпий відповідав, що він не політик, що церковні справи не вирішуються на мітингах і агітація не є в колі його зацікавлення.

Вже будучи на свободі, він із притаманною йому іронією казав, що потребував трохи часу, аби зрозуміти, «чому в Москві керівництво міністерства бажало мати мою історію Вселенської Церкви в Україні і в СРСР як цілість».

Перебуваючи на примусових роботах, Йосип Сліпий не припиняв працювати як учений-богослов, створив цю капітальну працю. Власне, від Сліпого вимагалося одне — офіційно зректися верховенства Папи і Католицької Церкви. За це йому обіцяли місце митрополита Православної Церкви в Києві. Однак Сліпий від того відмовився категорично.

То був час, коли держава, яка довела атеїзм до рангу релігії, заходилася обстоювати інтереси Православної Церкви — тієї, яку переслідувала від часів Жовтневої революції. В одному з листів до тодішнього головного ідеолога Підгорного Йосип Сліпий просить як «безбожникові» пояснити, чому він узяв на себе «обов’язок патрона православ’я проти католицтва»? Чому, питав він, Греко-католицька Церква візантійського обряду небезпечніша для радянського режиму, аніж Православна або Римо-католицька церква латинського обряду? То були риторичні запитання, але сам Сліпий причину знав: Церква, яку він представляв, дотримувалася східної літургії, відтак і української національної традиції.

Греко-католицьку церкву було ліквідовано, її священиків у масовому порядку змушували «підписувати православ’я», а тих, хто відмовлявся, репресували.

За відгуками табірних наглядачів, Йосип Сліпий був незвичайним в’язнем — витриманий, урівноважений, допитливий... Коли його спитали, сподіваючись на згоду співпрацювати, чим він може бути корисним радянській владі, той цілком щиро відповів:

– Можу працювати в бібліотеці.

До бібліотек і колекцій він мав особливий пієтет: навіть у таборах зібрав колекцію екзотичних рослин, яку привіз до Риму. У Ватикані оборонив папську бібліотеку від охочих її продати, а гроші роздати бідним. Книжки, пояснював він, — це те, що зв’язує в єдине ціле три часові виміри, й віднімати їх у Вічності не можна.

У таборах Йосипу Сліпому часто пропонували послухати атеїстичні лекції. Ніколи не відмовлявся, але завжди дивувався невігластву «фахівців», які доводили, що Бога немає. Він мріяв створити європейського значення навчальний заклад, де науково підходили б до цього питання — і здійснив її, ставши фундатором Українського Католицького Університету в Римі. Цей навчальний заклад об’єднав у собі Наукове товариство імені Шевченка, Українську Академію Наук і Українське Наукове Богословське товариство, які раніше діяли окремо. Головне — то було логічне продовження традицій Духовної Академії в Києві, яку створив митрополит Петро Могила, така собі «майстерня», де проходили вишкіл нові покоління священиків та мирян — борців за правду й науку. Це буде згодом, а наразі, відбуваючи примусові роботи, Йосип Сліпий не припиняв виконувати на засланні пасторські обов’язки: приймав сповіді, висвячував у духовний сан, рятував в’язнів від гріха відчаю. «Головне — завжди зберігати рівновагу духу» — таким було його кредо. Діставши доступ до бібліотеки імені Леніна, опрацював там чотири томи «Історії Вселенської Церкви в Україні», яку КДБ згодом знищило.

1961 року на запитання КДБ, які в нього максимальні прохання до радянського уряду, він відповів: «Повернення до того статусу, який був у мене перед арештом». А відповідь на запитання, які мінімальні прохання, була такою: «а) усунути заборону щодо Східної Католицької церкви в СРСР; б) повернути кафедральний храм св. Юра та митрополичу палату й дати свободу духовенству». Жодне з цих прохань не було виконано, але в березні 1963 року його звільнили під тиском громадської думки й необхідності нормалізувати дипломатичні стосунки з Ватиканом.

«А Церква теж вільна? — так відреагував Сліпий на цю радісну для нього звістку. Він не хотів виїздити з України, але мусив — до Риму, де став кардиналом. Другою умовою було «не робити з власної долі політичної справи» — і Сліпий дотримувався даної обіцянки, всіляко уникаючи розповідей про той період, коли він «карався, мучився, але не каявся».

Попереду було двадцять років життя в екзилі — задля блага рідної України. Йосип Сліпий був не перший, хто почав розвивати ідеї Володимира Соловйова щодо екуменізму — об’єднання всіх християнських церков, і тоді особливого розуміння він не зустрічав.

Йому належить щемкий вираз «екуменізм страждання» — таємне братство всіх, готових жертвувати собою задля власних переконань, навіть коли вони не є однодумцями. Сам він був у цьому дуже послідовний: так, натерпівшись від нападок одного зі своїх опонентів, негайно надіслав до уряду телеграму протесту, коли того заарештували. А тому доречно згадати добрим словом тих його послідовників, які відмовилися «підписати православ’я» — не тому, що мали щось проти нього, а тому, що не хотіли ламати даної Богові присяги. Одного з таких я знала, і то був мій давно вже покійний свекор Іван Кулиняк, батько поета Данила Кулиняка. У минулому стипендіат Андрія Шептицького, він працював поштарем, повернувшись на Львівщину з Херсонщини, куди був засланий зі своєю великою сім’єю. Тільки дуже довірені люди знали, що він читав лекції в «катакомбній» церкві й потай сповідував поранених упістів у їхніх схронах. Розумів, що за це зашлють уже не на південь, а туди, «де білих ведмедів пасуть», однак не уявляв, як можна зректися своїх обов’язків. То був типовий екуменіст, який не сприймав поділу християн на православних, католиків та протестантів, бо ж «усі ми діти єдиного Бога».

Від редакції. Автор статті користувалася дослідженнями доктора філософії Чиказького університету Ярослава Пелікана, зокрема його працею «Ісповідник віри між Сходом і Заходом».

Наталя Околітенко"
Ісусе, просвіти затуманені голови Робінів, Іхтісів і іже з ними, Прости їх Боже всемилостивий"
ЦЕРКВА ВОЛОДИМИРОВОГО ХРЕЩЕННЯ - ЦЕ УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА! Я певен, що в Вашому місті чи селі Вона є, бо в Донецьку вона вже є!
Так, УГКЦ не є поширеною на сході, ну то й що? Так ТРЕБА її зараз негайно поширювати на всю Лівобережну Україну!
Саме УГКЦ належить українській нації. Провідник найбільшої у світі Східної Католицької Церкви, незабаром отримає статус Патріарха, думаю, що це лише справа часу. Маючи 3317 громад, УГКЦ сьогодні посідає друге місце (після УПЦ МП) за кількістю релігійних громад в Україні, маючи також біля 5 млн. вірних у діаспорі, та 1,5 - 2 млн. вірних у Росії та Казахстані. То яка УКРАЇНСЬКА церква у світі та в Україні найбільша й має бути помісною? То хто до кого має приєднуватися, слон до мухи? То хто кому має поступатися?
Поки що в східних та південних областях УГКЦ не представлена так як у Західній Україні, але згодом ситуація виправиться. Треба спочатку навернути до УГКЦ предків Волинь, Центральну Україну, повернути до того стану, як то було до загарбання цих земель Московщиною. Нагадаю, що на теренах Правобережної України біля 5-ти тисяч греко-католицьких парафій примусово було переписано на православ’я, за 25 років урядового навертання на православ’я (1772–1796 рр.), за панування Катерини ІІ, УГКЦ втратила 9 316 парафіяльних церков, 145 монастирів, та близько 8 млн. вірних.
УГКЦ належав Софійський собор та Почаївська лавра.
Всі свідомі українці, всі хто любить Україну понад усе, всі патріоти, націоналісти мають бути лише в одній церкві - в УКРАЇНСЬКІЙ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКІЙ!
Русь-Україна прийняла хрещення у візантійському обряді, у єдиній Святій Соборній (по грецьки-католицькій) Апостольській Церкві, під проводом Римського Папи. Пізніше грецькі патріархи зреклися Папи, щоби служити своєму царю, за що й були покарані навалою турків! Грецькі митрополити у Києві постійно втягували у схизму русинів. Але Київ ніколи не припиняв зв'язок з Апостольською Столицею. В 1095 році було встановлено свято на честь перенесення до міста Барі в Італії чесних мощей святителя Миколая Мирлікійського Чудотворця. Посланці з Русі брали участь у Соборах Церкви в Ліоні (1245) та Констанці (1418). Сам київський митрополит Ісидор разом з Патріархом Константинопольським Йосифом II був одним з ініціаторів Флорентійської унії (1439). В 1458 році Митрополитом Київським і всієї Русі з благословення Папи Римського стає Йосиф Болгаринович, визнаний і Патріархом Константинопольським. Зв'язок з Апостольською Столицею було підтверджено Берестейським собором, у 1596 р., на якому було укладено Святу Унію, яку підписали майже всі українські владики. А ті що не захотіли визнати Папу Римського головою церкви, згодом уклали ганебну Переяславську угоду, зреклися своєї нації, подалися служити московському цареві, стали московськими рабами. Москалі навіть спалили їхню православну церкву у Січі. Та й тепер Москва тримає у своїй церкві величезну кількість українців через "канонічність".
В православії існують архаїчні церковні канони, "канонічні території", які заважають об'єднанню церков. Деякі архаїчні православні канони розцінюють людей не як свідомих прихильників якої-небудь Церкви, а як покірних мешканців ввіреної якому-небудь патріархату території, у яких навіть вибору не може бути за визначенням. Я не хочу за такими канонами жити. В православії відсутня чітка структура, чітка організація. Постійні внутрішні сутички з приводу "канонічних територій", Московський патріархат посварився з Румунським через Молдову, з Константинопольським через Естонську православну церкву. В Церкві Католицькій немає "канонічних територій"- вся вселенна це канонічна територія для Католицької церкви! Православні церкви завжди служили й служать своїм урядам та царькам, бо від них залежать. Православні Вселенські собори не збиралися після 1054 року, бо їх немає кому зорганізувати, Констинопольський патріарх боїться московського, бо московська церква найбільша православна церква світу. Довелося б вирішувати спірні питання. Патріарх Константинополя лише перший серед рівних та немає жодної влади над іншими церквами, лиш має декілька своїх парафій у Європі, США та Канаді. Жодною православною церквою світу не визнано УПЦ КП, та УАПЦ. УПЦ у США, та в Канаді є канонічні, й перебувають під омофором Константинопольського патріархату, але їм заборонено відкривати свої парафії в Україні. УАПЦ в Україні розколота. Одна її частина на чолі з архієпископом Ігором Ісиченком декларує свою підпорядкованість УПЦ у США (що не зовсім відповідає дійсності), а інша частина, під проводом митрополита Мефодія Кудрякова, активно веде об'єднавчий процес з УПЦ МП, а не з УПЦ КП. Тепер з Православною Церквою влада в Україні хоче зробити дещо подібне РПЦ у Росії, маріонеткову "царську віру". УГКЦ для цієї ролі не підходить, бо контролювати, а тим паче чинити на неї тиск, давати якісь накази цій церкві влада не зможе, бо УГКЦ не підлегла жодній земній владі у світі, лише Господу Богу, та його наміснику на землі - Папі Римському! УГКЦ - хоча й автономна українська церква, але католицька, підпорядкована Апостольському Престолу з католицьким Символом Віри та католицькою догматикою.
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!
Окей, дякую за науку про кардинала Йосипа Сліпого.
А Ви що маєте спільного з ним?
Чи так як владиці Роману Даниляку в 2002 році дали без його відома звання "Людина року" в якійсь номінації, а далі Медведчук, Кучма і інші "особистості -герої".
Примазалися да святого і самі стали святими???
І для виполювання такого лукавого духовного бур"яну виявляється потрібні підгорецькі владики, бо замало лишилось до того , щоб Ви назвали себе другом Папи.
Покайтеся , Окей. Ваш пост від 1.9.2008 16-04 має пекельну вагу. Ваша душа в загрозі вогню невгасимого. Якщо не хочете до сповіді у владики Самуїла, то йдіть до Філарета, але покайтеся!
Але ще прошу Вас чим більше писати своїх думок і про розвиток УКУ(проте -не крадіть назву католицький, а пишіть УПУ-православний) і про християнське державотворення, і про єдину церкву(назва якої, думаю -Нью -Ейдж), і про спасителя Вашого, який гряде( мартрея, чи антипко?). І бажано з використанням Вашого лексикону...

додано через 25 хвилин 10 секунд:

с. Заводське, Буський р-н., Львівська обл. та інші новини
Субота 23.08.2008р. 1800
Голова Буської держадміністраціїї п. Вовк Михайло Федорович під час своєї відпустки приїхав на парафію в с. Заводське разом з деканом м. Олеська о. Ігором Суходольським, канцлером о. В. Коткевичем, віце-канцлером о. П. Звіром та ін. Вони без повідомлення, без дозволу громади біля церкви намагалися зібрати людей. Однак люди не прийшли. Зібрали тільки декілька підбурених, яких громада віддалила від церковної двадцятки через крутійство. Тут вони очорнювали і поширювали наклепи на о. пароха (владику Василя Теодозія Івашківа).
P.S.: В суботу ввечері 23.8.08 до вл. Теодозія Івашківа телефонували кілька разів невідомі люди, які погрожували повідрізувати руки і ноги, якщо не відступить з парафії. Ці погрози почались після цього, як парафію відвідали Голова держадміністрації п. Вовк Михайло Федорович і представники єпархії. Вл. Теодозій Івашків подав заяву в міліцію на підозрюваних.
Канцлер проговорився, що єпархія під тиском змушувала священиків підписуватися проти Підгорецьких Владик. Не підписали тільки двоє з Олеського деканату і тому вони (єпархія) тепер мусять їх усунути з парафії (адміністративний терор).
На питання пароха вл. Теодозія Івашківа, які аргументи мають, щоб його виганяти, о. канцлер не міг нічого відповісти крім того, що вл. Теодозій підтримує Підгорецьких Владик.
Неділя 24.08.2008, 900
Отець парох з переважною більшістю парафіян зібрались біля церкви. Невдовзі приїхали знову представники єпархії, які хотіли спровокувати сварку, але о. Парох не дав себе спровокувати і тільки молився з людьми, а представники єпархії невдовзі від’їхали.
Четвер 28.8.2008
Проща на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Десь о 10-й годині приїхали чотири священики з єпархії і на двері храму дали ланцюг і замок. Тому парох, владика Теодозій, служив Літургію перед храмом.
Неділя 31.8.2008
Перед Літургією прийшов декан, закликав декілька людей, поставив стіл перед входом до храму і правив молебень. Парох, владика Теодозій Івашків, потім відправляв Літургію для вірних з протилежного боку за храмом.
Короткі новини
 Священик Львівської архиєпархії почав в Літургії прилюдно згадувати, замість кард. Л. Гузара, верховного архиєпископа Михайла. Невдовзі після цього приїхав автобус семінаристів і хотіли його вигнати з парафії. Однак парафіяни захистили свого священика.
В неділю, 31.8.2008, на парафію приїхав вікарій О. Фредина зі Львова і наказав священикові підписати проголошення, в якому визнає вірність Святішому Отцю, Л. Гузару і місцевому єпископу. Священик відповів: „Вірність Святішому Отцю підпишу, але вірність Л. Гузару лише тоді, якщо не є єретиком!” Урядовці з єпархії людям неправдиво казали, що книги “Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром; До постконфесійного християнства” зовсім не існує! Вікарій заборонив священикові впродовж трьох місяців відправляти Літургію. Що це означає? Якщо послухає, і не буде три місяці відправляти, то після закінчення терміну йому висунуть таку ж вимогу, щоб зламати його сумління.
Яке є мислення церковних урядовців? „Нас не цікавить, чи Л. Гузар є єретиком, чи ні. Він має владу, і ми також. Але ти вже не смієш служити як священик! Ми маємо владу, а тому маємо правду і якісь єресі чи апостазії нас не цікавлять! Ми ведемо вас через апостазію до пекла, а ви нас мусите слухатися! Інакше прийдуть кари і виключення з синагог (з парафій).” (пор. Ів.16,2). Це є позиція церковних урядовців і законників (юристів) з духом апостазії.

 Деякі декани також примушували священиків підписати лист, в якому обіцяють послух Святішому Отцю, кардиналу Л. Гузару і місцевому єпископу, який так само, як кард. Л. Гузар, потрапив через єресь під екскомуніку. Священиків залякували, що коли не підпишуть, то слідуватимуть покарання, можливо навіть виженуть з парафії. Один священик також на це відповів: „Вірність Святішому Отцеві підпишу, а до Л. Гузара і єпископа додам примітку – «якщо не є у єресі»”.
Це з нових листів Владик.
ГОСПОДЬ ЧИСТИТЬ ЦЕРКВУ!
Окей з Томасом- до покаяння!
Що ти знаєш про покаяння неправдомовце Іхтіс. Це черговий штамп, кліше підгорецьких самозванців.
З якою насолодою ти описуєш перший конфлікт з УГКЦ, новітній. В цьому і ваша задача. розпалити протистояння в середовищі УГКЦ, розпочати нову боротьбу за храми, новий поділ в Україні, " І ТАК, ЩОБ БРАТ НА БРАТА ". Але нічого у вас з нього не вийде. НАрод на вашу брехню не клюне. ВИ, слуги сатани, що влізає на престіл ( це із пастирського послання єпископа Колтуна ) приречені на поразку. Бо ІСУС не допустить поділу УГКЦ за мету який ви собі поставили ( ВАМ ПОСТАВИЛИ ЗА ІУДИНІ СРІБНЯКИ наші вороги)
НЕ вийде у вас нічого, бо люди знають " ТЕ, ЩО РОЗДІЛЕНЕ НЕ ВСТОЇТЬ" і на підгорецькі авантюри не підуть.
Окею, ти хороший хлопець буваєш місцями, наслідуєш мене в епітетах. Приємно вражає. А хрестив мене піп московського патріархату. Це так, для довідки. І якщо колись зустрінуся з ним у Раю, то поцікавлюся рівнем його IQ, якщо ж він у пеклі, тоді дізнаєшся сам.
Але як не соромно тобі, Доктору філософії і Директору Інституту родини та подружнього життя УКУ, бути таким примітивом у логіці суджень, та ще й мене брехуном прозивати.
Я кажу: ваша бурса немає нічого спільного з католицизмом, оскільки її завдання – викорінювати все достоту християнське. Структура вашої бурси вже аж надто вже нагадує масонську ложу.
Ось цитую твої ж слова: «З проханням підтримати Український Католицький Університет до Кардинала Сандрі звернувся глава Української Греко-католицької Церкви, Великий канцлер УКУ Патріарх Любомир Гузар».
Великий канцлер – це ваш Великий майстер?
«Кардинал Сандрі мав нагоду ближче ознайомитися з діяльністю та деякими проектами Університету (…), а також поспілкуватися з сенаторами Університету».
А сенатори – закамуфльовані підмайстри Великого майстра?
Сам же свідчиш про це, а коли і я кажу про те саме, називаєш мене брехуном. Неадекватний ти якийсь, направду обкурений.
Ще мене називаєш байстрюком Ватикану. Це мені похвала, її приймаю, чому б ні? На грішній землі всі ми – у полоні гріха, всі байстрюки. Однак байстрюк Ватикану завжди має шанс успадкувати синівство у Царстві Господньому, байстрюк масонської ложі – ніколи.
Мені геть байдужі твої прозивання, а тим паче оббріхування, «та не однаково мені, що єресь сієш ти і смуту в Украйні милій, супостате».
А щоб не бути голослівним наведу деякі приклади з одного прецікавого форуму. Хто захоче прочитати їх повністю, знайде за адресою: http://www.vgolos.com.ua/nagolos/3680.html

штудент, 2006-05-29 16:36:27
Народ, а давайте абстрагуємося від того всього! Саня написав як є. Якщо хтось може спростувати – будь ласка! УКУ далеко не ідеальний, на папері все гарно пише! Церква також не завжди дає позитивний приклад. маємо що маємо.. Тож давайте починати з себе, а не критикувати автора...

Beobachter, 2006-05-29 13:33:11
Пацики! Сашко написав як завжди: трохи по темі, трохи про нелюбий йому УКУ. Черговий раз – про лицемірство у Церкві, як організації. І написав талановито. Він дійсно не журналіст. Він – памфлетист, тобто пише класно, емоційно, але фактів подає мізер. Черговий раз продемонстрував свою неортодоксальність... Але бляха-муха, до чого тут А. А і Н. Т? В УКУ дійсно доста жополизів і пристосуванців. Але в даному конкретному випадку Сашко просто у вкрай брудний спосіб розібрався з своїми ворогами/колишніми друзями. Удар нижче пояса..

ЕксП, 2006-05-25 23:09:33
Так, Шура, бєй їх!!! Лицемірство і великий бізнес – фундамент сьогоднішньої церкви. А про екземплярів з вельмишановного супер-спільнотного УКУ – писати не переписати, гріш ціна спільноті, яка з тобою тільки тоді, коли у тебе все ок, а потім очки додолу – і по другому боці вулиці. Продовжуй, і не звертай уваги на коменти – це банальна людська заздрість до чужої сміливості. Успіхів тобі!

, 2006-05-28 17:18:43
Ай, які файні коменти! Таке враження, що сюди все УКУ пише. Все-таки яка ж гадська кантора! І сидять там, за окремими винятками, такі ж...

якби..., 2006-05-26 22:18:37
Якби Шура був хоча б трошки розумнішим, то він би прочитав хоча б оцю книжку: о. Ковпак. «Переслідувана традиція»
http://www.traditional-church.com.ua/books/persecuted_tradition/persecuted_tradition.zip
Там критика УГКЦ та УКУ – на порядок мудріша, виваженіша і, головне, обгрунтованіша. Там фактів на десяток статей вистачить. Якби він цю книжку прочитав, тоді Ковальчуку не потрібно було б ганьбитися, переповідаючи всякі бздури з рунету. Але то не відомо, чи вміє він читати. Можливо цей Ковальчук тільки писати вміє?

до фарисеїв з УКУ, 2006-05-26 16:01:31
Сашко. Якщо ти хотів вдарити по фарисеях з УКУ, то треба було так і писати.
Якщо ти хотів обісрати Андрушківа і Гусака, то треба було на цьому і зупинитися.
А не приплітати Папу Римського і код да вінчі. Не треба було мішати грішне з праведним, тоді б вийшла нормальна дискусія. Не треба судити про всю ЦЕРКВУ (УГКЦ) на підставі фарисейства окремих представників її керівництва. Гімно – воно завжди спливає нагору. І церковна ієрархія – не виняток.
А УКУ взагалі має такий самий стосунок до католицизму, як морські свинки до моря.

Ось свідчення з цього приводу Оксани Ващук, яка колись викладала в УКУ, а зараз працює у правничому коледжі ЛНУ (2 поверх, кімната 244).
1. Викладачі – різношерстий народ, вихідці як з теологічних, так і світських вищих шкіл, іноземці (в більшості чоловіки, які приїхали в Україну одружитись, або тимчасові заїжджі), деякі – випускники академії. Як правило, багато люблять говорити про милосердя, але коли йдеться до діла, то тяжко когось розкрутити.
2. Студенти – так само різношерстий народ, але куди більше, оскільки дуже мало-хто з них навчається там за покликанням, що наводить на думку: а що ж вони там роблять?
Хоча напевно, якщо провести паралель з іншими закладами, то процентне відношення тих, хто не на своєму місці, однакове.
Є такі, що ставляться до навчання як до звичайної освіти, інші ставляться до нього як до гарного виходу в житті або – яка різниця, де не вчитися? Але є дійсно покликані до такої справи, на яких напевно це і тримається.
В народі академію називають «пансіон благородних дівиць», як правило через цілеспрямовану поведінку більшості дівчат стосовно одруження. Їх пов’язують з «хлопцями з лісу», тобто з семінаристами (пояснення: семінарія УГКЦ знаходиться в с. Рудно, біля лісу), в яких цілеспрямована поведінка того ж напрямку. У цьому таборі серед перших двох груп панує страшна паніка з приводу майбутнього працевлаштування, а отже – це має вплив на атмосферу, оскільки на тих, що вже переступили бар’єр, а саме – працюють в академії, дивляться як людей, які досягли якщо не всього, то майже всього.
Підлабузництво просто процвітає.
Тут є й позитивний момент, оскільки стирається принципова різниця між соціальним статусом студентів і викладачів, оскільки вони часто перебувають у близьких, дружніх або просто «близьких» відносинах, але ця різниця стерта тільки на зовнішній погляд, оскільки табір студентства завжди дивиться на викладачів, як на людей, що досягли багато і намагаються з того витягти щось корисне.
Політика керівництва академії тільки сприяє такому стану справ, оскільки вони не можуть забезпечити роботою всіх своїх випускників, і тому, щоб зробити хоч щось, вони можуть пропонувати деяким студентам роботу «вахтера» на дверях, що дискредитує цінність диплому. Якщо охарактеризувати в цілому ту атмосферу, то можна сказати, що там панує:
а) дух суперництва (хто поїде на навчання за кордон, а хто ні, хто буде працевлаштований, а хто ні),
б) дух підлабузництва (оскільки якщо студент попав в немилість до керівництва, йому дуже складно довчитися),
в) дух заздрості (як правило між дівчатами з приводу особистого життя, більш благополучно влаштовані не подобаються не влаштованим, а керівництво надає відверту перевагу тим, хто одружений). А найпотворнішим, що є в ній, то
г) дух звичайного радянського «стукач єства».
Хоча попри ці всі недоліки, атмосфера, як не дивно, не задушлива для тих, хто має покликання, і академія має тих студентів, які є богословами від душі, що не може не тішити.

Юрій Підлісний, 2006-05-26 09:30:22
Сашко, мені чомусь видається, що запрошення Петра Гусака на розмову є найбільш вартісним з усіх дописів-коментарів які тут розміщені. Зі свого боку теж гарантую, що пику ніхто бити не буде. А розмова тобі потрібна. Звичайно УКУ як і інша структура не є бездоганна, оскільки на усіх нас лежить печать Адамового гріха. Але і Ти теж не ангел во плоті, зрештою як і я чи Петро Гусак. Де нас знайти Ти знаєш. Приходь, маємо файну каву (бо як у Львові без файної кави!) До зустрічі Юрій Підлісний

Бачиш, Окею, як ти вмієш гарнесенько й дуже ввічливо прогинатися в тих випадках, коли хтось знає про вашу бурсу достатньо багато такого, чого б ви не хотіли, аби дізнався світ.
І ще ти хочеш, аби після такого виплеску інформації в Неті кардинал Леонардо Сандрі не приїхав подивитися, що це за «диво таке» іменує себе «католицьким навчальним закладом»? Ну, а Папа благословляє всіх – грішних і праведних. Йому, як вікарію Ісуса Христа, залежить, аби й твоя душа, замулена гріхами, була очищена.
І я бажаю тобі того ж.
Robin пише:
Доктору філософії і Директору Інституту родини та подружнього життя УКУ

Шо за нах? Хто дохтор? Хто дирехтор? Ооооо-кеееей?
Мама дарагая! Куда я папав
Зізнавайся, Разбойнік, ти пашутіл?
Нє, Васілій, які тут жарти - це повний серйоз. А ще я вичитав у Неті, що його слізно благають приїздити у Казахстан і лекціїї там читати. А це тобі не хухри-мухри.
Robin пише:
які тут жарти - це повний серйоз

Окей
Коментарі: 12
Перегляди: 412
18.04.2008 23:40 Форум: Знайомства Тема: Гуляющі жінки (дружини)
Я б таких позабивала, чесно кажу Embarassed

аце як розуміти? або цей перл:
Окей
Коментарі: 6
Перегляди: 300
13.04.2008 22:21 Форум: Все про все на будь-які теми Тема: Великодні свята - де і як будемо святкувати?
Angel Я поїду в село до бабусі, буду малювати писанки, фарбувати яйця. святити паску, на Великдень снідати разом із всією сім'єю, а перед тим всі підемо в церкву на відправу. На сніданок будуть ...
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!
Частина листа від владик.

Оборона індуїзму і єресей кард. Гузара Т. Сеньківом (I)

20.8.2008 на офіційній веб-сторінці Стрийської єпархії була опублікована єретична стаття, за яку несе повну відповідальність єпископ-апостат Тарас Сеньків. 22.8.2008 ми просили Т. С. висловити його позицію щодо цієї статті і повідомили, що його мовчання буде вважатися відповіддю, з тим, що він несе відповідальність за цілий зміст статті і повністю з нею погоджується. Виявилось, що він не дистанціюється від усього написаного на веб-сторінках його єпархії.
Цитуємо Т. С.: „Візьмемо для прикладу декілька цитат із листів підгорецьких бунтарів: «В індуїзмі нема одного найвищого Бога. Вони мають багато богів з малої букви (демонів)…».”
Відповідь: Насправді в індуїзмі немає одного найвищого Бога, там є багато богів з малої букви, демонів. Однак Перша Заповідь звучить: „Я Господь, Бог твій. Не будеш мати інших богів...! Не будеш ходити за іншими богами з богів тих народів, що в околицях ваших” (Втор. 5,6-7; 6,14). Поганський індуїзм поєднаний з багатобожжям (політеїзмом).
Цитуємо Т. С.: „Застановімося над цим детальніше, оскільки говорити про індуїзм виключно як про багатобожжя (політеїзм) – буде неправильно. Існує відомий вірш Ріг-веди, який стверджує: «Тому, хто є Єдиний, мудреці дають багато імен; вони називають це Агні, Яма, Матарісван» (І, 164, 46).”
Відповідь: Т. С. стверджує, що говорити про індуїзм, як про багатобожжя, є неправильно. Книга «Релігії світу» все ж каже, що в індуїзмі вшановують близько 33-х мільйонів богів. Т. Сеньківу це мабуть не здається так багато. Індуїзм вшановує як богів і все так звано перевтілене – від комарів і щурів аж до мавп, ослів і корів. Однак Т. С. як доказ істинності свого твердження про заперечення багатобожжя в індуїзмі цитує нічого не значущий вірш з індуїстської веди. Ця аргументація має таку ж вагу, як аргументація Євангелія розповідями з казки.
Уся релігійна система індуїзму з нелюдським поділом на касти, гуруїзмом, медитаціями, взиванням демонів мантрами і поклонінням тваринам як богам, не відкриває душу правді, покаянню, ані Божому Духу. Навпаки, ця система вбиває сумління, яке є тим правдивим і святим, що дав нам наш всемогутній Бог. „Він є Творцем неба і землі, всього видимого і невидимого” (пор. Символ Віри).
Поганин, що не знаходиться під впливом оманливої релігійної системи, згідно свого сумління – промінчика світла – легше розрізнить добро і зло, правду і брехню. Індуїстські веди не мають нічого спільного з нашим Богом і не мають нічого спільного з Пресвятою Трійцею. Цитати з вед можемо порівняти з поняттям великого будівничого всесвіту в масонстві чи з поняттям Креатор у служителів сатани. Але в обох випадках не йдеться про правдивого Бога. Папа Бенедикт XVI написав: „Цим релігіям неможливо признати божественне походження... Їх обряди, особливо, коли вони опираються на практики повір’їв чи інші блуди (пор. 1Кор. 10,20-21), становлять швидше перешкоду до спасіння.” (Dominus Iesus 21)
Цитуємо Т. С.: „Отже, можемо бачити, що підгорецькі монахи пишуть про якусь із релігій, не маючи знання про неї.”
Відповідь: Т. С. цим виявляє, що зовсім не усвідомлює суті. В сучасній добі індуїзм в Європі пропагується через йогу, медитації, численну літературу, психології, освіту, мистецтво, через мас-медіа; а студентам теології навіть через фальшиве тлумачення Nostra aetatae. Плодом цієї пропаганди є те, що поганський індуїзм стягує душі християн на шлях відпаду, а цим і втрати вічного життя. Тому сьогодні Божий люд мусить бути перед ним ясно і виразно перестережений! Пастир, який цього не робить, не є пастирем, але наймитом, який не опікується вівцями. Т. С. показав, що не лише не перестерігає овець, але ще й сам вірить поганським байкам, а також їх пропагує і подає як еталон правдивості. Це є прояв внутрішньої апостазії.
Цитуємо Т. С.: „Інше бачення божества в індуїзмі – це Трімурті. Єдине божество Брахман представлене трьома формами, «богами»: Брахма – творець, Вішну – хранитель і Шіва – руйнівник.”
Відповідь: Т. С. навіть намагається створити враження, що індуїзм теж має Трійцю – Трімурті, єдиний бог, представлений трьома формами. Цю аналогію вже кожен має дотягнути собі сам. Як каже Святіший Отець, сучасний дух єресі не проявляється впертим твердженням чи впертим запереченням („Про віру сьогодні”). Модерні єретики, як напр. проф. Т. Галік з Чехії та інші, до слова вчать інших єретично думати. Вони лише створюють враження і говорять півправди, а кожен уже в цьому ж дусі собі дотягне несказану голосно єресь, а до того ще й почувається на високому інтелектуальному і теологічному рівні. Чому Т. С. нам, християнам, подає за авторитет вигадані поганські твори? Як це так, що він сам вважає їх авторитетом? Інформації з них, які не мають нічого спільного з реальністю, подає як правду, однак ні разу не цитує Святе Письмо. Чому на основі Святого Письма не докаже, який дух є за поганством, а отже за індуїзмом? „Те, що погани приносять в жертву, жертвують демонам” (1Кор.10,20). В текстах Т. С. немає місця для Божої правди. Він, напевно, замість Святого Духа прийняв бога Шіву – руйнівника, бо через свої єресі нищить основні правди християнської віри.
Цитуємо Т. С.: „У декларації «Про відношення Церкви до нехристиянських релігій», яка говорить, що «Католицька Церква не відкидає нічого з того, що в тих релігіях є правдиве і святе…, зокрема, визнавання Найвищого Божества, а то й Отця…звертання з любов'ю та довірою до Бога (індуїзм)…”
Відповідь: Сьогодні християни запитують: Що конкретно правдиве і святе в цих релігіях? На жаль, вони на це не отримують відповіді, яка була б у згоді з духом Євангелія. Зловживанням декларації Nostra aetate доходить до перекручування вчення Католицької Церкви. Про що власне йдеться Т. С.? Він хоче затуманити основні правди спасительної віри, а неясні формулювання підсуває як нові догми Католицької Церкви. При цьому всьому з цитованої декларації він пропустив те найголовніше: „Церква все ж проповідує і повинна безперервно проповідувати Христа, який є Дорога, Правда і Життя” (Ів.14,6).
Далі потрібно конкретно визначити і доказати, які релігії вшановують найвище Божество і що конкретно містить це поняття, а далі визначити, які з них вшановують Бога як Отця. Це звісно ж стосується юдаїзму, але зовсім не стосується індуїзму та буддизму! Якщо індуїсти прибігають до Бога з великої букви, а навіть з любов’ю і довірою, то це також потрібно доказати на конкретних прикладах. Реальністю є те, що політеїстичний індуїзм своєю суттю і духом веде якраз до протилежного – до обоження тварин (священна корова).
Потрібно признати, що ці нечіткі формулювання принесли Церкві велику шкоду. Наприклад, у Фатімі був проведений індуїстський ритуал (5.5.2004). Фатімський єпископ сказав: „Не хочемо бути фундаменталістами”, а на доказ дав себе прикрасити індуїстським шалем з цитатами із Бхагавад-Гіти. За це мав би бути публічно покараний. Православна Церква вважає декларацію Nostra aetatae єретичною за її нечітке формулювання. До сьогодні Церква заборгувала подання ясного зобов’язуючого і правовірного викладу цих зловживаних формулювань.
Ліберальним теологам постійним цитуванням цих нечіткостей вдалося так змінити публічну думку в Церкві, що багато-хто вже розділяє віру, яка була перед Собором, і віру після Собору. Кард. Рацінґер (Бенедикт XVI) пише: „Це є і нашою виною, якщо ми дали привід до створення уяви, що ІІ Ватиканський Собор був якимось зломом, залишенням традиції...” ОТОЖ ВИСЛОВИ NOSTRA AETATAE НЕ МОЖУТЬ ПРОТИРІЧИТИ ОСНОВНИМ ПРАВДАМ ВІРИ, АНІ ДУХУ, ЯКИЙ Є ЗА БОЖИМ СЛОВОМ. ЯКЩО ТУТ Є НЕЧІТКІ ФОРМУЛЮВАННЯ, ТО МУСЯТЬ БУТИ ІНТЕРПРЕТОВАНІ У ЗГОДІ ЗІ СВЯТИМ ПИСЬМОМ І ТРАДИЦІЄЮ, А НЕ НАВПАКИ. Папа продовжує: „Йдеться про дійсну кризу в Церкві, яку потрібно лікувати і вилікувати... не існує передсоборова і постсоборова Церква (ані віра)... Я радо б сказав, що ІІ Ватиканський Собор не хотів віру міняти, але ефективним способом її знову актуалізувати... Часто стоїмо в опозиції до того, що Новий Завіт називає духом світу. ... Це не є християни, які виступають проти світу, але це є світ, який проти них виступає, коли вони проповідують правду про Бога, Христа і людину. Світ обурюється, коли гріх і ласка називаються своїм справжнім ім’ям.” Святіший Отець додає: „Настав час іти проти течії і зректися певної постсоборової евфорійної солідарності зі світом.”
Висновок
Якщо деякі т. зв. релігієзнавці вважають християнство і поганство рівноцінними, то це зрозуміло. Але якщо цей єретичний погляд має католицький єпископ, то це є трагедією. Він вже не є пастиром, але вовком. Вже не є апостолом, але апостатом.
Бенедикт XVI пише: „Кан.1364 говорить, що єретик – так, як і відступник (апостат) і розкольник – підпадає під екскомуніку latae sententiae. Це стосується усіх вірних, але заходи проти єретика, що одночасно є священиком (чи єпископом) є важчими... Слова Святого Письма актуальні для Церкви у кожний період. Подібно, як і постійно актуальним є те, що людина може помилитись. Тому і сьогодні є актуальною пересторога Другого листа апостола Петра, що потрібно „берегтися лжепророків і лжевчителів, які поширюють згубне єретичне вчення” (2,1). Також є актуальним вислів Святого Письма: „Хто проповідує інше євангеліє, нехай буде проклятий (anathema sit)!” (Гал.1,8-9).

додано через 8 годин 1 хвилину 36 секунд:

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!

Наступний лист владик.

Індуїзм не є дорогою до спасіння

о. Томаш Пандіппаллі, був брутально замучений індуїстськими екстремістами в Індійському штаті Орісса. На обличчі мав рани, мав пошматовані руки і ноги та виколоті очі (похорон – 20.8.2008).
Революціонери-маоісти вбили лідера індуїстських екстремістів і це вбивство стало для індуїстів зачіпкою для несправедливого переслідування невинних християн.

Озброєні індуїсти нападають на костели, парафії, християнські лікарні, включаючи сиротинці та інші християнські інституції.
Випалювання сіл, полювання на людей, брутальне поведення з жінками, трупи розрізані на куски та інші жорстокості і надалі продовжуються цими днями у штаті Орісса. 28 серпня підпалили сиротинець і лишили тут на поталу вогню монахиню. Християнські родини втікають в ліси, також ціла монаша спільнота кармеліток переховується у лісі. Християнські села зрівняли з землею. Місцева влада адекватно не реагує, а влада держави Чаттісґарг навіть допомагає напіввійськовим угрупуванням потрапити до Орісси, щоб посилити напади на християн.

Вже у 1999 році індуїсти в Оріссі спалили протестантського місіонера Ґрагама Штайнеса і його двох дітей у його власній машині. (Згідно з www.catholic.org, 19.8. і 28.8.2008)

Індуїстський фундаменталізм завершується в нірвані, яка являє собою єдність з ангелом світла – з дияволом. Він є батько брехні, брехун і вбивця (див. Ів.8,44).

Навпаки, християнський фундаменталізм, який веде до втрати своєї душі заради Христа (див. Мк. 8,35; Ів.12,24 наст.), через правдиву любов стремить до спасіння ближніх і за прикладом Христа прощає навіть своїм вбивцям (Лк.23,34), є завершений у Христі. Лише в Ньому маємо вічне життя!

Збаламучена сестра М. Сума з Конгрегації Матері Терези на цілий світ коментує ці масові вбивства: „Любімо один одного, маємо одного спільного Отця”.

Який дух є за цим закликом? Дух правди, чи дух брехні і синкретизму? Краще мала б закликати: Любімо своїх ворогів, прощаймо їм і молімося за наших убивць, щоб навернулися і були спасенними! Нехай же цілий світ пізнає, який дух смерті приховується за індуїзмом, який не сміє вбити нічого живого, навіть комара, а при цьому вбиває невинних християн! Яке це лицемірство – людина має меншу вартість, ніж комар! Це є справжній фундамент індуїзму.

Якби ж то був викритий цей „ангел світла”, який не має нічого спільного з Божим Духом, з Духом правди і любові! Вислів „маємо одного спільного Отця” є півправдою. Звісно ж, Бог є Творцем усього, і людини. Однак чи може називати Бога Отцем той, хто Його відкинув невірою, чи той, хто вже є в пеклі? Лиш той, хто прийняв Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя, може називати Бога своїм Отцем! Отцем індуїста і охрещеного апостата є диявол. Ісус сказав своїм противникам: „Ваш батько – диявол, тому ви хочете мене вбити” (див. Ів.8,39-44). Індуїст і апостат вбиває Христа у своїй душі і в душах ближніх! Для обох потрібно одно: Навернення! – це означає бути вирваним з-під влади сатани до Бога, з темряви до світла, щоб вірою в Ісуса досягнути відпущення гріхів (пор. Ді.26,18.

Для обох – індуїста і апостата – є лише одна дорога до спасіння, а нею є Ісус. Для них є лише одна Правда, через яку можуть бути спасенні, а нею є Ісус! Для них є лише одне вічне життя, а воно є в Ісусі Христі (пор. Ів.14,6). Правда завжди є і була такою: „Ні в кому іншому немає спасіння” (лише в Ісусі) (Ді.4,12). Тому ми повинні вчасно і невчасно проповідувати індуїстові і апостатові покаяння і навернення, тобто повне Євангеліє. Св. Павло закликає „Я свідкую тобі перед Богом і Христом Ісусом, що Він має судити живих і мертвих за Свого приходу: проповідуй Боже Слово вчасно і невчасно...” (2Тим.4,1-2). Тому ми повинні проповідувати і свідчити індуїстам в силі Духа, навіть за ціну крові і життя. Це свідчення є нашим обов’язком щодо індуїстів і щодо цілого світу. Сам Христос нам наказує: „Ідіть по цілому світу, та проповідуйте Євангелію всьому створінню! Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не увірує буде засуджений!” (Мк.16,15-16). Отож кожен з нас буде або спасенний, або вічно засуджений! Це є найважливішою річчю для кожного з нас.
Індуїсти цими днями спалюють села, полюють на християн, жорстоко їх мучать і винищують. Однак католицькі теологи з духом апостазії вигадують і проповідують антиєвангеліє, щоб не здійснювалась жодна місія, щоб так і християни відпали від спасительної віри, і ані не проповідували її іншим, і самі таким чином були теж вічно засуджені! Це є жорстока реальність і плоди апостазії!
Виконавча комісія Синоду єпископів УГКЦ,

+ Самуїл
+ Маркіян, ЧСВВ
+ Ілля, ЧСВВ
+ Методій, ЧСВВ

Підгірці, 27.8.2008
Адреса: Синод єпископів УГКЦ, Підгірці 19, Бродівський р-н, Львівська обл., 80660
www.community.org.ua
Васілію, невже ти такий дурний, що не розумієш, що окремі дописи по попередніх темах робилися в формі легкої шутки , як святкувати Великдень, " позабивати" гулящих жінок і т. п.
А ти як на НИШПОРКА і стукач КАГЕБІСТСЬКИЙ зразу ж доносиш РОБІНУ. Ти дитино маєш знати, якщо тебе ще життя не навчило і батьки, що доносити, " стучать", капати на когось - ЗЛЕ. Таких як ти називають " шестьокою". Вот так " мама дарагая", венсеремос любий. ЧЕ ГЕВАРО злочівський недовчений чи то пак перевчений. Ліпше буть пятаком , а не шестьоркою.
А в Український католицький університет можеш зайти і сам. Може станеш хоч чуть ліпше вихованим, бо навіть пройтися по ньому і то дух Божий до людини доходить, це тобі не ПІДГОРЕЦЬКИЙ ДУХ ЗЛОБИ і ПРОКЛЯТЬ І АНАФЕМ

додано через 22 хвилини 42 секунди:

Іуді Робіну, який в житті крім свого гнилого бізнесу, не знаю якого ( можливо і кримінального походження ) нічого не досяг подаю довідку про одного із керівників Українського католицького університету.
Такі люди промінь світла в темному царстві ТЬМИ, яке репрезентує підгорецька шваль.
Отож почитай і більше не гріши, не обзивай тих, хто вірою та правдою служить церкві та Україні, її єдности

МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ - перший проректор університету (нар. 04.01.1949, с. Комаровичі Старосамбірського р-ну, Дрогобицької, нині Львівської, обл.)

Правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінкської групи, організатор амністерського руху в Україні.

Маринович. виховувався в релігійній сім’ї, його дід був священиком. Навчався в середній школі в Дрогобичі, яку закінчив з золотою медаллю, потім рік працював у Дрогобичі. Перший запис у трудовій книжці — "звільнений секретар комітету ВЛКСМ заводу".

1967 Мирослав Маринович вступив до Львівського політехнічного інституту. В інституті Маринович виступав з критикою радянської політики, захищаючи комуністичні ідеали. Наслідком цього в 1970 р. відбулася перша зустріч з КДБ. Мариновича позбавили т. зв. "допуску" і звільнили з військової кафедри, у зв’язку з чим, не одержавши офіцерського звання, Маринович мусив служити в армії після закінчення інституту рядовим. 1972 закінчив Львівський політехнічний і рік працював перекладачем з анґлійської мови на Івано-Франківському заводі "Позитрон". Тоді ж познайомився зі львівськими й київськими дисидентами. 22.05.73 в Києві його затримала й обшукала міліція, коли покладав квіти до пам’ятника Т. Шевченку.

1973-1974 служив у війську в Вологді.

Після демобілізації 1974 Маринович переїхав до Києва. Працював технічним редактором журналу "Початкова школа" та у видавництві "Техніка", звідки його звільнили за сигналом з КДБ. Деякий час був безробітним. Аж перед самим арештом улаштувався розклеювати афіші. 09.11.76 Маринович разом зі своїм другом М. Матусевичем став членом-засновником Української Гельсінкської Групи. З того часу Маринович перебував під "ковпаком" КДБ. Його неодноразово затримувала міліція в Києві та Серпухові. У Дрогобичі були обшуки, йому постійно погрожували.

У березні 1977 Маринович та М. Матусевич на вечорі пам’яти Тараса Шевченка в Київській філармонії, здолавши опір організаторів вечора, несподівано вийшли на сцену і закликали проспівати „Заповіт". 23.04.77 Маринович був заарештований. Проходив по одній справі з М. Матусевичем. Вони звинувачувалися в "проведеннні антирадянської агітації і пропаганди" за ст. 62 ч. 1 КК УРСР та ст. 70 ч. 1 КК РРФСР. Слідство тривало 11 місяців. 22-27 березня 1978 Київський обласний суд у м. Василькові засудив Мариновича до максимального терміну ув’язнення — 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання.

Карався Маринович у Пермському таборі ВС-389/36. Брав участь у всіх правозахисних акціях, тримав голодівки протесту, в тому числі й 20-добову, передавав на волю хроніку табору № 36. За весь термін мав біля 150 діб ШІЗО (штрафний ізолятор) і біля півтора року ПКТ (приміщення камерного типу). 1978 "Міжнародна Амністія" взяла Мариновича під свій захист як в’язня сумління. З квітня 1984 Маринович відбував заслання в с. Саралжин Уільського р-ну Актюбинської обл., Казахстан. Працював столярем. Одружився з киянкою Любою Хейною (Хейна), дружина переїхала до нього на заслання. У лютому 1987 відмовився подати клопотання про помилування. Повернувся в Україну в березні 1987. Улаштувався оператором нафтопереробного заводу в Дрогобичі. 1990 Маринович почав працювати кореспондентом місцевої ґазети "Галицька зоря".

1990 була опублікована праця Мариновича "Євангеліє від юродивого", написана ще в таборі. 1991 в Дрогобичі вийшла книга "Україна на полях Святого Письма". 1993 — "Спокутування комунізму", "Україна: дорога через пустелю". Маринович засновник першої групи "Міжнародної Амністії" в СРСР (1991), Української асоціації "Міжнародної Амністії" (УАМА), з 1993 до 1998 був головою Національного комітету УАМА. Маринович — член громадської ради Українсько-Американського бюро захисту прав людини, лауреат премій журналу "Сучасність" і премії ім. Валерія Марченка (1995), учасник багатьох вітчизняних і міжнародних конференцій з прав людини і релігієзнавства, викладав історію християнства в Дрогобицькому педагогічному інституті, є співробітником Інституту східноєвропейських досліджень. З 1997 М. — директор Інституту Релігії і Суспільства Львівської Богословської Академії, член Українського Богословського Наукового Товариства.
Бібліоґрафія:
I.
М. Маринович. Україна на полях Святого Письма.— Дрогобич: Відродження, 1989.
М. Маринович. Україна: дорога через пустелю.— Харків: ФОЛІО, 1993, 192 с.
Маринович М. Глузман С. Антонюк З. Листи з волі. - Київ: Сфера, 1999, 400 с.
II.
Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 161-164, 173.
А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О. Теліги.— 1998.— С. 210, 211, 223.
Українска Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996 г.— С. 17, 18.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 29.— С. 4, 11, 73.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 34.— С. 7; вип. 35.— С. 42, 74.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 40.— С. 42.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 41.— С. 21; вип. 42.— С. 26.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 43.— С. 44, 52; вип. 44.— С. 18; вип. 45.— С. 21-23, 59; вип. 47.— С. 31, 130, 131, 142, 146; вип. 48.—С. 23, 25, 72, 167.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 49.— С. 9-12, 20.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51.— С. 71, 73, 74-77, 212; вип. 52.— С. 36-38, 61, 130.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 53.— С. 90, 91; вип. 54.— С. 60; вип. 55.— С. 26; вип. 56.— С. 109.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 60.—С. 83; вип. 61.— С. 99.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1982, вип. 62.— С. 128.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1983, вип. 63.— С. 178-180, 182, 183.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1980, 12-15; 1982, 6-26, 7/8-19; 1984, 4-20, 5-26, 7/8-27. "

А що ти гнидо РОБІН ГУДЕ , що так люто ненавидить Український католицький університет, як і підгорецька шушера , досяг в житті, подай свою довідку



додано через 12 хвилин 23 секунди:

Це я розповів тобі Робіне про одного із багатьох людей, на яких фактично тримається УКУ, таким людям не соромно доручити виховання нашої молоді
І таких як Мирослав Маринович , о. Борис Гудзяк та інш. патріотів в УКУ багато. Фактично - всі.
Тож не лийте бруду Робіни Гуди на світле і чисте, ПОКАЙТЕСЯ поки не пізно, і припиніть заради єдности України підгорецький балаган
Нєєєє, Робін . Ти си тут шось прогнав. Який проффессссор? Які лекції? Окей-чудак на букву М(або дєффка? )абсолютно без почуття гумору і бєс масгов. Максимум-це може колись був бригадиром на тракторній бригаді. І то по блату туда проліз напевно. Який УКУ? Рівень інтелекту-ніже нєкуда
Окей пише:
подаю довідку про одного із керівників Українського католицького університету.

А при чому тут це? Ти про себе скажи

додано через 3 хвилини 25 секунд:

Окей пише:
Таких як ти називають " шестьокою"

Ну та з вуст проффесора для мене навіть це забагато
Шкода, що ти ВАСІЛІЮ -недоумку позориш своє імя, знущаєшся на нашою мовою, калічиш її, доносиш на людей -шестьоро!
прочитай
Що означає ім'я ВАСИЛЬ
Ім'я походить від давньогрецького слова, яке означає "царський, царствений".

Василь у дитинстві дуже любить возитися зі звіринками й пташками, ніколи не скривдить беззахисну істоту. Вася - мазунчик бабусь і дідусів. Йому постійно необхідно перебувати в товаристві однолітків. Спілкування із друзями у Василя на першому місці.

Він може вступити в конфлікт із дружиною, щоб не допустити обмеження інтересів товариша. Василеві подобається його робота, але він не буде прагнути до першості у своїй справі, щоб не зачепити честолюбні помисли своїх друзів. Одна з небагатьох негативних якостей Василя - це пристрасть до спиртного.

На роботі це захоплення йому прощається, тому що він сумлінно ставиться до своїх обов'язків і має гарні професійні якості. Василь любить футбол і хокей, але сам не грає, а воліє похворіти на трибуні в компанії друзів.

У відносинах з жінками Василь прагне продемонструвати лицарські якості, і йому приємно, якщо його прагнення будуть помічені. Василь - людина обов'язку. У нього навіть думок не буде про розлучення, якщо виявиться, що в дружини не надто приємний характер або вона погана господарка. Василь безмовно прийме всі побутові незручності й не стане нарікати на свою долю.

Народження дитини для Василя - величезна подія. Він відчуває до своїх дітей найдужчі почуття, у чомусь порівнянні з материнськими. У Василя не буває проблем у відносинах з тестем, а от до тещі від носиться з побоюванням.

Підходять для шлюбу: Маргарита, Олеся, Юлія, Ганна.

Менш підходять: Лідія, Інна, Катерина, Любов, Олена.

Іменини:
14 січня; 12 лютого; 13 березня, 17 березня, 20 березня; 4 квітня, 8 квітня, 25 квітня; 9 травня, 12 травня; 21 червня, 23 червня; 16 липня, 28 липня; 15 серпня, 24 серпня
Тобі не стидно бути таким посьміховиськом, не стидно перед донецьким Васілієм, навіть перед фанатами Робінами та Іхтісами. які пишуть доброю укр. мовою.
Візьмись за розум.
А то станеш мішенню впливу підгорецьких сектантів, які поміж рядків тебе хвалять, знаючи, що такі безхребетні як ти, їх майбутній їх КОНТИНГЕНТ

додано через 4 хвилини 31 секунду:

Ти останній революціонер нашого форуму, як Ернесто ЧЕ ГЕВАРА
/Ernesto "CHE" GUEVARA/
(1928 - 8.10.1967),
останній революціонер XX століття. АЛЕ ТИ НЕ ПРОРВЕШСЯ нікуди

додано через 3 хвилини 6 секунд:

хіба що в обійми підгорецьких сектантів, які скажуть, що сталося чудо, вони тебе просвітили, бо ти маєш їх духа жлобства та заздрості до інших, і так само " здаєш" - як вони...

додано через 2 хвилини 9 секунд:

але так само як вони -брехун, самонавіяв собі про щось і на форум злив. Сіамські ви " близнєци"
Такі так, Васілій.
Лоханувся я по повній. Визнаю покірно.
Окея вже профессором не зватиму. Україні доста й одного.
Але хто б міг подумати. З такої інтелігентної родини. Батьки – колишні комуністи-активісти, тестя вже за Неньки-України народ до Кийова відряджав у депутати. А воно, ти глянь, направду пристрілене. Якими "перлами науковими" сипе... Філософський "заворот" в мізках.
А те, що в КУКУ по блату, факт. Інакше маразматика би не тримали.
Слава Ісусу, що таких маразматиків як Робіни одиниці, а кілька слів хочу сказати людям доброї волі, які захищають нашу правдиву віру, єдність УГКЦ від машинерії брехні та підступу, які як павутину плетуть підгорецькі інтригани по Україні
Отож бо
"Слава Ісусу Христу!
Дорогі студенти, працівники та друзі УКУ!

7 вересня у всіх парафіях Української Греко-Католицької Церкви в Україні вже вп’яте відбудеться всецерковна збірка на розвиток Українського Католицького Університету.
Ця акція, яку підтримали Синод єпископів і Глава УГКЦ Патріарх Любомир, потребує і вашої особистої участі.

З кожним роком збірка стає щораз успішнішою. Її успіх вимірюється не стільки величиною зібраної суми грошей, скільки готовністю більшого числа людей долучитися до справи, яка дійсно має всецерковний вимір. Тому ми дякуємо Богові за тих численних добровольців, які долучаються до організації й проведення збірки.

Виконуючи різні обов’язки в УКУ, працюючи чи навчаючись тут, нам, мабуть, часом доволі важко побачити його в ширшому церковному та суспільному контексті. І саме ця збірка є одним із тих чинників, який допоможе відновити автентичний образ нашого університету.

Великим чудом є те, що вже п’ятнадцятий рік УКУ активно розвивається, не отримуючи жодного фінансування від держави. Чи триватиме це чудо – також залежить від Вас.

Цієї неділі (7 вересня) долучайтеся до акції збору коштів на ваших парафіях!

– Якщо у Вас є футболка чи значок із логотипом УКУ – одягніть їх: таким чином Ви зможете привернути увагу ваших співпарафіян; відтак старайтеся довше затриматися біля церкви, щоби дати усім зацікавленим нагоду звернутися до Вас із запитаннями чи пропозиціями.
- Намагайтеся порозмовляти з Вашим парохом про УКУ, його значення і покликання для усієї церковної спільноти.
- Підбадьорюйте студентів нашого університету, які будуть стояти зі скриньками.

Дякуємо усім за підтримку та співпрацю!!!!

Відділ розвитку УКУ
Слава Ісусу Христу ! Дорогі наші- Ви всім нам любі, за Вас ми молимось і просимо Бога єдности нашої церкви, утвердження Помісної церкви Володимирового Хрещення в Україні
.

додано через 6 хвилин 9 секунд:

Від підгорецьких самоїдів та їх зазомбованих прихвостнів допомога не потребується Слава Україні
Окей пише:
останній революціонер XX століття. АЛЕ ТИ НЕ ПРОРВЕШСЯ нікуди Embarassed

додано через 3 хвилини 6 секунд:

хіба що в обійми підгорецьких сектантів, які скажуть, що сталося чудо, вони тебе просвітили, бо ти маєш їх духа жлобства та заздрості до інших, і так само " здаєш" - як вони... Mr. Green

Ото вже ти собі погнавісь-я маю голову на плечох, і з такими як ти(а ви всі однакові-шо підгорецькі, шо Томаси, Шо Валєнтін, шо Робін і тд і тп...) в мене разгавор кароткій-ПНХ, дятли. Вам сі здає жи ви будите жити вічно. Читайте класиків-людина смертна, і шо саме неприємне смертна випадково... Отож кидайтеся того ровера, і живіть . росто живіть. А всі решта і без вас розберуться як їм жити і в шо вірити. В добру путь(ну ти поняв куда.... )
Цитата:
живіть . росто живіть.

Це не для мене. Українська нація повинна бути християнською!
А заклик: "просто живіть" веде до того, що кандидат у президенти США Барак Обама тепер заявляє: "ми вже не християнська нація".
Заявляю свою позицію:
завдання християн в сучасному світі полягає у виправленні сучасних небезпечних помилок суспільства, які руйнують його - глобалізму, лібералізму, модернізму, гедонізму, соціалізму, комунізму, масонству, новому світовому порядку, псевдоекуменізму, сучасній філософії, новій теології, сучасному віровідступництву.
А ЦЕ МОЖНА ЩОДЕННО РОБИТИ, БЕЗ ЗАКЛИКІВ І НАСТАНОВ ПІДГОРЕЦЬКИХ! ХІБА МОЖЕ ТАКИЙ БУНТ, ЯКИЙ ВОНИ ЗРОБИЛИ ПРИВЕСТИ ДО ВИПРАВЛЕННЯ ВИЩЕВКАЗАНИХ ПОМИЛОК СУСПІЛЬСТВА?

Тепер про об'єднання християн України. Відповідь на це питання дав Великий Митрополит Андрей Шептицький у 1939 році: "Сутність будь–якої праці для церковного об’єднання повинна полягати в наступному: зробити все, щоб загальна опінія наших братів – східних християн – змінилася таким чином, аби вони самі прагнули і добровільно шукали возз’єднання з центром Католицької Церкви".
Тому потрібно працювати над виконанням цього завдання церковного об’єднання, яке дав Митрополит. Більше нічого придумувати не потрібно.
Просто західні, хочуть захопити східного конкурента і його прихожан....

додано через 1 хвилину 36 секунд:

Якто сказано в пророцтвах, нічо не вічне...
вівці бються між собою у кого пастух круче...

додано через 51 секунду:

ну це я сказав прямо, без всяких там заковиристих цитат і промов....
Цитата:
Просто західні, хочуть захопити східного конкурента і його прихожан....

Які західні? Митрополит Андрей Шептицький? Хотів захопити конкурента? А я й не знав.

А я скажу прямо: в церковному середовищі Москви і її сателітів, очевидно так само як і у свідомості phantomа, будь-який чужинець сприймався і сприймається загарбником, а навіть в співчутливо протягнутій руці бачиться камінь: "Не отдавайте стада своего пришельцам, а то придут со всех стран и отобьют у вас стадо ваше". Коли в 1880 році Папа Лев ХIII опублікував так звану «слов'янську» енцикліку, в якій проголосив Кирила і Мефодія святими Католицької Церкви, православні ієрархи розцінили це послання як спробу експансії на схід.
Досить згадати ідіотську істерику, влаштовану патріархом Алексієм ІІ і митрополитом УПЦ МП Володимиром (Сабоданом) до візиту Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну в 2001 році. Багатотисячні «хресні ходи» скажених бабок по Києву, очолювані особисто митрополитом УПЦ МП Володимиром, служіння ним же молебня "О низложении супостатов под ноги наши". Слід зазначити, що архаїчні православні канони розцінюють людей не як свідомих прихильників якої-небудь церкви, а як покірних мешканців ввіреної якому-небудь патріархату "канонічної" території, у яких навіть вибору не може бути за визначенням.
Скільки разів католики протягували руку дружби "чугунним" попівським московським лобам і скільки разів вони відкидали її, ставлячи неприйнятні умови, спотворюючи заповіді Христа.
Депутат Європарламенту журналіст Джульетто К'єза говорить: "Ніколи московська патріархія не піде на зближення з Ватиканом. Це велика ілюзія, яку створив Ватикан і для якої немає ні історичного, ні психологічного грунту. Я знаю росіян. Будь-який жест із заходу сприймається як жест завоювання. Ідея єдності християн прекрасна, і у Ватикані багато чесних і порядних людей, щиро захоплених нею, але це лише мрія".
Чому? А тому, що "цель всякого движения народного есть единственно лишь искание бога, бога своего, непременно собственного, и вера в него как в единого истинного. Бог есть синтетическая личность всего народа, взятого с начала его и до конца. Никогда еще не было, чтобы у всех или у многих народов был один общий бог, но всегда и у каждого был особый. Признак уничтожения народностей, когда боги становятся общими... Чем сильнее народ, тем особливее его бог" - писав Достоєвський. Видно що й наші прихильники національної церкви, які хочуть щось подібне як РПЦ в Росії, слідують за такою логікою.

Рhantom, а ті Ваші пророцтва слід розцінювати так, як непідтверджені Вами розмірковування про
свідомі зміни текстів при Вселенських соборах в Нікеї та Константинополі і т. д.? Що вони там говорять про захоплення "східних конкурентів"?
Валентин пише:
Українська нація повинна бути християнською!

Во дают! Вже таки й ПОВИННА? А як будите мене заставляти? Палками по п"ятках? Костьор?
Ну, не брутальнічай, Васілій. Всіх на ПНХ не посилай, бо станеш одінокім тополем в округе. Іще: ти ж не Окей. Ти ж можеш, коли хочеш.
А просто жить - неінтересно. Встав вранці до схід сонця, Богу помолився, глянув в комп, Окея стрів, тицьнув його писком у його ж лайно, і день минув не даром, і груди ніби смальцем помастив.
Жить треба з інтересом, даби не було мучітельно больно за безцельно прожитие года.
А костер - предложеніе дельное, ето стоіт рассмотреть.
А тим часом, коли єхидний та підступний Робін нападає вже і на безобідного Васілія лже-єпископи із Підгорець продовжують творити далі РОЗКОЛ УГКЦ
Ось до чого вони додумались буквально недавно ( їм додумали, а вони продублювали )
"Владикам УГКЦ в діаспорі

...............
(ім’я Владики)

Преосвященний Владико,
оцим Тебе повідомляємо, що в Україні був встановленний новий Синод єпископів, і новим Архиєпископом став Кир Михайло Осідач (78 років). Причиною встановлення нового Синоду є апостазія кард. Л Гузара і єпископів, які мали єдність з ним і з його єресями. Якщо Святіший Отець не вирішить інакше і якщо єпископи - відступники не чинитимуть прилюдного покаяння, то цей стан залишається законним.
Дорогий брате в єпископській службі, Твоїм визнанням правовірності і дистанціюванням від єресей кард. Л. Гузара буде те, ЩО В ЛІТУРГІЇ НЕ БУДЕШ ЗГАДУВАТИ Л. ГУЗАРА НІ ЯК ПАТРІАРХА, НІ ЯК ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПА. Якщо і надалі в Літургії будеш його згадувати, то цим відкрито визнаватимеш, що з’єднуєшся з його апостатичними єресями і маєш участь в його апостазії.
Віримо, що тобі щиро лежить на серці духовне воскресіння нашої УГКЦ.
Виконавча комісія нового Синоду єпископів УГКЦ
+ Самуїл
+ Методій, ЧСВВ
+ Маркіян, ЧСВВ
+ Ілля, ЧСВВ

Львів, 8.08.2008р.

Адрес: Синод єпископів УГКЦ, Підгірці 19, Бродівський р-н, Львівська обл., 80660, www.community.org.ua

"
Що це вони втнуть, яку капость на нашого Патріярха та УГКЦ
Robin пише:
А просто жить - неінтересно.

Інтересно. Під просто жить-мав на увазі шо живіть як хочите, але не вчіть жити мене. Тим більше не пробуйте заставляти-хоч крокувати до комунізму, хоч такими ж стройнимі рядами в церкву. Подобаєцця вам та вся возня біля корита-пажалуста, я в ваші діла не лізу.
Карочє, менше лозунгів, панове. Проблєма цікава і вона є. Тіко ви не готові обговорювати проблему, а рішаєте хто з вас святіший Так шо киньтесь того ровера і не позортесь самі і не позорте Золочів. Бо люди читають і думають жи такі дятли живуть в Золочеві
До речі, було б цікаво знати а хто звідки? і яким боком до Золочева сі відноси
Васілій безобідний? Це щось нове. Ану вклади йому до бузі свого пальця. Я погляжу.
І взагалі, Окею, скажи, на милість Божу, ну хто тебе чіпав. Ми із Васілієм про своє, чоловіче, перетирали. Не йметься все тобі, чергових ляпасів шукаєш? Так на, бери. Тим паче, що всі опуси твої – це кладезь насолоди. Ніяк не менше.

Robin писав:
А те, що в КУКУ по блату, факт. Інакше маразматика би не тримали.


Окей відписав:
«Слава Ісусу, що таких маразматиків як Робіни одиниці…»


Тавтологія – ознака скудоумія! І Господь Бог тобі не допоможе.

Отож бо
"Слава Ісусу Христу!
Дорогі студенти, працівники та друзі УКУ!


Я не могу, я просто уміляюсь. Які слова! Який пасаж!

7 вересня у всіх парафіях Української Греко-Католицької Церкви в Україні вже вп’яте відбудеться всецерковна збірка на розвиток Українського Католицького Університету.
Ця акція, яку підтримали Синод єпископів і Глава УГКЦ Патріарх Любомир, потребує і вашої особистої участі.


Пам’ятай день святий святкувати, а не статки гребти. Титул канцлера Великого куди подів? Знову камуфлюєш, роде підступний?

З кожним роком збірка стає щораз успішнішою.

І шо ви гаваріте, Юра?

Її успіх вимірюється не стільки величиною зібраної суми грошей,

Ото ж бо і воно. Це відповідь вам мудрого народу.

скільки готовністю більшого числа людей долучитися до справи, яка дійсно має всецерковний вимір.

А все космічний вимір, слабо?

Виконуючи різні обов’язки в УКУ, працюючи чи навчаючись тут, нам, мабуть, часом доволі важко побачити його в ширшому церковному та суспільному контексті. І саме ця збірка є одним із тих чинників, який допоможе відновити автентичний образ нашого університету.

Біднятко близоруке! Читай, що сказано: «Не хлібом єдиним...»

Великим чудом є те, що вже п’ятнадцятий рік УКУ активно розвивається, не отримуючи жодного фінансування від держави. Чи триватиме це чудо – також залежить від Вас.

Восьме чудо. Факт. Куди ж поділися уся вічнозелена діаспорная мзда? Всю нерухомість вже скупили? По всіх кишенях розтягли?

Цієї неділі (7 вересня) долучайтеся до акції збору коштів на ваших парафіях!

Уже побігли підтюпцем.

– Якщо у Вас є футболка чи значок із логотипом УКУ – одягніть їх: таким чином Ви зможете привернути увагу ваших співпарафіян; відтак старайтеся довше затриматися біля церкви, щоби дати усім зацікавленим нагоду звернутися до Вас із запитаннями чи пропозиціями.
– Намагайтеся порозмовляти з Вашим парохом про УКУ, його значення і покликання для усієї церковної спільноти.
– Підбадьорюйте студентів нашого університету, які будуть стояти зі скриньками
.

Заповідав Ісус в молитві бадьоритись, а не в громадженні скарбів.

Дякуємо усім за підтримку та співпрацю!!!!
Відділ розвитку УКУ
Слава Ісусу Христу ! Дорогі наші– Ви всім нам любі, за Вас ми молимось і просимо Бога єдности нашої церкви, утвердження Помісної церкви Володимирового Хрещення в Україні


Мені бракує слів, кликушо медоустий. Яка шляхетність, який шарм, коли бабло тобі потрібне!
Так виявляється, Окею, і твоє рильце теж в пушку, ти також не цураєшся бізнесів? А все мене ганиш. Ба, навіть більше – в Господній день чужих дітей спроваджуєш під церкву старцювати. Іудо нерозкаяний. Пожди, пожди, ще палець Божий тебе торкнеться в час незнаний.

додано через 6 хвилин 9 секунд:

Так туго-туго мислив наш філософ, аж ось зморозив:

Від підгорецьких самоїдів та їх зазомбованих прихвостнів допомога не потребується Слава Україні

Та хто б тобі давав, хай Бог боронить.

Томас писав:
4. Про монахинь. Не треба їм вонючої німецької допомоги (з лютеранським відтінком ) НИМИ В ЧУДЕСНИЙ СПОСІБ ОПІКУЄТЬСЯ САМ ІСУС, а не ви та німці. Така допомога для них – духовна смерть. Вже купляли такі як ви монахиням мобілки, сателітарки, авта і забирали цим в них дорогу до спасіння, робили їх залежними від світу. ІСУС ПРО НИХ ПІКЛУЄТЬСЯ. А ВИ ПОДАЄТЕ ЇМ ЗАМІСТЬ ХЛІБА ДУХОВНОГО "ГАДИНУ".


Цікаво б знати, чи вкине Томас «гадину духовну» у скриньку куківську?
Іще подумав: чого це куківці так нехтують відверто чудесною опікою Ісуса, так метушаться в цьому світі, сироти духовно вбогі?
Васілію, Ти може звуважив, що сайт Вашого міста переріс у всеукраїнський вимір та масштаб, фвктично це загальноукраїнський сайт, а по проблемі розколу УГКЦ це на всі 100. Ніхто більше в державі так кваліфіковано не висвітлює про РОЗКОЛ УГКЦ, навіть на відміну від офіційних сайтів УГКЦ, які чомусь мовчать ( така на жаль наша ментальність, " поки грім не вдаре ...")
І по географії, Валентин з Донецька , заблудший Юра ( " Іхтіс") із Бродів, Крістіна з Дрогобича, євнух Робін - недовчений підприємець, який хотів мати МЗДУ і на теренах Українського католицького Університету ( не вдалося, тепер УКУ для нього найбільший ворог ) мабутьт прописаний у Львові, я з центру, львівський -Окей, родом з Підгорець золочівянка Альонка ... словом тут представлена майже вся Україна, в її пошуках добра і зла, компромісів та безапеляційності, такі на жаль МИ Є, і НЕМА НА ТО РАДИ !?