Золочів Плюс
Форум міста Золочів

Події в Підгірцях - Розкол церкви чи щось інше?

Автор Повідомлення
kalef_f пише:
цей закономірний процес, який ти називаєш "урвати кусок" тільки чистить Церкву і в ній залишаються лише вірні, які твердо стоять на ногах

Ага залишаються лише вірні Священники педофіли як в Америці???
voshkaniridze пише:
Ага залишаються лише вірні Священники педофіли як в Америці???

тебе там образили?
бо інакше важко зрозуміти, до чого тут така заявка?
kalef_f пише:
важко зрозуміти, до чого тут така заявка

Я маю на увазі що
kalef_f пише:
в ній залишаються лише вірні

це повна фігня(роблю ще раз акцент на слові лише)
Церква - це влада, хочеш ти в це повірити чи ні, і священослужителі такі ж грішні люди як я чи ти. Звідки вони чи ти можеш знати яка з церкв правильна, а яка ні? Особисто я вважаю, що лише я можу для себе це визначити, і лише я за це визначення буду відповідати перед Богом (Аллахом, на знаю як там в буддистів, Будда вродіби пророк а не Бог і т. д.). А ті розколи, за них відповідатимуть ті хто це робив і вже Всевишній визначатиме хто з них правий, а не я.
kalef_f
Нє, ну ти видиш?? Наш народ - непахане поле для "просвітницької" діяльності! Ну просто кландайк для нових сект!
voshkaniridze
Голосні, завчені слова, толку - нуль. Бардак.
voshkaniridze пише:
це повна фігня(роблю ще раз акцент на слові лише)

не зрозумів, на чому ти робиш акцент -- на слові "лише"??? а чому не на прийменнику "в"? на мою думку він більш підходящий для продовження дискусії!

voshkaniridze пише:
Церква - це влада, хочеш ти в це повірити чи ні, і священослужителі такі ж грішні люди як я чи ти. Звідки вони чи ти можеш знати яка з церкв правильна, а яка ні? Особисто я вважаю, що лише я можу для себе це визначити, і лише я за це визначення буду відповідати перед Богом (Аллахом, на знаю як там в буддистів, Будда вродіби пророк а не Бог і т. д.). А ті розколи, за них відповідатимуть ті хто це робив і вже Всевишній визначатиме хто з них правий, а не я.

дрібно, не оригінально...

Alexis пише:
kalef_f
Нє, ну ти видиш?? Наш народ - непахане поле для "просвітницької" діяльності! Ну просто кландайк для нових сект!

сагласєн.
Я веду до того шо розмалювали тему вже на 23 сторінки, і мало хто від себе дві строчки добавив, в основному громадні тексти заяв, поглядів і т. д., які навіть читати не хочиться. В Підгірцях буд небагато раз в основному проїжджав в сторону Бродів, ше біля замку гуляв(бо всередину не впустили). В монастирі був один раз, з школи колись возили, і то зараз не згадаю нічого такого, можливо через те шо в той день були ще в Олеську, там замок дуже вразив. Екскурсі з закордону в тих краях тепер часто бувають, а ті самі поляки з собою завжди привозять копійчину, а тому думаю що головна причина розколу якраз в ній. Бізнес, бізнес і ше раз бізнес, а ше небажання ділитись.
Якшо ця думка вже висловлювалась то ті хто уважно слідкує за темую тикніть мені носом туда, а то чесно кажучи, бажання всю цю тему перечитувати не маю.
voshkaniridze пише:
Я веду до того шо розмалювали тему вже на 23 сторінки, і мало хто від себе дві строчки добавив, в основному громадні тексти заяв, поглядів і т. д., які навіть читати не хочиться. В Підгірцях буд небагато раз в основному проїжджав в сторону Бродів, ше біля замку гуляв(бо всередину не впустили). В монастирі був один раз, з школи колись возили, і то зараз не згадаю нічого такого, можливо через те шо в той день були ще в Олеську, там замок дуже вразив. Екскурсі з закордону в тих краях тепер часто бувають, а ті самі поляки з собою завжди привозять копійчину, а тому думаю що головна причина розколу якраз в ній. Бізнес, бізнес і ше раз бізнес, а ше небажання ділитись.
Якшо ця думка вже висловлювалась то ті хто уважно слідкує за темую тикніть мені носом туда, а то чесно кажучи, бажання всю цю тему перечитувати не маю.

повний абзац!
ні слова мудрого...
voshkaniridze пише:
Якшо ця думка вже висловлювалась то ті хто уважно слідкує за темую тикніть мені носом туда, а то чесно кажучи, бажання всю цю тему перечитувати не маю
А я тебе таки ТИкну! Носом в тему другої ШКОЛИ. Нарию зараз по гуглу ссилочок про педофілію в гамериканських школах і виставлю їх ТАМ! От там і будеш розказувати, де ти "побував" і чому "всередину не пустили"!
Умнік блін, проснувся, на ностальгію пробило.. Весь холівар закапостив
А тим часом поки верхи УГКЦ сплять і думають, що вкладені спецслужбами кошти самі по собі випаруються підгорецькі лже-єпископи зробили сайт на і російській мові, для впливу і дискредитації проводу УГКЦ на схід.
Ось свіжий їх перл
"Его Блаженству Кириллу
Патриарху Московскому и всея Руси
Слава Иисусу Христу!
Ваше Блаженство,
поздравляем Вас с избранием на Патриарха Московского и всея Руси.
Выбор нового Патриарха очень лежал нам на сердце, ибо нам искренне идет о духовном пробуждении. Верим, что расцвет Вашей Церкви принесет плоды не только для Русского народа, но и для Католической Церкви и для целого западного общества, которое проходит глубокий кризис веры и моральной жизни.
Что касается Вашего отношения к Западной Церкви в будущем, представляем Вам нашу позицию:
Так называемый экуменизм с папскими прелатами не имеет ничего общего с правдивым единством, о котором молился вечером перед своей смертью наш Господь Иисус Христос!
Однако, не бойтесь предложить Папе модель единства, подобно тому, который существовал в первом тысячелетии, но с уточнением, что Вы определяете те два основные условия:
1) Чтобы Папа публично запретил еретическую теологию (Исторично-критическую теологию – ИКТ), которую Восточная традиция решительно отвергает!
2) Чтобы Папа в духе апостолов и традиции обязательно определил позицию Церкви к нехристианским религиям. Чтобы Католическая Церковь отреклась фальшивого почтения к нехристианским религиям. За предосудительный жест Ивана-Павла II в Ассизе, чтобы Папа учинил противоположный жест – публичное покаяние.
Если Папа сделает эти два шага, так можете для своей пользы принять его, Петров авторитет, однако только в вопросах веры и морали!
Если же Папа не выполнит этих двух необходимых условий, то Вы в праве скажете: Для чего Церкви Папство, если оно своим авторитетом прикрывает и подтверждает еретическую систему, которая уничтожает спасительную веру и основу всего христианства?
В результате 70-летней атеистической системы, а теперь и под влиянием западной секуляризации, состояние Церкви в России не идеально. Поэтому необходимо глубокое внутреннее и внешнее духовное возрождение Церкви и общества.
Желаем Вам, чтобы в данное время Вы били настоящим свидетелем Христовым и Его апостолом, таким как был святой Андрей, брат апостола Петра.
Постоянный Синод УГКЦ
+ Самуил
+ Маркиян, ЧСВВ
+ Методий, ЧСВВ
+ Илья, ЧСВВ
Пидгирци, 28.1.2009
Копии:
• Святейший Отец Бенедикт XVI
• Епископам Православных Церквей
• Кардиналам и епископам Католической Церкви

Давайте попросим провід УГКЦ " ПРОБУДІТЬСЯ ! "

додано через 4 хвилини 18 секунд:

А як Вам публічно кинутий камінь в сторону світлої памяті папи римського Іоанна-Павла ІІ "За предосудительный жест Ивана-Павла II в Ассизе... Для чего Церкви Папство, если оно своим авторитетом прикрывает и подтверждает еретическую систему, которая уничтожает спасительную веру и основу всего христианства"
Ось так- не багато і не мало "Для чего Церкви Папство"
Іуди підгорецькі

додано через 2 хвилини 30 секунд:

А ще в депеші в Москву "Постоянный Синод УГКЦ " Ось так б'ють по авторитету УГКЦ- гарматами лжи і підступу

додано через 1 хвилину 13 секунд:

ПИДГИРЦИ

додано через 1 хвилину 22 секунди:

Волохата рука ( ручище) КГБ
Скільки багнюки вилилина кардинала Л. Гузара підгорецькі зайди, а він на сьогодні залишається одним із найбільших авторитетів церкви на Україні.
Пропоную про нього коротеньку розповідь.
"КАРДИНАЛ ЛЮБОМИР ГУЗАР: «ХРИСТИЯНИ ТАКІ РІЗНІ... НАМ ТРЕБА ВЧИТИСЯ ШАНУВАТИ Й ЛЮБИТИ ОДИН ОДНОГО»

Патріарх Любомир Гузар – один із найавторитетніших духовних провідників України всіх часів. Маючи за плечима 75 літ земного шляху, Верховний архієпископ Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви залишається людиною з молодою люблячою душею. Інтелектуал (вільно спілкується англійською, італійською, польською та німецькою мовами), надзвичайно скромний, завше відвертий та чесний. Сьогодні Блаженнійший відповідає на запитання СіДу, покликавши Боже благословення на тижневик й усіх його читачів.
«ХТО ХОЧЕ ЖИТИ ЧЕСНО, ТОМУ НЕЛЕГКО»
– Ваше Блаженство, так сталося, що Ви ще дитиною покинули Україну. Роки поневірянь, чужини. Багато світських спокус. Що зумовило вибір пастирського шляху?
– Бажання стати священиком, як і монахом, – усе те від Господа. Я остаточно переконався (це не означає, що ангел з’явився і щось сказав), що стану священиком, ще десятилітнім хлопцем. Може, тому, що мав нагоду зустрічати тих, які були добрими пастирями. Вони і своєю поведінкою, і способом мовлення заохочували йти таким шляхом.
– Ви, ще будучи молодою людиною, стали священиком. А Блаженнійший Патріарх Йосиф (Сліпий) здійснив обряд єпископської хіротонії. Хоча римська курія фактично впродовж двох десятиліть це свячення не затверджувала. Непростою була ситуація, коли після смерті кардинала Івана (Любачівського) на патріаршу місію запропонували Вас. Ваше життя нелегке. Що давало і дає силу не впустити в серце змія ненависті?
– Життя кожного, хто хоче жити чесно, нелегке. Труднощі, перешкоди, непорозуміння... Як даємо собі раду? Бо віримо в Бога. Я не знаю, як дають собі раду ті, хто не вірить. Коли говоримо «Отче наш» і думаємо про те, що небесний Отець нас любить, то нема чим перейматися. Бо все – у Божих руках. Ми свідомі того, що над нами, біля нас і з нами завжди є Бог. Ісус Христос сказав: «Якщо ви, земні отці, не відмовите проханню своїх дітей, то як може відмовити небесний Отець?» Як Бог дає, так воно і йде. І я переконався, що на добре виходить. Ніколи ні за чим не жалкував. Сьогодні ж християни нерідко не лише сваряться між собою...
– Чого не було при великому князеві Володимиру…
– Церква насправді одна. Тільки вона розколена на чотири частини. Адже є настанова нашого Спасителя: всі маємо бути одне. І це не просто мрія чи бажання, це є заповідь, наш обов’язок. Коли цього не виконуємо, мусимо бути свідомі. Коли говоримо про необхідність єдиної церкви, то держава користає на тому. Але ми, як християни, маємо забезпечити, щоб церква була одна. Це нелегко, але при Божій помочі здійсниться. Без праці, без нашого бажання нічого не вийде.
– На сьогодні про таку єдність не надто й говорять…
– Мене нині непокоїть саме оте, що бракує бажання. Політики це називають «відсутністю політичної волі». Ми ніби граємося. А це дуже небезпечно, бо з Господом Богом не можна бавитися.
– Вдається знаходити спільну мову з православними братами і сестрами? Маю на увазі передовсім Патріарха Філарета.
– Звичайно! Впродовж останнього часу стосунки тільки поліпшувалися. Під час недавнього засідання Всеукраїнської ради церков (збираються предстоятелі 19 найвпливовіших конфесій – двох католицьких, трьох православних, однієї юдейської, двох мусульманських, решта – протестантські). Ми вільно дискутуємо. Але завше стараємося досягти консенсусу. Спілкуватися сьогодні набагато легше, ніж ще два-три роки тому. Не маю жодних ілюзій, що невдовзі все владнається. Потрібен тривалий час для взаємної довіри. Та остаточна мета зрозуміла.
«НАВЧИТИСЯ ШАНУВАТИ, ЛЮБИТИ ОДИН ОДНОГО»
– Ваше Блаженство, сьогодні, коли маю нагоду спілкуватися з Вами, водночас тішуся цим квітучим благодатним весняним днем.
– Це день, який сотворив для нас Господь. Коли ми, дорогі у Христі, повинні відчути любов небесного Отця. Радіємо, що нещодавно створено Луцький екзархат. Тішимося, що могли поставити владикові, який буде вчителем, святителем, пастирем вірних Української греко-католицької церкви, що живуть на Волині.
– Однак цей факт сприйматиметься й критично.
– Дехто каже, начебто уніати прийшли навертати православних. Прикро це чути. Я ж заявляю (хай чують усі, хто має вуха), що Українська греко-католицька церква на Волині, як в усій Україні, не має бажання будь-кого навертати силоміць. Ми не хочемо, не сміємо бути загрозою для щирого віросповідування будь-якого громадянина України.
На Волині чи Галичині співживуть сьогодні й православні, й греко-католицькі, й римо-католицькі громади. Таку ситуацію можна сприймати як факт: нехай так собі буде. Та мені здається, що присутність на цій землі християн різної конфесійної приналежності якийсь виклик. Я сказав би навіть більше – це покликання від Господа Бога.
– Хоча стосунки між православними та католиками були і драматичними, і трагічними...
– Так, історія стосунків між православними та католицькими церквами дуже складна. Були й прикрі, трагічні моменти. Сьогодні ж, Богу дякувати, живемо спокійно. Та запитуємо себе, чи має так бути, коли на цій землі співмешкають християни, які отак поділені. Ми раді, що живемо толерантно. Не дай Боже заколотити цей спокій. Я радше хотів би його поглибити. Бо ми християни. Адже читаємо Святе Письмо і знаємо слова Господа нашого Ісуса Христа про те, щоби всі були одно як єдина пресвята Трійця, в абсолютній славі та єдності. Суто толерантності (її зазвичай інтерпретують як пакт неагресії) мало. Адже ми, християни, маємо від Господа Бога заповідь бути одно. Тому нам потрібно плекати набагато більше, ніж суто зовнішню толерантність. Нам треба навчитися шанувати, любити один одного. Це не означає, що відразу об’єднаємося. На жаль, цей процес не завершиться скоро. Роз’єднання теж не прийшло за один день. Та наші стосунки вже мають відбуватися під знаком отого наставлення взаємної пошани, бажання добра один для одного.
– Але це хіба початок. Укотре...
– Це перший крок. Ще в 30-х роках наші владики заявляли: не можна сказати нічого такого, що могло б образити, засмутити співбратів. Мусимо не тільки словами, але й ділами виявляти пошану. Сердечно всіх заохочую: плекаймо її у християнській спільноті! Будучи поділеними юрисдикційно, ми є християни й творимо єдину спільноту. Коли мене запитують, чи може бути в Україні, як за часів великого князя Володимира, одна церква, я відповідаю: «Так!». Вірю в це. Все залежить від нас, від того, наскільки будемо прагнути отої єдності, наскільки будемо готові пожертвувати своїми стереотипними переконаннями, щоб не лише відчути, а й показати себе справжніми братами. Нема жодного сумніву, що Господь Бог, який є джерелом єдності, ніколи не відмовив би нам, якщо ми виявилися б готовими отой дар прийняти.

СіД-інфо
Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року в місті Львові. 1944-го сім’я виїхала до Австрії, згодом – до США. Навчався у Стенфордському та Вашингтонському університетах. Рукопокладений у священики 30 березня 1958 року. Дисертацію доктора богослов’я захистив 30 березня 1958-го в Римі. Впродовж 1973–1984 років викладав у папському місійному університеті «Урбаніана». 2 квітня 1977-го Патріархом Йосифом (Сліпим) висвячений на єпископа. 1983 року повернувся в Україну. 26 січня 2001-го Синодом єпископів УГКЦ обраний Верховним архієпископом. 21 лютого того ж року Святійший Отець Іван Павло ІІ, Папа Римський, надав титул кардинала.

ІЗ ОДКРОВЕНЬ ПАТРІАРХА ЛЮБОМИРА
…Релігія нагадує людині, що вона – творіння Боже.
…Насилля нічого не дає, окрім страждання.
…Церква не тільки не загинула, але в якийсь спосіб духовно скріпилася.
…Я вважаю найбільшою трагедією намагання принизити когось.

Віктор ВЕРБИЧ
Ось такого незламного духу наш Патріарх, а що підгорецькі гниди... Хто про них добре слово може сказати...
В народі кажуть " Про вовка помовка ..."
Щось дуже часто підгорецькі лжеці піднімають тему гоміків, не хочу сказати, що злодій кричить " Тримай злодія", але все-таки чого такими перлами розсипають вони про гоміків. Ось свіжі їх перли
"Бенедикт XVI
Ватикан
Ваша Святосте,
дякуємо Вам за Вашу покірну службу і відвагу захищати Христове Євангеліє.
Одним зі знаків останньої доби і приходу антихриста є масове поширення гомосексуалізму і узаконення його державними структурами (пор. 1Тим.4,1; 2Тим.3,1наст.). Бог називає гомосексуалізм гидотою (Рим.1, 26-27). Ця гидота часто появлялась в історії людства, але і погани загалом її засуджували. Содом і Гомора узаконила гомосексуалізм як норму, а за це на них прийшла Божа кара – вогонь з неба. Бог виразно сказав, що цей вогонь є пересторогою для всіх майбутніх поколінь (пор.2Пт.2,6).
Ситуація сьогодні є такою, що багато держав світу (включаючи Європейський Союз) узаконюють гомосексуалізм як нормальне подружжя. Цим в корені нищать інституцію родини як основу суспільства.
Ваша Святосте, є злочином проти людства, що Церква не алярмує, ані якось інакше не бореться проти цієї гидоти. Реакція Церкви є абсолютно неадекватною. Мовчати на такий серйозний гріх, що веде людство до катастроф і знищення, лише зі страху перед неприємностями чи переслідуваннями, є зрадою Христа і його Євангелія! Треба наголосити, що гомосексуалізм є прямим наслідком ідолопоклонства (див. Рим. 1,22-2, а ідолопоклонство по суті є пов’язане з окультизмом. Тому що сучасна ієрархія адекватно не наголошує на основу віри, ані на першу Божу Заповідь Декалогу, не вказує, що гріхи окультизму протирічать цій Заповіді, тому Церква безсильна свідчити світу про живого Бога. Цю силу для свідчення дає Бог. Однак умовою є щире навернення до Христа, відділення від духа світу і вихід на шлях покаяння. Іншої дороги до спасіння не існує. В сучасній Церкві цей фундамент не кладеться на перше місце, а це є гріх тих, хто відповідає за Церкву.
Але все ж є ще багато навернених християн, які хочуть захищати Христа і Його закони, та в повноті поширювати Євангеліє. Однак вони паралізовані неясним або єретичним вченням багатьох теологів і єпископів, які видають свої неморальні твердження за вчення Церкви і вимагають послуху!
Ваша Святосте! Також є багато щирих католиків, які з вини фальшивого вчення ієрархів сумніваються чи взагалі гомосексуалізм є гріхом. Тому часто вони стають жертвами цієї збоченої залежності. Йдеться, насамперед, про молодь. Світські мас-медіа у справі гомосексуалізму прямо чи непрямо, але завжди цілеспрямовано впливають на людство і повільно змінюють його здорове мислення на збочене. А Церква мовчить! Коли б тільки мовчала! Кардинал М. Влк, Голова Чеської Католицької Церкви, не дозволяв священикам виступати проти гомосексуалізму, а тих, які виступили, карав. Так довів до того, що в Чехії був узаконений гомосексуалізм.
В Україні кардинал Л. Гузар проповідує явні єресі, також відкрито займається віщуванням і пропагує гомосексуалізм. Замість того, щоб бути пророчим голосом для українського народу, скликає на Україну прокляття. Він відкрито написав, що гомосексуалісти „можуть провадити сексуальну активність всякого роду”! Йому лише шкода, що їх „любов” (Л. Гузар гидоту гомосексуалізму називає любов’ю!) є безплідна!
За зраду Христа, за зраду Євангелія, за свою апостазію від Христа М. Влк і Л. Гузар на основі Божого слова Гал.1.9 є виключені з Христової Церкви і на них лежить прокляття; так само і на кожному, хто творить з ними духовну єдність!
Ваша Святосте! Від імені тих малих, які належать Христу, просимо Вас, станьте відважним пророцьким голосом для цілого світу. Також Вас просимо: покарайте злих єретичних пастирів, і замість них дайте Божому люду правовірних, навернених і відважних Божих мужів.
Вашого благословення просять і моляться за Вас члени нового правовірного Синоду УГКЦ
+ Методій, ЧСВВ
+ Маркіян, ЧСВВ
+ Самуїл
+ Ілля, ЧСВВ
Львів, 17.3.2009
Копії:
- Кардиналам і єпископам Католицької Церкви, - Патріархам і єпископам Православних Церков,
- Представникам Протестантських Церков, - Божому люду

Адреса: Підгірці 19, Бродівський р-н, Львівська обл., 80660, Україна
www.сommunіtу.org.uа, pidhirci.community@gmail.com"
А може досить вже в церквах про це молоти, наші люди все рівно на удочку гоміків не клюватимуть
А може досить вже в церквах про це молоти, наші люди все рівно на удочку гоміків не клюватимуть

В яких церквах?

А там людей чим раз тим більше. І багато людей клює. Повна церква.


А ми тут говорим... А толку з того... нашу церкву вже розкололи

Прикро шо там багато людей які не розуміють що роблять.

Мені цікаво шо буде далі... Скільки часу ше це буде продовжуватись.
Зі статті про "Духовні практики підгорецьких":

"... Водночас, попри сповидний консерватизм, «підгорецькі» й самі не проти бути «постмодерними». Вони налаштовані кардинально реформувати століттями затверджену практику молитви «Молитвослова», замінивши її кількагодинним «ааа- канням, еее-канням», називаючи це «внутрішньою молитвою». Звертання «підгорецьких» до Римського архиєрея по благословення молитовника «Голгота» є лише ширма для віруючих УГКЦ, яким вони хочуть продемонструвати свою вдавану відданість і послух папі. Останні події вказують, що це не так..."

http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;550;411/
Христос Воскрес! Щось не чути підгорецьких деятелей-гуру. Що вони вже поїхали звідти чи оголосили перерву перед черговим "артобстрілом". Хто може прояснити ситуацію ?
та нє..... всьо на місці, просто чогось тихше ніж було. То шо вони не поїхали нікуди - знаю точно) бо бачила їх як в село їхала.
Поки підгорецькі зайди лихословлять пропоную Вам шановні форумчани побачити як інші конфесії славлять нашого Бога і плекають патріотизм.
"Смиренний Митрополит Євсевій
З ласки Божої
Керуючий Рівненсько-Острозькою Єпархією
Всечесному духовенству, боголюбивому іночеству та всім
Побожним дітям Святої Української Православної Церкви
Київського Патріархату
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

У цей святий день Преславного і Божественного Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа від усієї душі поздоровляю Вас з радісним святом Воскресіння Христового. Подаю в руки Ваші Пасхальне привітання щирої радості і сердечної любові всім Вам, дорогі мої отці і брати, сопастирі і діти духовні!
“Пасха Священна нам десь показася”, – співає свята Православна Церква, сьогодні урочисто святкуємо “Празников празник і торжество із торжеств”. Немає в Церкві більшого свята, нема на землі більшої радості, ніж та, яку нам приносить Церква у великий день Христового Воскресіння. Все нині повне світла і радості в нашій Святій Церкві, і до світла, до радості не перестає закликати наша Церква вірних дітей своїх. Свята Церква в цій радості обнімає не землю, а весь світ видимий і невидимий “Христос бо воста, веселіє вічноє”.
Христос Воскрес! Отже, Він є правдивий і Божественний Спаситель роду людського. З любові Своєї взяв на Себе гріхи людські, і обмив їх Кров’ю Своєю.
Христос Воскрес! І знищено саме жало гріха – смерть, тому нині “смерті празднуєм умерщвленіє!”
Христос Воскрес! І свята Пасха відчиняє нам двері райські, освячує всіх вірних; свята Великодна ніч для всіх вірних є запорукою майбутнього вічного життя.
Ось чому такий радісний для нас Великдень, ось чому так повно й щиро відкликається серце наше, коли чуємо християнське привітання Христос Воскрес!
Дорогі Брати і Сестри! Поклоняючись разом з усіма вами Святому Христову Воскресінню, всім серцем молю Господа Бога Ісуса Христа, нехай благословить Він всещедрим благословенням Своїм всіх вас, ваших дітей і внуків, всю вашу Родину, нашу Православну Церкву, рідну Україну і всіх людей світу! Нехай мир і радість, які благовістив Сам Господь ученикам Своїм після воскресіння з мертвих, спочивають на всіх Вас, на всьому народі нашому, на нашій всенародній самовідданій праці для блага Вітчизни – нашої рідної України!
Вітаю вас, Рівненчан, від найстарших до наймолодших, вас, дорогі Матері, ви, мучениці любові! Від хвилини, коли ти стала матір’ю, привела дитя на світ, ти вже перестала жити для себе. Твоє життя перейшло в життя дитини з ним живеш, з ним терпиш, з ним радієш і плачеш! В день Воскресіння Христового пізнай, Мамо, гідність християнського материнства і стань гідною цього великого достоїнства.
Ціле щастя, ціле поводження родини залежить від тебе, Мамо. Бо ми мужчини-чоловіки, і то без виїмку, скільки нас є на світі, все що є в нас доброго, тобі завдячуємо, Мамо! Бо хто нас стеріг від дитинства? Хто над нашою колискою ночей не досипав? Хто нас викормив? Хто нас навчив пізнавати Бога та Його любити? Хто небо святими наповнив? Ти, Мамо!
Хто нас потішав, коли нас усі покинули? Хто нам простив, коли нас усі осудили? Серце твоє, Мамо. Лиш серце мами все билось для нас любов’ю! Лиш серце мами знало про наше горе! Лиш серце мами наш біль розуміло! Тож просіть Пречисту в день Воскресіння Господнього, щоб помогла вам виховувати синів і дочок ваших, Богові на славу, собі на потіху, а українському народу на користь!
В день Святої Пасхи вітаю вас, Батьки! Ви можете перемінити свій дім, свою квартиру в небо, – або в пекло. Ви заступаєте місце Господа Бога на землі. Господар Небесний назначив тебе, Брате, господарем земним. Ти є батьком, – отже, будь образом Небесного Отця!
Дівчата нашої Православної Церкви! Бережіть побожність, чесність, чистоту, осягайте глибокі знання, високо тримайте свою гідність, свято шануйте заповіді Божі, не міняйте себе на дрібниці і пустоту, будьте достойною заміною своїх матерів.
Юнаки! В день Воскресіння Христового пам’ятайте ви – надія батьків, надія нашої Рівненщини, нашої України, нашого народу, – надія Церкви і Неба! На вас колись Батьківщина будуватиме щастя своє. Не допускайте, щоб вас псував черв’як безбожності, розпусти, пияцтва, наркоманії. Пам’ятайте, що злий син, – буде злим чоловіком, злий муж-чоловік, – буде недобрим батьком! Тож будьте побожні, працьовиті, будьте патріотами своєї України!
Свята Українська Православна Церква Київського Патріархату сьогодні особливо нагадує своїм дітям постійний християнський обов’язок наш – щирою молитвою і чесною працею сприяти духовному росту та покращувати добробут всіх людей нашої Батьківщини!
Заради Воскресіння Христового нехай зростає серед нас любов до воскреслої нашої Держави! Нехай множиться в нас єдність і згода, нехай “любов Христова огортає нас..., бо Христос за всіх умер, щоб живі вже не для себе жили, а для Того, що вмер за них і воскрес” (2 Кор. 5, 14-15)!
Тож ще раз обнімаю Вас всіх і благословляю Пасхальним привітанням
“Христос Воскрес! – Воістину Воскрес!”
†Євсевій,
митрополит Рівненський і Острозький
Пасха Христова, 2009 р. м. Рівне
Ось так, приємно, що не всі в Україні уподобляються підгорецьким злобникам. ю
Окей пише:
Христос Воскрес! Щось не чути підгорецьких деятелей-гуру. Що вони вже поїхали звідти чи оголосили перерву перед черговим "артобстрілом". Хто може прояснити ситуацію ?

навіть навпаки, я б сказав!!!
сьогодні поступила інформація, що в Підгірцях отримали "священичі свячення" сім чоловік. Троє з них, доречі, з Золочева... прозвучало навіть прізвище одного зних -- Макух, здається, -- хтось знає такого чоловіка?

отже секта шириться. Можливо й справді -- іншого виходу, як з вилами на них піти, нема?
kalef_f пише:
Можливо й справді -- іншого виходу, як з вилами на них піти, нема?

Джихад
astrolik пише:
Джихад

це було питання, Олік!
Я замітив.
Просто такі дії, в мусульман, одним словом називаються джихад
Мабудь мені треба було написати отак - "Джихад?"
astrolik пише:
Мабудь мені треба було написати отак - "Джихад?"

нє, Олько, це більше схоже на те, як в середньовіччі відьмаків палили... шкода -- зараз би тогочасні методи інквізиції -- не дозволяли би собі подібного роду окультисти людей баламутити...

поступили ще цікава інформація, ніби-то "владики" збирають людей для силового захоплення монастиря в Підгірцях. Міліція вже повідомлена -- цікаво, чи щось зробить із цього приводу?
а я чув що 2 "владики" забирають з Підгірців. Хтось ще щось чув про це?
Після короткого затишшя підгорецькі гуру знову пішли в наступ по всьому фронту. знрову накладають анафеми на єпископів УГКЦ, пишуть пасквілі. прокльони, висвячують нових собі подібних для розколу УГКЦ
Омсь їх свіжі перли.
"Державний комітет України
у справах національностей та релігій
вул. Володимирська, 9
Київ 01025

Повідомлення про релігійну дискримінацію

Шановний пане Голово і шановні члени комітету,
1.04.2009р. три представники релігійної громади с. Підгірці (Бродівський р-н, Львівська обл.) прийшли до ОДА у Львові вже вкотре просити про письмову згоду на релігійну діяльність для своїх священнослужителів. Начальник релігійного відділу, пан Р. К. їм повідомив, що за старанням Л. Гузара „з Києва” прийшов наказ не давати згоду на релігійну діяльність членам правовірного Синоду єпископів УГКЦ, які не є громадянами України. Вищезгаданий начальник релігійного відділу потім сказав, що на днях приїде спеціальна комісія з Києва і буде засідати разом з Львівським СБУ, з Управлінням громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, УМВС, прикордонною службою і т. д. Висновок їхньої зустрічі вже наперед визначений: На основі того, що дотичні єпископи правовірного Синоду УГКЦ не мають згоди на релігійну діяльність (тобто начебто цим порушують закон України „Про свободу совісті та релігійні організації”, ст.24), вони будуть за т. зв. адміністративні порушення видворені за межі України!
Цю інформацію офіційно підтвердив також працівник Львівського УГІРФО пан Я. С. двом єпископам правовірного Синоду, коли вони до нього звернулися і просили про продовження перебування.
Наступного злочину релігійної дискримінації допустилися працівники українського посольства в Празі. Монахині з контемплятивного монастиря (Львів), які живуть в Україні вже 15 років, на прохання їхнього монастиря одержали від Державного Комітету України у справах національностей та релігій (Київ) згоду на вироблення релігійної візи на 2009 рік. В українському посольстві у Празі їм все ж відмовили надати цю візу, звинуватили їх у фальсифікації документів, а віце-консул українського посольства навіть намагався пошкодити згаданий документ – згоду. На пряме питання, чому сестрам не хочуть дати візу, вони отримали відповідь такого змісту – ВАШ МОНАСТИР МАЄ ЗВ’ЯЗКИ З ПРАВОВІРНИМ СИНОДОМ ЄПИСКОПІВ УГКЦ.
До сьогодні працівники українського посольства в Празі відмовляються дати згаданим сестрам візу в Україну!
Минулого року двоє з єпископів правовірного Синоду УГКЦ, громадяни Чехії, просили про українське громадянство. Щодо їхнього прохання позитивно висловилася і СБУ. Цитата з документу: „... Повідомляємо, що у Службі відсутні дані, які відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про громадянство України» могли стати підставами для відмови у отриманні зазначеними іноземцями українського громадянства. З цього приводу надані також відповідні рекомендації Управлінню СБ України у Львівській області.”
Документ особисто підписам голова СБУ п. В. Наливайченко. Всупереч тому, через втручання Л. Гузара згаданим громадянам Чехії було відмовлено надати українське громадянство.
Висновки
1) У цих випадках однозначно йдеться про виразну релігійну дискримінацію.
В Україні Церква є відділена від Держави. Державні органи поступають упереджено і порушують Закон України „Про свободу совісті...”:
ст.3 (свободу совісті індивіда)
ст.5 (відділення Церкви від Держави)
ст.8 (право релігійної громади на „вільну зміну підлеглості”)
2) Тут йдеться про запланований злочин щодо іноземних громадян. Навмисно і протиправно їм відмовляється надання згоди на релігійну діяльність, а тоді на основі того, що цієї згоди не мають, вони мають бути покарані депортацією!
Пояснення до т. зв. згоди на релігійну діяльність, яке дає пані д-р Леся Коваленко, заступник директора Інституту релігії та суспільства при УКУ: „Виразним рудиментом радянської релігійної політики є додана у 1993 р. до ст. 24 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» ч.4, у якій законодавець обумовлює, що реалізовувати своє право на релігійну свободу іноземні священнослужителі можуть лише в певних релігійних організаціях, які їх запрошують, та за дозволом державного органу, який здійснив реєстрацію статуту тих же організацій. Це суперечить міжнародним нормам, ратифікованим Україною, а також Конституції України, ст.26, у якій іноземцям в Україні гарантується рівний з громадянами обсяг прав та ст.35, зокрема нормі про відокремлення церкви від держави.
Засада відокремлення церкви від держави передбачає незалежність та автономію релігійних організацій, тобто невтручання у їхню організаційну структуру та діяльність, в тому числі у внутрішні суперечки, хіба що організація порушує українське законодавство (ч.2, 3 ст.5, ст.7 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації»).
У правовій державі діє принцип гарантування презумпції невинності особи та засада, згідно з якою особі дозволено все те, що виразно не заборонено законом. Згідно з ЗУ «Про органи місцевої державної адміністрації» обов’язком місцевих органів державної влади є гарантувати дотримання принципу верховенства права та пошанування прав і свобод людини. У Конституції України чітко визначаються підстави для обмеження права на релігійну свободу, в тому числі іноземців: тому приймаючи рішення дозволити чи ні релігійну діяльність, органи державної влади повинні опиратися на рішення суду, яке б визначало, що особа порушує законодавство України, а не на листи представника органів державної влади чи місцевого самоврядування або тієї чи іншої релігійної організації. Заборона релігійної діяльності з будь-яких інших підстав виходить за межі компетенції органів державної влади та є порушенням права на релігійну свободу.”
Пояснення намагань Л. Гузара усунути непідходящих людей (свідків) з допомогою державних органів
Кард. Л. Гузар був насильно поставлений на Главу УГКЦ певними Ватиканськими працівниками. Це було протиправно, недійсно і без відома папи. Про ці події свідчать три митрополити УГКЦ (2 ще живуть) в т. зв. «Меморандумі» з 1996р. Кард. Л. Гузар призначив на всі ключові місця в УГКЦ своїх людей (з таким же ж духом внутрішньої апостазії, тобто відпаду від Христа), згодом почав навмисно і систематично вносити до Церкви і до українського суспільства західний лібералізм, розклад християнської віри і моральних законів.
Свою т. зв. духовну програму висловив у книзі „Бесіди з блаженнішим Л. Гузаром. До постконфесійного християнства”, в радіопередачах і на CD „Дорога до себе”.
Кард. Л. Гузар тут підтримує ці єресі:
1) ставлення під сумнів Христового Божества
2) ставлення під сумнів Дівицтва Богородиці
3) ставлення під сумнів вічності пекла
4) схвалення віщування (маятником...)
5) схвалення окультизму і синкретизму
6) схвалення гомосексуалізму і релятивізму
7) ставлення під сумнів примату Папи перед вірними УГКЦ
схвалення реінкарнації
Згідно Св. Письма (Біблії) Гал.1,8-9 за ці єретичні погляди настає виключення з Церкви і падає Боже прокляття на людей і народи. Особливо це стосується віщування (магіі) і гомосексуалізму, за які прийшов Божий вогонь, як кара на Содом і Гомору. Бог тут виразно сказав, що це є пересторога для всіх майбутніх поколінь! (див. 2Пт.2,6).
Окрім цього Л. Гузар є відомий своїми фінансовими махінаціями і саме він несе головну відповідальність за надзвичайне поширення симонії – корупції в УГКЦ!
Нашим християнським обов’язком щодо Бога, совісті і щодо українського народу було виступити проти цих цілеспрямованих намагань розкласти християнську віру і моральні закони в серцях українців, насамперед, в молоді. Декілька разів ми намагалися переконати Л. Гузара, щоб змінив свої погляди. Однак він відповів таємною заявою до державних органів про нашу депортацію з України (вперше це було 2004 року листом №399/2003 від 6.08.2004).
Тому як греко-католицькі монахи папського права (ми не підпорядковані Л. Гузару, але прямо папі), а тепер як єпископи, ми прилюдно повідомили папу і цілу церкву про єресі і деструктивну діяльність кард. Л. Гузара. Також ми перестерігали вірних, щоб не відкрилися ліберальним і апостатичним єресям, які він проповідує. Ці єресі ведуть до втрати віри і вічного життя (спасіння). З цієї причини Л. Гузар і його люди нам мстяться. Їх суди і покарання щодо нас є недійсні. Л. Гузар не є компетентний судити монахів папського права і єпископів, а крім того на ньому лежить анатема згідно Гал. 1,8-9. Тому він намагається розвинути тиск на державні органи, щоб з допомогою інтриг змусити нас замовчати.
З пошаною,
Члени постійного Синоду Єпископів УГКЦ
+ Маркіян, ЧСВВ, секретар синоду УГКЦ
+ Ілля, ЧСВВ
+ Методій, ЧСВВ
+ Самуїл
Підгірці, 4.4.2009
Копії:
- Президент України В. Ющенко
- Президент Чехії В. Клаус
- Святіший Отець Бенедикт XVI
- Міністр закордонних справ України
- Міністр закордонних справ Чехії
- Кабінет Міністрів України
- Депутати Верховної Ради України
- СБУ, Київ
- СБУ, Львів
- Міністерство Внутрішніх справ України
- УМВС, Львів
- УГІРФО, Львів
- Голова ОДА М. Кміть
- Представникам Православних Церков в Україні"
Треба щось робити з цим, терпіти таку наругу над УГКЦ дуже тяжко.

додано через 8 хвилин 50 секунд:

А ось і перші дієві кроки священників УГКЦ. По трошки просипаються
"СПРОБИ РОЗКОЛУ УГКЦ
Минуле століття в житті нашого народу було ознаменоване різними трагічними подіями. Війни, голодо¬мор, розрухи, поневолення іншими народами, переселення з рідної землі та інші події такого сумного змісту залишили глибокі рани у нашій пам'яті. Не менш трагічною була наша доля через химерні атеїстичні ідеї, які силою насаджувались у свідомості українців. Ніхто і ніщо не могло тоді стати на заваді і перешкоджати цій безбожній комуністичній машині на дорозі впровадження атеїзму. Наслідком цієї політики стало знищення-піквідація у 1946 р. Української Греко-Католицької Церкви. Цього року, у березні відзначаються 63-ті роковини цієї сумної дати.
Відомо, що було три засадничих причини чому треба було знищити УГКЦ. Ці причини є властиво відображені вже у самій назві нашої Церкви. Перша, це те, що Церква була «Українська». | Вона протягом століть була осередком у збереженні усього того, що підкреслювало ідентичність українців і формувало національну свідомість. Друга причина, це те, що вона «Католицька» — тобто вселенська, яка тісно поєднана з Апостольським Престолом у Римі. І остання причина, це те, що ця Церква була дуже згуртованою духовною спільнотою, яка, починаючи ще від Володимирового Хрещення, надавала сенсу в житті багатьох українців на цій землі. Ось тому наша Церква мала безмежну довіру і повагу.
Від часу офіційної ліквідації УГКЦ в її житті наступає період заборони і переслідування, який тривав аж до виходу з підпілля. Це доба мужності, героїзму, не¬зламності духа, сили віри в Бога та правдивої жертовної любові до своєї Церкви. Завдяки непохитності наших владик, стійкості духовенства, монахів і монахинь, яких під тиском і силою було забрано з палат, плебаній, келій та засуджено і вивезено в Сибір; вірності мирян, відомих і безіменних мучеників та ісповідників, — наша Церква вистояла під натиском безбожної атеїстичної орди. Цей період з життя нашої Церкви також виховав і зродив нових церковних і духовних лідерів, які живили наших вірних надією у краще майбутнє народу та воскресіння своєї Церкви.
У наші дні ще живе багато свідків цих буремних часів. їх можна знайти як серед духовенства, так і серед вірних. Своїми геройськими духовними подвигами та прикладами жертовної любові вони продовжують навчати нові покоління українців вірності Богові та Церкві.
Ми, священики цієї Церкви, які народилися та зростали на цій благословенній землі і серед цього народу. Ще з дитячих літ від своїх батьків ми плекали віру в Ісуса Христа та навчилися любити і боронити свою Церкву. Тому не можемо більше мовчати на безпідставні звинувачення і наклепи, які лунають з боку чужинців та самопроголошених єпископів з Підгірців на адресу Глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара та Синоду нашої Церкви.
Хіба ці особи, чужинці, які за походженням — чехи і словаки, можуть дбати про побільшення серед українців національної свідомості, а тим паче, про розвиток нашої Української Греко-Католицької Церкви? Церкви, до якої вони не мають ніякого відношення, а тим більше, вони не є католиками! Адже вони не мають з Святішим Отцем єднання, яке необхідно мати кожному єпископу Католицької Церкви! А стаючи єпископами-самозванця-ми вони не складали присяги на вірність Папі Римському! Вони не отримали ні на одне своє посилання благословення від Святішого Отця!
А звести все лише до одного мовчання Папи і, в цьому нібито бачити його згоду на свої неканонічні дії, не маючи при цьому з Святішим Отцем ні євхаристійного єднання, ні єднання в будь-яких інших формах, необхідних у Церкві, це виходить за межі здорового глузду та вказує на створення нової секти. Колишні священики — монахи Підгорецького монастиря через свої незаконні, неканонічні та сектантські дії вже давно поставили себе поза межі всієї Католицької спільноти. Підтвердженням цього є проголошення їм Трибуналом УГКЦ - кари великої екскомуніки (відлучення від Церкви), що згодом підтвердила Апостольська Сигнату¬ра в Римі. Ще більш промовистим доказом цього служить факт, коли під час візиту у липні минулого року до Львова Префекта Конгрегації Східних Церков Леонардо Кардинала Сандрі, на його вимогу самозванців з Підгірців було не допущено до відправи святої Літургії.
Апостольська Столиця визнає в Україні єдину церковну владу — Синод єпископів на чолі з Верховним Архієпископом Любомиром Кардиналом Гузаром. Цим визнанням УГКЦ є у повному сопричасті з усією Католицькою Церквою на чолі з Святішим Отцем Бенедиктом XVI.
Синод єпископів нашої Церкви — це колишні підпільні священики, які в часи комуністичного режиму через свою священичу діяльність наражались на різні небезпеки. Вони йшли до підпільної Церкви і своїм життям свідчили віру в Бога не заради матеріальної вигоди чи грошей. Тому абсурдно вішати їм ярлик симонії чи грошолюбства, як ценамагаються зробити підгорецькіі самозванці. Єпископи нашої Греко-Католицької Церкви на чолі з Верховним Архієпископом Любомиром Кардиналом Гузаром нині докладають усіх своїх зусиль, вмінь та набутого у часи переслідування досвіду для розбудови Церкви в Україні та поза її межами. І можна бути впевненими, якщо вони зуміли провести нашу Церкву через підпілля, то і нині зможуть допомогти долати різні перешкоди.
Прийнявши якісь «таємні єпископські свячення» (невідомо від кого, бо ніхто з като¬лицьких єпископів не уділяв їм свячень), ці бунтарі на чолі з Іллею Догналом утворили т. зв. «правовірний синод». До списку цього «синоду» вони включили священиків (без їхньої на це згоди) та іменували їх єпископами до існуючих єпархій УГКЦ. Щось подібне наша Церква вже мала у своїй історії, коли у 1946 р. Москва пропонувала деяким греко-католицьким священикам перейти на православіє, а взамін отримати єпископські свячення., Тому самосвятам з Підгірців, перш ніж звинувачувати інших у гріхах, потрібно вийняти колоду зі свого ока, адже самі, шляхом симонії, підкупу та за підтримку на свою користь деяким священикам, як це робила колись Москва, пропонують неканонічні єпископські свячення.
У своїх листах вони стараються переконати читача, що знаходяться у ситуації, яка подібна до часів підпілля. Але у часах підпілля навіть важко було собі уявити такі парникові умови та свободи, якими користуються нині ці псевдо-єпископи. ВУзд та вільне перебування у чужій країні, друкування та розсилання літератури, виступи на телебаченні, Інтернет, вільний вхід та вихід з храму, контакти з владою і сприяння від неї у своїх діях та ще багато інших благ, якими користуються ці особи на нашій гостинній землі. Що з цього можна порівняти до підпільної Церкви за часів комуністичного режиму? Дуже важко собі уявити, щоб на даний час стало можливим для іноземців на території Чехії і Словаччини, всупереч державним законам, займатися релігійною діяльністю. Хіба влада цих країн спішила б виділити іноземцям храм для проведення богослужінь? Або виділити земельну ділянку під будівництво храму чи реколекційного будинку? Чи відповідні державні служби цих країн не зробили б ретельної перевірки щодо таких осіб, які своєю діяльністю приносять у суспільство неспокій? Чи не виявили б зацікавлення до них податкові органи, щоб перевірити: звідки беруться кошти для випуску і розповсюдження літератури, для закупівлі будинків та іншого майна? Без сумніву, у таких країнах, як Чехія і Словаччина відповідні державні структури відповідально поставилися б до вирішення цих питань. А результатом проведеної роботи у таких питаннях, стало б для іноземця принаймні депортацією з країни. Та чому не дають відповіді на ці питання наші державні служби?
Стає огидно, читаючи їхні пасквілі, в яких ці «правовірні» особи, запевняючи, що «мають Духа Святого» та, нібито своїми діями «вносять Боже життя», насправді не несуть євангельської братньої любові. Будучи спадкоємцями по крові, а тепер ще і по духу Яна Гуса, який на початку 15 ст. воював з Католицькою Церквою, ці бунтівники своїми діями завдають шкоди нашій УГК Церкві. Зростає занепокоєння серед вірних, що в свою чергу створює напругу у суспільстві. Ми не байдужі до долі, нашої Церкви, її священиків, закликаємо провід та духовенство активніше виступити проти свавілля підгорецьких псевдоєпископів, а наших вірних — бути дуже уважними і не дати звести себе облудними проповідями. Звертаємося також і до греко-католицької інтелігенції сказати своє вагоме слово на захист своєї Церкви. Молимось і віримо, що з Божою силою та своєю згуртованістю ми нікому не дозволимо нищити нашу Церкву та зможемо впевнено подолати новітні випробування, які випали на її долю!
Від священичого братства УГКЦ о. Ярослав ПЕТРУХА,
***
Передруковано з газети «Голос Відродження» №№ 22-23 від 20 березня 2009 р.

А що скаже лььвівська греко-католицька інтелігенція ???
Jak zhezh tut cikaaavooo!
Цікаві думки про так звані "єресі" Блаженішого Любомира Гузара. які так активно "висвітлюють" Підгорецікі "єпископи".

Опубліковано на сайті Тернопільсько-зборівської єпархії УГКЦ

"Відкритий лист так званим монахам Підгірського монастиря ЧСВВ та всім людям доброї волі"

кому цікаво заходьте за посиланням
http://www.tze.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=84%3Avidkryty-lyst-tak-zvanym-monaham-pidgirskogo-monastyrja-chsvv-ta-vsim-ljudjam-dobroji-voli&catid=28%3Aaktualno&lang=uk
Відкритий лист так званим монахам Підгірського монастиря ЧСВВ та всім людям доброї волі
Написав Прес-секретар | Вівторок, 28 квітня 2009 10:15
Мир Вам!

«А що роблю, те робитиму й далі, щоб узяти всякий привід у тих, які приводу шукають, щоб вони були схожими на нас у тому, чим хваляться. Оті бо - то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности. Кінець їхній буде за ділами їхніми». (ІІ Кор. 11,12-15 )

На початку звернусь до вас словами пророка Ісаї з Великого повечір’я: «Задумуйте задуми, та вони не вдадуться: бо з нами Бог. Давайте накази, та вони не здійсняться: бо з нами Бог. Господа сил – Його шануйте як святого: бо з нами Бог». (З нами Бог: Ісая гл.8-9 // Молитвослов, - Рим-Торонто: В-во ОО. Василіян, 1990. – С.72).

«Христе – світло істинне, що освітлюєш і освячуєш кожну людину, яка приходить у світ... Засвіти в серцях наших, Чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого Богопізнання і відкрий духовні очі наші, щоб ми розуміли Твої євангельські проповідування, вложи в нас і страх блаженних Твоїх заповідей, щоб ми перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі (а не будь-кому з людей), бо Ти є просвічення душ і тіл наших, Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо з Безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим Благим, Животворящим Твоїм Духом нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь».

Запитую себе і вас: «Чи справді Блаженніший Отець і Глава УГКЦ Любомир Гузар сказав щось таке, що суперечить Христовій науці – Євангелії?» Хтось, хто читає ваші чисельні листи, які масово розсилаєте по цілому світу і не знає особисто особи Патріарха Любомира, а також не читав його книги «Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства» перевиданої Українським Католицьким Університетом(УКУ) в 2007 р. Б. у Львові – може таке припустити чи навіть повірити. Богу дякувать, не належу до таких, що не знають особисто монаха Студійського уставу і Архиєрея Любомира. Бог дарував мені, недостойному, ласку ще в підпіллі нашої страдної Матері Церкви, зустрічатись впродовж довшого часу і на Божественній Літургії, і на молитовнім правилі та особисто розмовляти, слухати, запитувати цього Божого Чоловіка. Завдяки добрим людям, зміг уважно прочитати вищезгадану книгу, а дещо з неї - і не один раз. Читав також, з молитвою в серці, і ваші листи, мабуть, що всі, які приходили до мене.

Ви заявляєте, що те все, в чому ви оскаржуєте Главу і Отця УГКЦ Блаженнішого Любомира – «оприлюднені і доведені єресі кардинала Л. Гузара» (Лист Префекту КСЦ Л. Сандрі, від 22.05.2008 р. Б.). Те, що ці, вами іменовані «єресі», є «оприлюднені», як ви це називаєте – то це гірка правда і ваша відповідальна «заслуга». Богу дякувати, що те, що говорив і навчає Блаженніший Любомир не є таким, як ви це собі уявляєте, спотворюєте і всім та всюди про це ваше хибне мудрування «оприлюднюєте» як доведену істину. Я, з ласки Божої, віруюча людина, християнин, Христовий священик, якому, Богу дякувати, добре відома також наука, якою послуговуються всі чесні і відповідальні люди при доведеннях, а саме – логіка, скажу, що ви (мовою тієї ж науки) прикро помилились. Запитаєте в чому? По-перше, в тому, що те, що сказав наш Первоєрарх, було єрессю, а, по-друге, що ця ваша, так звана, єресь – доведена.

З Божою поміччю пригляньмось до цих, вами часто повторюваних, «єресей». Ви кажете, що Блаженніший:

1. Ставить під сумнів Христове Божество;

2. Ставить під сумнів Дівицтво Богородиці;

3. Заперечує вічність пекла;

4. Пропагує окультизм;

5. Віщує маятником;

6. Схвалює гомосексуалізм;

7. Ставить під сумнів примат Папи;

8. Схвалює реінкарнацію.

І далі дуже «логічно» робите свій «висновок»: «Ці єресі є іншим Євангелієм, а Боже слово виголошує на них анатему – «хто проповідує інше Євангеліє нехай буде проклятий – виключений» (Гал 1, 8 – 9). До вашого безпідставного і поспішного висновку додамо, євангельською мовою, лише наступне: «Не судіть передчасно, бо якою мірою міряєте, такою вам відміряють» (Мт. 7, 2).

Хто проповідує інше Євангеліє, стягючи на себе прокляття - про це поміркуємо пізніше. Спочатку перевіримо ваші «доведені і оприлюднені єресі Кардинала Любомира Гузара».

1. Ставить під сумнів Христове Божество.

Запитуємо, чи справді ця високодуховна особа, богослов, не признає Ісуса Христа тим, ким Він є, тобто правдивим Богом (Сином Божим) і правдивою людиною (народженою з Пречистої Діви Марії за участю Святого Духа), подібною до нас людей в усьому, крім гріха. Читаючи регулярно ваші писання і масові наклепи та очорнення, не слухаючи і не бачачи нікого іншого і нічого іншого, можна повірити, що все є так, як ви постійно і вперто повторюєте, що ця людина, з ваших писань, найбільший ворог і руйнівник УГКЦ – це єретик. Слава Богу, що маємо свободу і можемо слухати не лише ваші писання і коментарі, але чути, читати і бачити ту людину, котру звинувачуєте, та інших здорово-думаючих, правдиво-віруючих людей-християн.

Хто був хоча б на урочистій Божественній Літургії 13.07.2008 р. Б. у Зарваниці і спільно молився, визнавав Символ віри та уважно слухав проповідь-науку Блаженнішого Любомира, котрий очолював богослужіння – той міг переконатись у брехливості ваших звинувачень-наклепів. Можете ще раз прослухати ту проповідь. Вона дає відповідь на хибність звинувачення у цій «єресі» та їй подібній про Богородицю. Ваші ж люди там були, подібно як в часах Христа, підслуховувачі і вивідувачі, щоб спіймати Господа на слові і оскаржити Його в богохульстві. Та ви не лише уважно «слухаєте-записуєте», але й явно підбурюєте Христовий народ своїми фальшивими «летючками», які, немов кукіль засіваєте через «своїх людей», зокрема в Зарваниці. Це діялось і неодноразово. Бог хай простить і врозумить, бо не знаєте, що робите. Прочитаємо лист до Синоду УГКЦ під заголовком «Єресі проти Спасителя та Його Матері. Рецензії розділу із книги «Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства» (ст. 48–51, або ст. 64–67 – за другим виданням 2007 р. Б.). Почнемо уважно, з ласки Божої, очима віруючого християнина придивлятись, вчитуватись, вдумуватись у зміст сказаного чи написаного в оригіналі та у ваших коментарях, опираючись, звісно, на Святе Письмо, науку Христової Церкви, не нехтуючи Богом встановленими і природними законами пізнання правди.

На початку зазначимо, що, Богу дякувати, ми мали змогу, будучи східними католиками (православними по вірі), вивчати також західно-католицьке богослов’я і, при цьому, наново відкривати багатство рідної православно-католицької традиції, духовні скарби Київської Церкви, котра від початку «дихала двома легенями» бо «прийняла християнство православне по вірі, а католицьке по любові» (обидва вислови слуги Божого Великого слов’янського Папи Івана Павла ІІ). Ось тому, читаючи і перечитуючи деякі місця, вами коментованої книги «Бесіди з Блаженнішим…», Богу дякувати, не знайшли ми ні одної, дійсно єретичної позиції, котру відстоював би, чи, як ви кажете, «пропагував» Глава і Отець нашої Києво-Галицької (Православно-Католицької) Церкви. Це, звісно, наше християнське бачення, ваше, щоправда - є інше. Одному у Пресвятій Тройці єдиному Богові остаточно все і про всіх відомо у повноті. Ми ж усі є людьми обмеженими, до того ж і освіта, і релігійно-культурне середовище, в котрому ми зростали, виховувались, навчались зробило на нас свій вплив, а понад усе наша душа, наше серце, більш чи менш очищене чи забруднене, без сумніву, спричиняють відмінне, а то й полярне бачення тих чи інших справ. Це так, для вступу, а тепер – по суті справи.

Перший ваш напад-закид на самого ведучого діалогу-розмови, пана доктора Антуана Аржаковського. Коротко про нього: «Директор екуменічних студій УКУ, професор, православний француз російського походження, він же історик, богослов і професійний дипломат, спадковий інтелігент, інтерпретатор видатних російських мислителів ХХ століття, онук недавно канонізованого православного мученика Димитрія Клепініна» (А. Аржаковський, «Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства», вид. друге, виправлене і доповнене, УКУ, Львів 2007, с. 1. Додамо ще й таку, на наш погляд, не маловажну деталь. Запис розмови з Блаженнішим робився не українською мовою, котру ведучий хоч розуміє, однак досконало ще нею не володіє. До того ж призначені були ці діалоги, передовсім, для англо- чи французо-мовного західного читача. Звісно, що українське видання – це вже переклад на нашу рідну мову, котрий, до речі, Блеженніший Любомир сам перевірити не міг, бо має труднощі із зором. Це важливо взяти під увагу, коли буквою стараємось підмінити чи то «вбити» особу.

А тепер приступимо до ваших коментарів, тез та їх доведень. Почнемо з ваших, як ви написали «єретичних» висловлювань про Ісуса (заперечення Божої природи його особи). «Кардинал зобов’язаний проголошувати повне Євангеліє і ясно формулювати Божі правди».

Коментар: Цілком правильно – це безсумнівне твердження, та не лише кардинал до цього зобов’язаний...

«Якщо він ясно не уточнить правду – то відкриє двері всім єретичним течіям (див. доповнення в дужках, які показують до чого ведуть висловлення кардинала Гузара)».

Коментар: Звісно, що цей вислів не є зовсім точний і правдивий, бо не в руках кардинала відкривати чи закривати двері, до того ж, усім єретичним течіям. Диявол не спить і завжди сіє кукіль, з котрого і проростають хибні уявлення про Бога, людину та світ, а бідні, пристрастю та гріхом засліплені люди, можуть вперто дотримуватись тих безбожних думок-переконань, шкодячи тим самим і своїй душі, і спокушаючи інших.

1.«Ісус прийшов у світ у людський спосіб» (тобто через зачаття з чоловіка та пологові болі звичайної жінки – це єресь).

Коментар: Вирвавши якусь фразу чи речення з цілості висловленого міркування, можна будь-що «виводити», тобто фантазувати і множити нісенітні домисли, котрі, або нічого спільного не мають з думкою, котра розкривається цілістю тексту-роздумів, або навіть суперечать наміру і висловлюванням того, кого коментуємо. Ваш домисел – це безпідставне мріяння і намагання в усьому оскаржувати і звинувачувати людину, котру ненавидите і за всяку ціну (навіть спотворюючи чи явно заперечуючи правду) хочете очорнити, понизити і представити, як ви фальшиво твердите, що той, хто ці «єресі відстоює і їх проповідує, не є вже ані католиком, ані християнином, але єретиком і апостатом і сам себе вже духовно екскумунікував з Церкви» (Єпископам УГКЦ в Україні, Підгірці 09.05.2008 р.). Що ж є насправді? Яка думка криється за цитованою вами фразою, котру ви дуже хотіли б усім показати як «єресь»? Читаємо у вищезгаданій книзі (вами очорнюваного і оскаржуваного автора) наступне:

«Той факт, що Бог (тут і надалі виділення наші) вибрав конкретну жінку, через яку, так би мовити, Він прийшов у світ як людина, у людський спосіб, будучи народженим від жінки, – цей факт має бути предметом нашої віри» (Дар віри, Інтерв’ю взято 24 грудня 2004 року, в: Бесіди…, с. 65). Запитую: скажіть, чи ви не бачите, що написано? Цього, котрий «прийшов у світ як людина, у людський спосіб, будучи народженим від жінки» – названо ясно і недвозначно, що Він є «Бог, котрий вибрав конкретну жінку». Чи це не є правдою нашої віри, що Ісус, котрий, як Бог, сам вибрав цю Марію-жінку і народився не в якийсь нелюдський (чи то в ангельський, чи якийсь інший як, наприклад, тепер безбожні люди видумують і штучно «творять», зневажаючи і Творця, і людську гідність), але саме з жінки, як кожна дитина народжується від матері. Чи ви маєте проблеми навіть з фізичним зором і не можете прочитати, що це народження з жінки є і природне, бо з жінки-матері, і – надприродне, бо без участі чоловіка-мужа; ба більше – в лоні Діви – Жінки Марії зачинається Той, хто є Предвічний Бог – Син Божий, а тому цей факт Ісусового народження у людський спосіб названо «так би мовити», тобто – говорячи людською мовою. Потім говориться, що це – предмет віри, а отже щось, що перевищує людське звичайне бачення тілесними очима і пізнання розумом. Далі також знаходимо пояснення чому саме «так би мовити, Він прийшов у світ як людина, у людський спосіб», бо «Він не з’явився, а воплотився і став дитям». Відразу ж Блаженніший додає наступне: «Він не є плодом звичайного співжиття чоловіка і жінки. Він приходить через втручання Святого Духа». І ви, лицеміри, на таке чітке і ясне представлення таємниці нашої християнської віри Боговоплочення можете богохульно казати, що це єресь, бо «Ісус є тільки людиною, а не є Богом». Безумні, покайтесь і схаменіться, почуйте апостола народів: «Не говоріть неправди одне одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами…» (Кол.2,9). (Та чи скинули ви її з себе?). А якщо хтось сказав єресь, то це вчинили саме ви, руйнівники віри в душах народу, «джерела безводні» (ІІ Пт. 2, 17). Це ваша безглузда і богохульна єресь, що «Ісус не є Богом». До того ж всюди цей займенник «Він» написаний з великої літери, а не з малої, як пишемо про звичайну людину. А те, що Бог не перестає бути Богом і стає людиною – не в силі збагнути людським розумом. Це справді – предмет нашої віри, це свята Тайна Боговоплочення. А ось ще один фрагмент тексту з цієї ж книги, котрий ви чомусь не бачите. Тут виразно говориться про Божество Того, хто народився з Марії Діви. Зверніть увагу і на таку «дрібничку», як прописні літери! «Уявіть собі, як Бог вибирає Свою матір. Це щось таке, чого ми не можемо вчинити. Ми можемо лише прийняти нашу матір, тоді як Бог готує людину, щоб вона стала Його Матір’ю» (с. 65). Сліпі бунтівники, справді єретики – колишні Підгірські монахи чи ієреї, відкрийте очі і прочитайте і не богохульте, не творіть надуманих вашим зухвалим розумом і словом дійсних єресей у Христовій Церкві, котру заповзялись зруйнувати зсередини, чинячи тим самим волю батька вашого-лукавого, котрий від початку був душогубцем, бунтівником, руйнівником, а прикривався образом «ангела світла». Ви так само чините, безумні і бідні люди! Господь також і за вас, та для спасіння кожної людини воплотився з Пречистої Діви Марії за справою Святого Духа і став людиною, як ми, уподібнившись кожному з нас, окрім одного – гріха! Прийшов взяти на себе гріхи ваші і наші, усіх людей, і взявши їх - розіп’яв, і Отця за них перепросив. Тож смиріться і покайтесь за ваші безглузді та злобні звинувачення, станьте в правді перед Богом. Хай не буде і надалі ваше злобне серце затверділим і зарозумілим. Бог повний милосердя до тих, хто щиро кається і не оправдуйте себе, бо Бог судить справедливо, ніхто бо перед Ним не оправдається ділами закону, але Його Благодаттю ми спасенні. Благодать же дається смиренним, а не гордим критиканам, бунтівникам та обмовникам. Не бійтесь щиро признатись, що згрішили перед Богом та Божим народом, можливо не до кінця (принаймні дехто) усвідомлюючи, що творили і що наробили. Такою злобною є стара людина в кожному з нас: підступно вичікує миті, щоб нас повалити. Повірте слову Апостола: «Чи може думаєте, що Писання даремно каже: «До заздрощів прагне дух, що живе в нас?» І більшу дає благодать, через що й сказано: «Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать.» Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і він наблизиться до вас. Очистьте руки, грішники! Освятіть серця, двоєдушники! Гляньте на ваші злидні, сумуйте і плачте! Сміх ваш нехай обернеться у плач, а радість - у смуток! Смиріться перед Господом, і він вас підійме!» (Як 4, 5 – 10).

2. Ставить під сумнів Дівицтво Богородиці.

Богородиця була лише звичайною жінкою, а не була Дівою. Інше Ваше формулювання «ставить під сумнів Дівицтво Богородиці». Ось Ваш коментар, так званих, єретичних висловлювань про Ісусову Матір: «Мати Божа є людиною – такою як і всі» (Тобто не є Дівою, є почата в гріху, а тому й далі грішила, не народила Бога, лише людину людським способом. Це єресь.).

Коментар: Так те, що Ви тут написали, це справді єресь, однак, нічого подібного Блаженніший у своїй книзі не говорить. Це безвідповідальна і безпідставна Ваша видумка – наклеп. Вами сформульована теза з логічної точки зору безпідставна і недоведена, а до того ж безпідставним є Ваше твердження про те, що «не є Дівою, є почата в гріху, а тому далі грішила, не народила Бога, лише людину людським способом. Це єресь». Так, це єресь, а точніше «букет» єресей, Вами сформульованих і підло приписаних Главі й Отцю нашої Церкви, який вчить і подає справді правовірну (хай Вам буде відомо, що це слово належно вживається в наших богослужіннях і не виключає іншого, літургійно-повнішого взаємодоповнюючого терміну «православну») науку, що Марія є Пресвята чи Всесвята, а, отже, не може бути ні найменшого сумніву про Її безгрішність і моральну досконалість вищу від усіх інших праведників, яких Церква називає лише «святий», а не «всесвятий» чи «пресвятий». Вами сформульована наступна єресь «тобто не є Дівою» суперечить зі словом і католицьким вченням богослова Гузара, який ствердив наступне: «Ми дивимось на Діву Марію як на Пресвяту, навіть якщо ми не знаємо, що означає «Пресвята». І навіть, що означає «свята»…(с. 66). І це правда, бо ми смертні люди і нам вповні недоступний цей досвід, бо поки живемо у тлінному тілі, ми були, є і будемо «грішні» аж до смерті. Щойно після смерті (після ґрунтовних досліджень Учительського Уряду Церкви) можна сказати: ось цей чи ось ця проголошується блаженним — святим. Тому-то патріарх і кардинал, як богослов, сказав глибоку істину, яка чомусь перед Вашими очима закрити, а може не маєте терпіння чи бажання прочитати до кінця і в цілості ту думку, яку розвиває і нам представляє авторитетний доктор святого богослов’я. Владика Гузар гармонійно поєднує східне і західне богословське «бачення» справді таємниць нашої спільної християнської віри. Ви ж нам, що читаємо ваші облудні листи, Синодові єпископів УГКЦ, і по суті всій Христовій Церкві розголошуєте «доведені єресі», які Ви самі придумали, однак не довели, бо не можливо брехню чи, що гірше, напівправду довести, що це істина, однак Ви хочете постійним повторенням цієї брехні вмовити, що вона є «правдива», та Вами надумані єресі є очевидні. А щодо святості і грішності людини влучно сказала блаженна Мати Тереза з Калькутти: «До сповіді ми йдемо грішниками з гріхами, а після сповіді відходимо грішниками без гріхів».

Перейдемо до наступної вашої безбожної фантазії-єресі: «є почата в гріху, а тому й далі грішила». Ось текст, який виявляє солідарну думку та переконання того, кого ви так злобно оскаржуєте: «В певному сенсі простіше сприймається латинська концепція: Вона, Марія, не мала ніякого гріха. Це ясно і зрозуміло. Але, коли ми говоримо про ідею всесвятости, Panagia, ми опиняємось перед лицем таємниці». (с. 66) Та чи ви признаєте , що у вірі є таємниці, і не все ясне і однозначне, як у математиці? Свята Східна Церква з трепетом і благоговінням вірить та признає усі Божі правди, смиренно підкоряється таємницям християнської віри, які перевищують людське розуміння, і не старається за всяку ціну зробити їх чимось простим і однозначним. А якщо ви, з різних причин, не розумієте глибокого аскетично-духовного східного благочестя, то не звинувачуйте того, хто живе згідно віри, а не спекулює на літері чи букві, і не говоріть брехні, обливаючи брудом того, який і духовно і інтелектуально вас сліпих і глухих, повних зарозумілості мудрагелів на голову перевищує. Та про це, як Бог дасть, ще скажемо пізніше.

3. Заперечує вічність пекла.

І в цьому ви дуже помиляєтесь, бо заперечується тоді, коли до якогось позитивного твердження додається частка «ні» чи «не», тобто «не існує» або «не є». Чогось такого у розмові Блаженнішого немає. Це ваша чергова хвороблива і злобна фантазія чи очорнення, наклеп, бо приписуєте людині тезу, яку вона не висловлювала. Тут знову щось негаразд з «вашою логікою», бо існує суттєва різниця між запереченням вічності пекла, тобто твердженням «не існує вічність пекла», а щирим формулюванням своєї православно-католицької віри: «Господи, Ти сказав це, і я вірю в це, але я не розумію. Для мене це надзвичайно складно». Правда про реальність пекла є Богом об’явлена, однак людський розум залишений на власні сили не в силі цього до кінця збагнути як, хоч розумне і свобідне, однак обмежене створіння, може переносити безконечну вічну кару, горіти і не згоряти. Це справді перевищує усяке людське уявлення, тому й не дивно, що чесний, смиренний богослов має відвагу про це сказати. Однак ласка віри в Божу доброту, всемогутність і справедливість (відмінну від нашої «людської»), яка не суперечить його милосердю, подає спасенну надію у Христі Ісусі, який умер за грішних і праведних, за добрих і злих, та спокутував гріхи всіх людей, усіх часів. І тепер, слава Богу, в Його Божій владі, а не у владі сатани, демонів чи злобних самолюбних людей, вирішувати долю грішників, що нерозкаяні відійшли з цього світу. Нам, людям, не варто зухвало мудрувати, і пробувати самим вирішувати і присуджувати комусь вічне пекло чи вічне небо. На це Божа влада і сила. Бог сам знає як Йому поступити і поступить згідно зі Своєю Божою Всемогутньою волею, шануючи свободу і розум своїх створіть. Це справді велика таємниця віри. Не в нас, не в людях, однак у Бозі є надія на остаточну перемогу добра над злом, яку започаткував Христос Бог Спаситель світу. Людям до кінця правильно і остаточно певно зрозуміти все це не можливо, принаймні у цьому земському житті. Віра вчить, що Христос умер і воскрес, «смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував». І ще, як свідчить Писання, залишив обітницю Євангелії, що ми, які з Його благодаті увірували в Нього, діти Божі й ще не відомо, ким будемо, коли новий світ настане. Це майбутнє неможливо собі уявити, про це знає один Бог, а нам усім, грішним людям, залишив надію у Христі Ісусі на спасіння усіх людей. Проблема, однак, це наше покаяння і навернення. Бог готовий все і всім простити. Щасливі ті, хто це вчинив ще за свого життя. Знаємо, що Ісус вмираючи на хресті не прокляв своїх ворогів, але віддав життя за всіх, молячись: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». А ще раніше говорив: «Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу. Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе».(Йо. 12,31-32) Та й воскресні вечірні і утрені Східної Церкви дають надію у Христі усім, хто увірує і визнає Господа Ісуса Богом і Спасом. Святий Василій Вел. навчав: «Людино, пекло створене не для тебе, але для впавших ангелів, ти створена для неба». Однак нічого нечистого не може увійти у Небесне Царство.

І ще, наступне, подібне запитання: «Але є деякі отці – такі, як Григорій Нісський, – які вірили в Апокатастазис. Ідея того, що кожен може бути спасенний – навіть найбільший грішник, не була засудженою».

Відповідь: «Особисто я закриваю очі і чиню акт віри, надіючись, що божественна благодать працює в такий спосіб, що ніхто остаточно не піде до пекла. Але ми знаємо, що злі духи вибрали інший шлях. Отже, це не надто втішає. І я молюся за кожного, хто помер чи помирає, щоб він не був змушений вічно страждати. Але я мушу визнати, що не знаю, як це все функціонує. Для мене це надзвичайно складно». (с. 77)

Чи не бачите і не чуєте, що явно і однозначно стверджено віру у вічність пекла, однак надія на Боже милосердя, на Його благодать не заперечує цієї віри, яка є лише частковим і далеко неповним знанням про незбагненну вічність, як повчає апостол народів: «Бо частинно знаємо і частинно пророкуємо». (І Кор. 13, 9). Один Бог Всевідучий і Всемогутній, і слава Йому за все і від усіх навіки!

4. Пропагує окультизм.

Цей ваш закид чи оскарження є безпідставний і ґрунтується на, вами допущеній, помилці відносно першого логічного закону тотожності. Ви свідомо чи, може, несвідомо вчинили помилку «підміни поняття» природної укритої енергії даної Богом природним стихіям, фізичним та психофізичним явищам із дією злих духів, називаючи це магією і віщуванням. Це різні речі і різні поняття. Ви ж їх змішали в одне ціле, щоб так фальшиво оскаржувати людину, яку хочете в усьому звинувачувати, принизити, помститись, виявляючи при цьому нечесність і облудну ревність за «чистоту віри». Те, що сказав, і в що вірить Патріарх Любомир, не суперечить ні з Святим Письмом, ні з наукою Христової Церкви. Справді, у природі є ще багато таємниць, які поступово і тільки частково відкриває наука. Хибним, однак, є будь-що невідоме чи незрозуміле відразу приписувати дияволу чи злим духам. Воно може так статись, що злі сили можуть діяти під прикриттям фізичних невідомих явищ чи сил, зокрема, коли хтось у тих незнаних ситуаціях звертається за поміччю до темних злих сил. Цього, Богу дякувать, наш Глава і Отець не чинить. Він вірить у те, що існують таємниці в природі і Богом даровані укриті сили чи енергії, які, однак, не приписує злим духам і не звертається до них за допомогою. Сам апостол Павло повчає, що не годиться Божі творіння, хоч невідомі, вважати злими, коли побожно їх вживати, а до них відносяться також і енергії. «Бо всяке Боже створіння добре, і не слід нічого відкидати, коли його з подякою приймати, бо воно освячується словом Божим і молитвою» (I Тим.4, 4-5). Послухайте і прочитайте те, що говорить Кардинал Л. Гузар і не творіть своїх міфів про «пропагування окультизму». Ось вам текст:

Питання: «Що ви думаєте про людей, які здогадуються про присутність тих сил, про які ми говоримо, і доходять до того, що читають гороскопи, ризикуючи вдатися до певного фаталізму?»

Відповідь: «Здається, у «Гамлеті» Шекспіра сказано: «Є більше речей на землі, Горацію, ніж ти і я знаємо». Ми тільки відкриваємо світ. Я думаю, що є багато сил у нас і навколо нас, яких ми ще не відкрили. Як узгодити Божу всемогутність і свободу людини? Я не знаю. Але я підтримую обидва твердження. Я думаю, що існує набагато більше елементів, які впливають на нас, ніж ми підозрюємо. Нам просто треба ще їх відкрити. В деякі дні я у прекрасній формі, а в інші, з неясних причин, я є вовком для моїх секретарів, для моїх людей. Чому? Я не знаю. Часом я знаю, часом ні. Навколо нас існують різні енергії.

Я також дуже чутливий до благословень і прокльонів. Коли люди просять мого благословення, я намагаюся не робити жест, який їх віддаляє, а сконцентруватися бодай на секунду, щоб дати їм щось від Бога. Це те саме. Коли я благословляю у церкві під час Літургії. Я дію у такий спосіб, щоб через мене у свідомий спосіб передалася божественна енергія. Прокляття є також передачею енергії, але недоброї. Саме тому проклинати є гріхом. Коли бажаєте комусь зла, ви передаєте цій особі негативну енергію. Коли батько чи мати проклинають свою дитину, це щось жахливе. Інколи ми можемо переоцінити силу цих енергій, але вони є реальними. Батьки повинні благословляти своїх дітей, бажати їм добра. Але якщо так станеться, що батьки проклянуть свою дитину, то, гадаю, це нависає над нею як щось зле. Це якийсь вид енергії, яка не є емпіричною.

Я вірю, що існують певні енергії, які можуть навіть бути виміряні. Вони реальні. Завдяки цим невідчутним передачам енергії мені траплялося мати передчуття стосовно стану здоров’я моєї матері, хоч ми перебували одне від одного за тисячі кілометрів. Якось у Римі мені подарували маятник. Це прилад, який дозволяє мені дізнатися, чи добрими є певні препарати для мого здоров’я. У цьому немає нічого магічного; йдеться лише про хвилю, яка повертає маятник у той чи інший бік. Ось у цій кімнаті є тисяча радіохвиль. Якби ми мали здатність вловити їх, ми почули б тисячі радіостанцій» (с. 78-79) А ведучий розмови вдало підсумував ці роздуми: «Стосовно енергій, присутніх у творінні, про традицію Церкви нагадує псалом, у якому мовиться, що все «творіння прославляє Господа» (с. 79)

Коментар: Неупереджений читач зауважить, що в вищенаведеному тексті немає нічого, що явно би суперечило з наукою Церкви. Читаємо про користування маятником, «який, – як стверджує Блаженніший, – дозволяє мені дізнатися чи добрими є певні препарати для мого здоров’я. У цьому нема нічого магічного; йдеться лише про хвилю, яка повертає маятник у той чи інший бік. - І додає – Ось тут у цій кімнаті є тисячі радіохвиль. Якби ми мали здатність ловити їх, ми б почули тисячі радіостанцій!» (с. 79) Отже, цей факт стверджує, що користується цим фізичним приладом Блаженніший будучи в добрій вірі, що відхилення стрілки маятника є результатом дій природних хвиль, які, подібно як радіохвилі, є природними і реальними, хоч невидимими і невідчутними для неозброєного ока чи вуха. Звісно, що і цей, чи подібний до нього прилад, або висловлення, звернені до лихого, можуть при певному злому намірі стати віщуванням чи видом магії. Однак не так і не для таких цілей вживає цей пристрій Глава і Отець. До того ж він йому подарований, правдоподібно, лікарями чи іншими доброзичливими християнами, а не чародіями чи віщунами. Якби тут йшлося про якісь нехристиянські дії, то цього факту не виявляв би Кардинал Л. Гузар. Він, однак, чітко заявляє, що це не є «віщуванням» чи чимось магічним. «У цьому немає нічого магічного». А тому чистим є його намір і немає тут чогось нечесного чи пов’язаного з темними силами. На нашу скромну думку, коли це когось спокушає чи створює ілюзію «віщування маятником», то краще це діло залишити, йдучи за словом ап. Павла: «Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не спокушувати мого брата». (І Кор. 8,13). При тому, що споживати м’ясні страви цілком природно і, якщо вони у відповідній час і в міру вживані, то є дозволені Божі дари.

Так, що треба розрізняти, і це Блаженіший підкреслює, добрі і злі енергії (напр. благословення і проклинання), природні і надприродні властивості і дії. І не слід їх змішувати в одно, бо це порушення, з логічної точки зору, закону тотожності (нечіткість або підміна понять), а з моральної, м’яко кажучи – нечесне оскарження чи нерозважний осуд. Добре буде, коли те діло, з любові до Христа, залишити, коли я знаю, що хтось слабосилий і цим спокушається чи гіршиться, бо не в силі зрозуміти це пояснення, «що це не є щось магічне». Маємо в Бозі віру і надію, що Блаженіший вже відмовився від користування цим загадковим фізичним приладом. Дай Боже нам святої любові і вірності Тобі, Владиці, Господу Богу нашому і у великому, і в малому!

5. Віщує маятником.

Це не правда, бо не віщує, і не вживає його, як щось магічне, прикликуючи при цьому злі темні сили, але подарований прилад вживає, як природний лікарський інструмент, який, як стверджує «дозволяє мені дізнатися чи добрими є певні препарати для мого здоров’я. У цьому немає нічого магічного, йдеться лише про хвилю, яка повертає маятник у той чи інший бік». І пояснює, як він це розуміє: «Ось тут у цій кімнаті є тисячі радіохвиль. Якби ми мали здатність зловити їх, ми б почули тисячі радіостанцій!» (Бесіди…, с. 79). Різні енергії: природні і надприродні, добрі і злі треба розрізняти, а не змішувати в одно, порушуючи при цьому логічний закон тотожності. Тому то твердження, що «віщує» – це вами придуманий закид і це ваше бачення чи таке розуміння! Кардинал Л. Гузар не так до цього підходить і не вважає, що чинить щось не моральне, тобто не сумісне з християнською вірою і мораллю, бо відкрито про це сказав, зробивши чітке застереження від можливих непорозумінь чи звинувачень.

6. Схвалює гомосексуалізм.

З тексту розмови Блаженнішого Любомира з ведучим діалогу А. Аржаковським такого висновку зробити не можна. Тут порушений логічний закон достатньої підстави, а саме, допущена помилка «не випливає». До того ж вчинена ще інша, також логічна, помилка ототожнення різних понять, а саме чисто людського зрозуміння духовно-хворої та гріхом поневоленої людини чи людей, яке окреслене висловом «мені дуже шкода їх», із своїм, суттєво-відмінним твердженням «схвалює гомосексуалізм». Адже ж християнське милосердя не відкидає, не погорджує і найбільшим грішником. Тут гомосексуалізм не схвалюється кардиналом Гузаром, який не називає їх зв’язків «подружжям», а також їх сходження між собою не вважає природним явищем – подружньою любов’ю, але «всякого роду сексуальною активністю», хоч в їхній мові ця активність це «їхня любов», яка «завжди залишається безплідною». Позиція Патріарха Любомира не є «схваленням гомосексуалізму», але радше бажанням, по-людськи кажучи, бути терпеливим до їхньої моральної недуги і збочення, яке на думку кардинала, без їх вини дісталось їм у спадщину: «ніхто, звісно не винен, що народився таким…».

Не є схваленням гомосексуалізму і інші твердження, які є свідченням шанування Богом дарованої свободи людині, навіть, якщо це свобідне діяння не згідне з Божим і людським природним законом чи ладом. Бо якщо дуже хтось чогось хоче і робить такий свій вибір, то нестиме за це належну відповідальність. Тайна Божої любові і шанування свободи розумної людської істоти допускає навіть вибір гріха не чинячи «доброго» насильства над його волею, щоб не допустити здійснення лихого вчинку. А що Бог робить, чого хоче і до чого закликає та навіть приносить себе у посвяту цілопальну жертву так це те, щоб «грішник навернувся і жив, бо не бажає смерті але навернення і спасіння його». Мабуть, саме шануючи свободу особи і право її вибору, а не похваляння такого кроку, Блаженніший сказав, якщо це правильно перекладено на українську мову, наступне: «вони можуть жити разом, якщо наполягають на цьому. Добре, я певною мірою можу миритися з цим. Але нехай вони не претендують на те, що б це вважалося подружжям, бо це не є подружжям… І потім, я маю великі сумніви щодо того, чого може навчити гомосексуальне середовище усиновлених дітей. Найімовірніше, ці діти можуть вирости з неправильною сексуальною орієнтацією…» Тут, на нашу думку, гідними уваги є три крапки, які свідчать, що ця думка і, можливо взагалі розмова про гомосексуальні подружжя є немовби обірвана, незавершена, залишилась відкритою. Чому? Відповіді в тексті не знаходимо, бо він недокінчений. Тому чесним і справедливим буде не звинувачення чи оскарження, а то й очорнення у «схваленні гомосексуалізму», бо терпимість злу-гріху і співчуття особі, що є жертвою цього зла – морального збочення, тобто мовою віруючої людини - дуже серйозного гріха, є не одне і те саме, що схвалення цього грішного співжиття. Це різні поняття і не можна їх ототожнювати, «підміняти», бо це є також гріхом і моральною шкодою на честі духовної особи. Чому та думка-розмова залишилась незавершеною і нічого не сказано про біблійно-християнський вихід з цього, по-людськи кажучи, майже безвихідного становища, – ми не знаємо. Бог знає. Слава Богу і честь тим, хто гідно продовжив цю незавершену бесіду, наводячи цитати із Святого Письма та свідчення наверненого гомосексуаліста. Шкода тільки, що не зробив це по-християнськи, у смиренні і без осуду – очорнення Глави і Отця, «своєї» УГКЦ. Бо те саме можна сказати з любов’ю до Бога і ближнього і, на жаль, з ненавистю і злобою. Перше – це християнська чеснота, а друге – гріх.

7. Ставить під сумнів примат Папи.

Це, з ласки Божої також не відноситься до переконання і поглядів Блаженнішого на роль та місце Папи у Христовій Церкві. Таке твердження, як «сумнів про примат папи» є явно хибним, з логічної точки зору, бо Патріарх стверджує: «Нам треба визнати (в чому я переконаний), що папа Римський має правонаступництво від св. Апостола Петра. Це дуже важливе для Церкви. Чому? Тому, що він є символом єдності. На мою думку, ми маємо два такі символи єдності: Святу Євхаристію та Папу» (с. 73). І ще: «Я абсолютно не заперечую першість Петра. Його специфічне служіння полягає у підтримці його братів, щоб тримати їх у єдності» (с. 73) з метою служіння Римському Архієрею. Всі інші висловлювання, думки не суперечать вищесказаному, але є радше щирим і чесним шуканням такої моделі єдності між єпископом Риму і всіма іншими єпископами всієї єдиної, соборної апостольської святої Христової Церкви, яка би була згідна не лише з буквою, але, передовсім, з духом Христової вимоги-служіння: «паси мої вівці, паси мої ягнята, якщо любиш мене більше ніж оці» (пор. Йо. 21,15-19). До чесних пошуків і взаємобудуючих моделей «доброго балансу між Петровою першістю та місцевою владою Синоду чи Єпископської Конференції» стремів Глава і Отець Христової Київської Церкви, коли висловлював свої бачення-пропозиції, враховуючи науку, досвід перших століть християнської єдності усіх християн Сходу і Заходу та героїчний досвід свідчення єдності нашої Помісної Києво-Галицької Матері Церкви. До пошуків нових пропозицій, чесних і згідних з Духом Христового Євангелія та відповідних до наших сучасних реалій, моделей єдності християн і Петрового служіння в оновленій єдиній Христовій Православно-Католицькій Церкві, закликав слуга Божий Іван-Павло ІІ у зверненні до всіх християнських ієрархів, богословів, в енцикліці «Ut Unum sint». Хіба це не є безпідставним звинуваченням в т. зв. єресі «сумніву у приматі папи» та спекуляцією і наклепом на Главу і Отця тієї Києво-Галицької Церкви, яка впродовж понад тисячолітню історю свідчення вірності Христу і його «єдиній святій соборній і апостольській церкві», яку тут на землі у видимий спосіб очолює наступник св. верховного первоапостола Петра, стільки вистраждала, виростила, з ласки Божої, стількох мучеників і сповідників віри.

В той час, як Блаженніший Любомир, досвідчений східний католицький богослов, добрий знавець, як східної, так і західної богословських традицій подає, згідне з духом євангелії і добрими часами порозумінь між східними і західними богословами, зрозуміле та корисне для сьогоднішніх східних і західних християн бачення моделі єдності усіх християн у злуці і за посередництвом Петрового служіння, яке дарував йому сам Христос, а ви спекулюєте на словах, вирваних з контексту, та лицемірно називаєте це якоюсь єрессю. Слава Богу, що насправді чогось такого у виявленій Блаженнішим позиції і близько немає. Правдивими і чесними є його кроки пошуку зближення і єдності усіх християн, які були би Богу угодні і вийшли б на добро всім дійсно віруючим послідовникам Христа. Ваші звинувачення, вибачте, штучні і не мають нічого спільного з думками та переконаннями богослова, Первоєрарха Христової Церкви в Україні. Він чесно і всюди відповідально заявляє і так вірою і любов’ю служить Богові і його Вселенській Церкві, кажучи: «Нам потрібен належний баланс того, що може зробити помісна Церква, і того, що може зробити Папа для всієї Церкви. Цілковито шануючи його першість (я твердо вірю в примат папи), я, з іншого боку, поважаю й помісну Церкву» (с. 75).

Підсумовуючи, можна повторити за Дені Лєнсель («France Catholique», 30 вересня 2005): «З історичної точки зору, як католики візантійсько-словянського обряду, «ми самі себе вважаємо православними» зауважує кардинал. Саме ця добра воля залишатися вірним подвійній спадщині Риму та Константинополя надає «особливої ролі даній Церкві в сучасному екуменічному русі» (цит. за: Аржаковський А., «Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства», Львів 2007, зворотна сторінка палітурки).

Прочитавши цілу книгу «Бесіди з Блаженнішим…», можемо з довірою та спокійним сумлінням повторити за директором «Церкви в потребі»: «Ці бесіди, проведені Антуаном Аржаковським, засновником інституту екуменічних студій Українського Католицького Університуту у Львові, відкривають для нас сильну особистість кардинала Гузара, «в повноті католицьку і в повноті православну», який говорить, можна сказати, зрозуміло і відверто про власну Церкву, відносини між двома легенями Католицької Церкви, складні стосунки з православними та майбутнє України» (Дідьє Ранс, директор «Церкви в потребі» (Франція), жовтень 2005 – цит. за: Аржаковський А., «Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства», Львів 2007, зворотна сторінка палітурки).

8. Схвалює реінкарнацію.

Вибачте, це явна брехня і вами штучно надумані закиди. Позиція Глави і Отця Києво-Галицької Церкви (УГКЦ) чітка і недвозначна. Ось вона: на питання кореспондента (можливо не зовсім грамотне, стосовно вислову «догмату»): «яке є ваше (…) ставлення до цього догмату (…) до питання реінкарнації?» (Розмова по радіо «Воскресіння», www.rr.lviv.ua).

Відповідь: «Ми не признаємо цього. Раз людина народилась, має, так сказати, одну пробу – це кінець». Решта, це ваші марні мудрування, що є радше злобним вишукуванням і придумуванням звинувачень в тому, в чому вини нема. Мудрий той, хто вміє навчатись на помилках інших і признати зерно правди, якщо воно є корисним на науку людям, навіть у словах опонента чи ворога. Саме такою є думка, гідна похвали, що людині треба здати рахунок із свого життя і нічого нечистого (тобто грішна неочищена людина) не може ввійти до Бога, до Царства Небесного. Цю слушну думку підкреслив Блаженніший як позитив, однак не схвалював релігійної позиції реінкарнації. Не плутаймо святого з грішним і будьмо чесні.

Вибачте, але ви лицемірно і несправедливо когось, зокрема Блаженнішого, оскаржуєте в якихось, на ваш погляд, злочинах-гріхах, а насправді цей чи ці злочини ви самі чините, тим самим правду замінюєте брехнею. Ось вам приклад вашої лукавої «логіки». Цитуємо:

«Конкретні злочини кардинала Л. Гузара:

1а) у 1977 році в Римі без відома і згоди Святішого Отця прийняв єпископські свячення, за що 19 років був суспендований. Однак, кардинал А. Содано, маючи з ним свої плани скритої ліквідації УГКЦ на Україні, подав не лише за те, щоб його позбавити суспензи, але й про його насильне просунення на Главу УГКЦ».

Коментар:

Лицеміри, чому дивитесь на скалку в оці Глави й Отця нашої (не вашої, бо вона вам чужа і ви її заповзялись зруйнувати, поділити і так знищити) матері Києво-Галицької Церкви, колоди у своїм оці не добачаєте?

Так, це правда, що тодішній Архимандрит монахів студитського уставу Любомир Гузар і ще два священики підпільно були висвячені на єпископів без відома Святішого Отця Папи Павла VI, однак законною владою – Главою і Отцем Верховним Архиєпископом-Патріархом Помісної Східної Української Католицької Церкви. Вони прийняли цей сан з послуху своєму духовному батькові, Главі і Отцю, тоді в Україні переслідуваної Церкви. Їх постава, позиція – це смиренний послух Своїй Церковній владі Патріархові і Кардиналові, ісповідникові віри Йосифу Сліпому. За законність і право святити можна запитувати Главу і Отця цієї Церкви. Блаженніший бачив конкретні небезпеки і загрози у Матерній Церкві, яка могла втратити єпископське законне переємство (сукцесію) в Україні, а тому – святити чи не святити – це належало до Патріарха Йосифа Сліпого. Знаємо, що він дбав про майбутнє страдної підпільної Церкви. І мав достатньо підстав, щоб у Боже ім’я, для добра та спасіння повірених йому духовних дітей, зробити такий пастирський вчинок. І вини тих кандидатів немає, вони дійсно свідомо приймали на себе хрест мученицької підпільної УГКЦ.

Ви ж самі себе пропонували на єпископів, а коли ваші бажання не були задоволені, коли вас «не ввели дверима», ви спробували «влізати деінде» як вовки і розбійники, а не як добрі пастирі, якими себе зухвало називаєте, без жодних законних підстав. Будучи висвяченими законним правлячим архиєреєм – Патріархом Йосифом, вони себе не «демонстрували» і не афішували, їх завданням було очікувати проявити себе, коли наступить потреба Церкви. Поки не були визнані церковною владою – Святішим Отцем, вони не діяли, як єпископи. Ви ж, без благословення Римського Архиєрея і згоди Синоду єпископів УГКЦ, невідомо ким і яким правом, як ви стверджуєте, «були висвячені на єпископів УГКЦ» і самі для себе є і Папою і Синодом УГКЦ і «дієте» у своїй, засліпленій жадобою влади, на жаль, злій волі. І це беззаконня творите під прикриттям «добра» і «порятунку Церкви». Як можна чинити зло – беззаконня і говорити – що ви цим робите добро? Між вашими, так званими, «єпископськими свяченнями» та поведінкою при цьому, і дійсно законними, хоч таємними, без відома Папи, єпископськими свяченнями Архимандрита Л. Гузара є суттєва відмінність. Його свячення відбулись по-Божому, законно, хоч укрито, бо цього вимагали тодішні незвичайні обставини переслідуваної підпільної Церкви, ви ж вчинили явний непослух і бунт проти законної церковної влади і незаконно називаєте себе «єпископами УГКЦ». Так, що злочин тут щодо єпископських свячень лежить на вас і не перекидайте свою вину на невинну, справді духовно-смиренну і послушну Церкві, людину. Ви горді, зарозумілі, повні бунту та злоби – це відчувається з ваших слів і видно по ділах – беззаконнях та лицемірстві вашої бесіди і вчинків. Жертва ваших злочинних дій смиренно-мовчазливо і незлобиво несе свій важкий, Церквою законно доручений хрест – бути Головою і Отцем цієї Церкви – Мучениці, яка з ласки Божої пережила переслідування. Тепер, Богу дякувати, поволі підноситься із руїн і відновлює своє повноцінне життя, хоч діється це все не без труднощів, людських спотикань, чи проблем. Однак, Господь Розп’ятий і Воскреслий живе і діє в своїй Церкві, в Україні, і Він є Бог і знає, і може навіть «з каміння покликати дітей Авраама» – правдиво віруючих, смиренно-мудрих і щиро послушних робітників у свій виноградник, але не вас, облудних та гордих самозванців.

1б) в 1996 р. єп. Л. Гузар протизаконно через інтриги узурпував уряд Верховного Архиєпископа. Проти цього протестували три митрополити УГКЦ меморандумом від 25.11.1996 р., де висловили переконання всіх єпископів УГКЦ, що т. зв. вибір єп. Л Гузара є незаконним, а отже, не дійсним. Все це детально обґрунтовано в книзі митрополита С. Сулика «Як Стефан став митрополитом» (Львів 2001).

Коментар: Неправда, що «узурпував уряд Верховного Архиєпископа», бо були висунені кандидати і кожен мав право голосу, нікого не примушували голосувати чи не голосувати, віддавати свій голос за одного чи за другого чи за жодного з них. Запитуємо вас: хто забороняв учасникам голосувань не віддати свій голос за жодного з пропонованих кандидатур і тоді жоден з двох кандидатів не набрав би достатньої кількості голосів? До того ж, коли було у 2001 р. Б. введення Блаженнішого Л. Гузара на Верховне Архиєпископство у Львові, у Соборі св. Юра, тоді три митрополити – єпископи УГКЦ своїм спільним покладанням рук на голову Архиєпископа Любомира виразно і публічно засвідчили на Богослужінні своє потвердження і єпископських свячень, і свою згоду на цей вибір. Це був явний законний публічний факт! Співавтор цього відкритого листа був одним з учасників цього богослужіння. Таким чином, якщо і були якісь недосконалості при виборі чи заявляли про себе людські слабкості чи прогрішення, то чин поставлення Верховного Архиєпископа у катедрі св. Юра все згладив та доповнив. Так що не маєте жодних серйозних підстав оскаржувати і заявляти, що «єп. Л. Гузар узурпував уряд Верховного Архиєпископа і що вибір єп. Л. Гузара є незаконним, а отже недійсним». Богу дякувати, так не є, як ви це собі витворюєте. Зверніть увагу, що відбувалось це дійство у Соборі Юра за участю фактично всіх єпископів УГКЦ, а при особливо активній участі трьох наших греко-католицьких митрополитів з Польщі, Америки та Канади. Це діялось вже після т. зв. меморандуму. Все інше розсудить Господь Бог, а не ви, не ми та не той чи інший єпископ.

Якщо прислухатись до вашої заяви-закиду, що щось було «незаконним, а, отже, недійсним», то це ваші т. зв. «єпископські свячення». Вони за всіма правилами, діючих на сьогодні церковних законів, справді є «незаконні, а отже – не дійсні». Це підтвердили компетентні церковні судді і у законно встановленім порядку. Ваші ж оскарження і, вже вкотре самооправдання, враз із звинуваченнями церковних достойників, є безпідставні і нечесні. Погляньмо на факти. За ваші бунтівні і наклепницькі та руйнівні дії, законна влада ЧСВВ наклала покарання. Ви, звичайно, «у смиренні» це не прийняли, адже ж ви – «святі і бездоганні», мудріші від усіх. Ви – самі для себе влада, ви знаєте, хто і що має робити і як кого повчити, включно з Папою. На жаль, забуваєте найголовніше, хто ви є, і що самі маєте робити, що є вашим безпосереднім обов’язком монаха і священика, а саме: молитись, каятись у своїх (свідомих і несвідомих, але явних) гріхах та смиренно зрікатись своєї волі, як це робив Христос, апостол Павло і всі праведні Богоугодні віруючі люди. Ви вибрали іншу частку, а саме: не слухати і на все нарікати, судити всіх, хто не з вами, не дивлячись на те, що цим самим явно і недвозначно заперечуєте і Христове Євангеліє і те, що ви є, нібито, монахи і священики. Кажемо «нібито», бо що це за монах, що не слухає свого настоятеля, що це за священик, що не слухає свого Правлячого Архиєрея? Ви ж не те, що не слухаєте їх – ви ваших наставників явно зневажаєте, змішуєте з моральним болотом і бунтуєте проти них Божий народ. Це ваша дуже «християнська» тактика – свою вину, свої злочини проти Бога і Церкви скидати на того, хто вам їх виявляє. Протоархимандрит згідно кан. 8 ККСЦ «за постійне виключання елементу підлеглості церковному проводу, – потвердив, що вони – тим самим позбавили себе повної злуки з Католицькою Церквою тут на землі». Ви у відповідь заявляєте, дуже «покірно», як личить «віруючому» християнинові: «Якщо вже хтось має бути екскомунікований згідно канону 8, то звісно ж не ми, але настоятель ЧСВВ за злочини проти Бога, Церкви і ЧСВВ. Ковбич не має Христового Духа, а позиції, які він займає, свідчать про те, що не є ані монахом, ані католиком, ані навіть християнином. Таким чином, він сам себе вилучив з Містичного Тіла Христового і є лише внутрішньо мертвим членом Чину і Церкви» («Протоархимандрит В. Ковбич, ЧСВВ є поза Католицькою Церквою». Відповідь дана в Підгірцях 4. 04. 2008 р.). Для підтвердження своєї бажаної тези вживаєте недоведені тези-аргументи, приписуючи вашим опонентам і єресі, і непослух, і схизму, і будь-що інше, щоби себе вибілити і відвести увагу від себе – дійсних бунтівників і руйнівників всякої спільноти, бо де ви тільки появляєтесь, чи куди вас «хтось», тільки не Христос, посилає, там сіється неспокій, поділ і протистояння та очорнення християн. Бог знає ваші наміри і бачить ваше серце. Схаменіться, брати, поки ще час, упокоріться перед Богом, і Христос освітить і підніме вас, поки ще час…

Не спекулюйте словами «правовірний» – «православний», бо це штучні проблеми, які ви і вам подібні придумуєте, вишукуючи «скалку в оці брата», щоби ділити, протиставляти і чинити замішання, неспокій у Церкві. Чого вартий і наступний спекулятивний ваш закид?

2) «Кардинал Л. Гузар ноторично прилюдно повторює, що немає різниці між Католицькою і Православною Церквою. Він стверджує, що греко-католики є «православними», а це значить, членами схизматичної церкви (прим. Тут йдеться про навмисну словесну і психологічну маніпуляцію: грецьке слово «ортодокс», яке вживається у Св. Літургії для означення католицьких вірних, в Церковній Традиції, також і тепер в українській мові перекладається словом «правовірний», але кардинал Л. Гузар цілеспрямовано просуває схизматичний переклад, а ним є слово «православний». Одначе, це слово на Україні означає приналежність до Православної, тобто схизматичної Церкви). Він насильно змушує священиків, щоби греко-католицьких вірних у Св. Літургії називали православними. Цим приводить вірних УГКЦ до переконання, що нема різниці між Католицькою і Православною Церквою, і таким чином поступово ліквідує греко-католицьку ідентичність».

Коментар: Це, що ви пишете є, на наш погляд, спроба витворити фальшивий образ про Кардинала Л. Гузара, немовби він хоче відірвати УГКЦ від злуки з єпископом Риму – Святішим Отцем, а тому нечесно спекулюєте на словах «православний» і «правовірний», вводячи своє «пояснення», що не є згідне ні з літургійною традицією, ні з наукою та поясненням церковних авторитетів.

Перша частина закиду: «повторює, що немає різниці між Католицькою і Православною Церквою». Богу дякувать, хоч в цьому реченні ви, може й не усвідомлюючи цього до кінця, написали правду, бо Блаженніший Отець Любомир справді лиш чесно і правдиво «повторює», (а не видумує чи фантазує) те, що вже раніш засвідчили великі мужі Христової Церкви, зокрема свщмч. Йосафат Кунцевич, сл. Б. Вельямин Рутський, світлий митрополит Київської Православної Церкви, по духу католик, Петро Могила, які досліджували і Святе Письмо, і нашу богословсько-літургійну спадщину, а особливо слуги Божі митрополит Андрей і його учень та послідовник Патріарх Йосиф засвідчили чітко і не двозначно цю святу правду про драму штучного, ворогами Христової єдиної Церкви, нам накинутого поділу, протистояння і взаємної недовіри; нам, що по суті віримо і молимось тими самими спільними літургійними молитвами. Ось слова ісповідника Христової православно-католицької віри, високо-вченого богослова і християнського філософа Патріарха Йосифа Сліпого:

«Найчисленніші Церкви в нас є Православна й Католиць­ка, і, безсторонно кажучи, НЕМА між НАМИ СУТТЄВОЇ ДОГМАТИЧНОЇ РІЗНИЦІ, як це виказують теологічні студії і свідчить історія. Правду кажучи, розлам і поділ є піддержу­вані тільки ззовні, від тих, які знають, що тим ослаблюють Український Нарід і Церкву. Світлим моментом в нашій історії було порозуміння на тлі Патріярхату між обидвома Церквами за Митрополитів Петра Могили і Йосифа Вельямина Рутського. На жаль, їх висока ідея згоди не здійсни­лася. Вже передше їздив Святий Йосафат до Києва і в Печерській Лаврі виказував, що наша традиція (літургічні кни­ги й хроніки) стоїть на основах єдності Христової Церкви. А єпископ Суша завважує, що печерські монахи мовчали і не мали що відповісти: «Mirum quantum mutati ab illis" i "Silentes stupebant, tot loca suorum monstrantem librorum ab firmandam Unionem». З другого боку поляки та інші сусіди хотіли златинщити й сполонізувати українців-католиків для своїх політичних цілей. І тому треба собі здати справу з та­кого стану і мати на увазі свою Церкву і своє добро, та не бути мотовилом в чужих, ворожих руках, що ним мотають вони й снують пряжу на свою одежу. І треба признати, що такі великі кроки зближення й порозуміння в новіших часах були вже зроблені за Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Так само й тепер відбулася сердечна зустріч при великому здвизі Православних у Бавнд Бруку з Митро­политом Йоаном Теодоровичем. Там впали тоді великі слова: ми ТАКІ ПРАВОСЛАВНІ, як ви КАТОЛИКИ! Це правда, і совісні студії виказують, що нема догматичних чи обрядо­вих різниць. НАМ ТРЕБА ВСІМ СТАНУТИ НА КИЇВСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ, а не підлягати російській синодальщині й тим подібним впливам». (Послання Патріарха Йосифа про поєднання в Христі// Йосиф Сліпий шляхом обнови. Заповіт. – Тернопіль: Джура, 2007. - С. 97). Вважаємо, що тут коментар зайвий.

Друга частина вашого звинувачення Блаженнішого Любомира у «конкретних злочинах» стосується наступного: «Він стверджує, що греко-католики є православними». Це правда, що греко-католики є «православними по вірі, а католиками по любові» (сл. Б. Іван Павло ІІ), але, знову ж таки, нічого нового не придумує і не додає до того, що говорять давні наші богослужбові книги. В останніх часах (1942,1956 рр.) Апостольська Столиця видала для східних католиків у старослов’янській мові, і затвердила, як нормативно-зразковий часослов і служебник Божественної Літургії, а згодом, вже після ІІ світової війни, і устав богослужінь, в яких слово «православний» не опущено і не замінено на «правовірний». Наш Глава і Отець Києво-Галицької Христової Церкви, на відміну від вас, просто і без своїх мудрувань слухає церковну владу, шанує рішення попередніх синодів нашої Церкви, зокрема Львівського 1891 р. Там піднімалось питання-пропозиція замінити у наших богослужбових книгах слово «православний» на подібне йому за змістом «правовірний». Аргументуючи це тим, що Російська Православна Церква своїх вірних на богослужіннях також називає «православними», щоби це не спричинювало замішання і непорозумінь між вірними греко-католиками. Відповідь отців синоду була така, що зобов’язувала не вводити цих змін. Не можна цього робити, бо цим кроком ми би самі відрізали себе від своєї давньої Київської літургійно-богословської спадщини і треба було би переробляти всі богослужбові книги. А понад то, це було б підставою того, що наші брати православні (нез’єдинені) могли б нам слушно закинути, що ми відреклися від віри наших батьків, відділили себе від Володимирового хрещення. Тоді була ще єдність між східними і західними християнами, а слова «католик» і «православний» не протиставлялись, але радше гармонійно себе доповнювали, адже всі християни належать до Католицької Церкви і у всіх була спільна православна віра. Як вихід, Львівський синод доручив пояснювати вірним значення слова «православний» і наголошувати, що ми ті православні, які в єдності з єпископом Риму, на відміну від наших братів зі сходу, які цієї єдності не визнають. Дуже просто і влучно сказав своїм вірним сл. Б. Митрополит Андрей під час проповіді у соборі св. Юра в 1914 р., коли у Львів увійшли російські війська. Мудрий учитель Христової науки так пояснив різницю між нами і ними. І вони, і ми називаємо себе православними, але наше православ’я Боже, а їхнє «казьонне». І за ці слова гіркої правди, царат арештував його і вислав князя Церкви у Сибір на заслання.

Не правда, що «Кардинал Л. Гузар цілеспрямовано просуває схизматичний переклад», бо це літургічний богословсько-обгрунтований переклад грецького слова «ортодокс», а сам Христос вчить, що правдиву віру, яка в нашому серці, треба визнавати назовні устами (…), славлячи Господа Бога серцем і устами. Слово «правовірний», яке до речі, охоче вживають мусульмани для своєї магометанської віри, у нашій традиції також має своє належне місце, як синонім до слова «православний». Ось зразок вживання цих слів на Святій Літургії Івана Золотоустого, затверджені Апостольською Столицею. В часі вселенського поминання на «мирній» ектенії молимось: «За душі всіх від віку в правовірії, надії воскресення і життя вічного усопших отців і братів наших, ктиторів і благодітелів святого храму цього, родителів і рідних наших по плоті, що тут лежать, тут уписані, і повсюду православних християн, і за блаженний супокій їх Господу помолімося». (Переклад за молитовником «Прийдіте поклонімося», надрукованим за благословенням Блаженнішого патріярха Мирослава Івана). Отже, це не «він насильно змушує священиків, щоби греко-католицьких вірних у Святій Літургії називали православними», але до цього зобов’язує кожного священика вже згаданий Львівський (1891 р.) синод нашої Церкви, Апостольська Столиця, яка видала служебники, часослов, в яких слово «православний» знаходиться на своєму властивому місці. А понад те Синод Ієрархії Української Греко-Католицької Церкви видав служебник «Священна і Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого і святого отця нашого Василія Великого» у видавництві оо. Василіян «Місіонер» у Львові 2007 р. Б., де також не двозначно написано: «за душі всіх одвіку в правовір’ї, надії воскресіння і життя вічного особших отців і братів наших... що тут лежать, тут вписані, і всіх православних християн, і за блаженний спокій їх Господеві помолімося». (сс. 24,90) А на великому вході, також в обидвох літургіях служителі – диякон і священик – зобов’язані не кардиналом Л. Гузаром, а Синодом Ієрархії УГКЦ також виголошувати «Всіх вас, православних християн, нехай пом’яне Господь Бог у царстві своїм завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні».

Переважна більшість всіх інших ваших звинувачень щодо тих, хто говорить вам правду у вічі, чи слушно докоряють або законно карають, згідно чинного церковного законодавства, є також більш чи менш замаскованою брехнею.

А тепер послухаймо батьківське слово Блаженнішого Отця нашої УГКЦ Патріарха Любомира: «Що ж стосується християнського Сходу, то всякий екуме­нічний діялог упирається у проблему сучасного статусу східних католиків у Церкві. Сутністю справжньої Вселенської Церкви, на думку Шептицького, є те, що уніяти — незалежно від їхнього походження чи історичних умов — залишаться тим, чим вони і мають бути: об'єктивним і живим свідченням вселенськости Церкви, правдиво і цілковито Католицької та Східної. У цьому він не мав ані найменшого сумніву. Його слова і вчинки протя­гом довгого служіння єпископом і митрополитом (1899-1944) є цьому найкращим підтвердженням». (Вл. Любомир (Гузар). Екуменічна місія Східних Католицьких Церков у баченні митрополити Андрея (Шептицького) // Аржаковський А. Бесіди з Блаженнійшим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства. – 2-ге вид., виправлене і доповнене. – Л.: В-во УКУ, 2007. – С.135).

«Наша Церква уже не раз заявляла і сьогодні ми ще раз хочемо це підтвердити, що засуджуємо уніатизм як фальшивий метод досягнення церковної єдності, коли одна із Церков під виглядом об'єднання підпорядковує собі іншу, а тоді поступово зростає її рахунок. Такого роду «уніатська» модель лише шкодить справжній єдності «святої, соборної й апостольської Церкви», в якій ідеться не про підпорядкування чи поглинання, а про «зустріч у правді й любові». Адже тільки ця форма єднання ви­пливає із Христових заповідей та своїм корінням сягає початків хрис­тиянської історії. У такій моделі єдності, що має назву «сопричастя Церков-сестер», ніхто не почувається покривдженим, бо притаманне їй сопричастя виявляє Христову Церкву як ікону Пресвятої Трійці, єдність якої існує через розмаїття сопричасних Осіб і виключає ті чи інші форми панування чи підлеглості, тобто уніатизму.

Якщо всі ці критерії застосувати до оцінки Львівського псевдособору, який в очах православних уневажнив історичну Берестейську унію, то не залишиться жодного сумніву, що саме він якраз і був типовим актом уніатизму з боку Російської Пра­вославної Церкви, оскільки під виглядом «возз'єднання» вона підпорядкувала собі іншу Церкву й зросла її коштом. Без усвідомлення цього уроку, події 1946 року так і залишаться незасвоєними. Тому долати в своєму тілі синдром уніатизму й духовно зростати до згаданої «зустрічі у правді й любові» повинні усі Церкви. Ми ж вбачаємо своє завдання у тому, щоб, насамперед, у взаєминах із Римською Церквою розвинути сопричасну модель так, аби вона стала привабливою для інших і свідчила про чистоту на­мірів католицької сторони в пошуку єдності з Православними Церквами». (Послання з приводу 60-ї річниці Львівського псевдособору 1946 р. // Аржаковський А. Бесіди з Блаженнійшим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства. – 2-ге вид., виправлене і доповнене. – Л.: В-во УКУ, 2007. – С.178)

«Історія виправдала жертовну вірність наших предків справі церковної єдності, бо, маючи глибоку віру та стійко тримаючись своїх обітниць, мученики та сповідники нашої Церкви були з'єднані з Господом. Проте стан єдності з Богом не приписаний до нас і не дається навіки, а досягається праведним життям. «Не величайся, але бійся... нагадує нам апостол Павло. На тебе доб­рість Божа, коли перебудеш у добрості, коли ж ні, то й ти будеш відтятий» (Рим. 11, 20-22). Отже, поєднання з Господом не завжди мусить завершуватися мученицькою жертвою. Але щоб відшу­кати дорогу, яка провадить до Дому Отця, треба обов'язково зро­бити перший крок визнати власні немочі та провини. Тож преображаймо свої серця й заохочуймо до цього наших ближніх, щоб спільно здійснити пасхальний акт взаємної покути і прощення: «І друг друга обіймім! Промовмо: Браття і тим, що ненавидять нас; простім усе з Воскресениям...» Лише тоді підступна сила колишнього злочину перестане отруювати наші помисли, а душі мучеників і душі їхніх кривдників знайдуть нарешті спокій у незбагненних присудах Господніх». (Там само – С.181-182).

Тому уважаймо, браття, кого і як слухаємо, кому і на підставі чого віримо. За ким і куди йдемо. Все бо пізнається в порівнянні з Божим Словом, а не з тим, що хтось про себе сам думає або, що інші говорять про когось. Як пізнається дерево по плодах, так і людина - по ділах своїх. Ісус усіх нас остерігає: «Глядіть, щоб ніхто не звів вас. Багато бо прийде в моє ім'я, що будуть казати: Я – Христос, – і зведуть багатьох. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей. Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. Але хто витримає до останку, той спасеться. Моліться… І коли хто скаже тоді вам: Глянь, ось Христос, чи онде, – не вірте, бо встануть лжехристи та ложні пророки, які чинитимуть великі знаки й чуда, щоб, коли можна, звести навіть і вибраних. Ось я попередив вас». (Мт.24,4-5,11-13, 20,23-25).

Господь Ісус навчає: «Кожна рослина, яку не посадив мій Отець Небесний, буде вирвана з корінням. Лишіть їх: це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму». (Мт. 15, 13-14)

Христос – світло істинне, що «прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, - лихі бо були їхні діла. Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. А хто правду чинить - іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі». (Йо. 3, 19-21).

І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя.» (Йо. 8, 12).

А як хтось запитає мене: «А ти хто такий, що нас навчаєш чи напоминаєш?» - Відповім словами Андрея Критського «Один з дітей Адамових, який згрішив перед Богом як ніхто інший» (пор. В. Канон А. Критського 2,24). А тому і не дивуйтесь, коли щось написав як образливе для когось чи недоречне, бо немічний і грішний я чоловік. «А чому тоді взявся за написання, коли немічний і грішний?» - не знаю, Бог знає. Можливо з болю серця і з боргу вдячності перед Всевишнім, який такого нікчему покликав не лише бути Божою дитиною – християнином, але й своїм слугою – священиком. Слухаючи Боже слово відчував поклик не мовчати. Хоч «мовчання золото, а говоріння срібло», то однак бувають виняткові ситуації коли мовчання може бути як вияв потакання чи пасивна співучасть у злочині, а цього боюся. Та й апостол Павло своїм словом, і мене недостойно
томасе як хоч викладаєш текст з мого посилання то викладай його повністю, а то так багато тексту скопіював, а ще на два абзаци забракло сил
надихав, коли промовляв до свого духовного сина Тимотея: «Я заклинаю тебе перед Богом і Христом Ісусом, який має судити живих і мертвих, на його появу та його Царство: Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою. Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу». (2 Тм. 4, 1-5).

З братнім словом, щирим перепрошенням усіх, кого (по своїй немочі та гріховності) засмутив чи огірчив та з молитвою до Триєдиного Бога, щоб Він Сам – Всемогутній Господь просвітив те, що в темряві, оздоровив те, що хворе, доповнив те, чого не достає нашій людській немочі, а понад усе дарував усім нам благодать покаяння і прощення за свідомі й несвідомі гріхи наші й невідання ближніх, щоб так в усьому, що було, що є, і що буде, було прославлене Його Всесвяте ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, - звертається до вас ієр. Христовий, член УБНТ, Володимир Тома (Олексів) та співбрати, імена яких знає Той, Хто їх покликав і надихав у співпраці на Його Божу славу та спасіння людських душ.

Україна, 2008-2009 років Божих.

P.S. Якщо вважаєте за потрібне, то на славу Божу і добро людських душ, перешліть будь-ласка тим, хто шукає Правду і любить Господа Бога і вболіває над долею Христової Церкви і Християнської України.

Благослови Вас Боже!

додано через 1 хвилину 3 секунди:

це закінчення тексту мого попереднього посту

додано через 1 хвилину 40 секунд:

і перепрошую за свій недогляд
ОФІЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ
Блаженнішим Верховним Архієпископам, Високопреосвященнішим Митрополитам, Преосвященнішим Єпископам, Протоігуменам, Ігуменам, Настоятелям, вірним і всім зацікавленим особам.
ОФІЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

Оцим повідомляємо про рішення Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури щодо п’ятьох єромонахів з довічною професією у Василіанському Чині Святого Йосафата, яких Протоархимандрит зі своєю Радою видалив з Чину і його Декрети були потверджені Апостольським Престолом – Конґреґацією для Східних Церков.

Ці єромонахи поокремо подали рекурс до Найвищого Трибуналу Церкви, протестуючи проти Декрету Протоархимандрита і видалення з Чину. Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури своїми Декретами виніс однаковий вирок щодо кожного з наступних п’ятьох єромонахів:

1. 30.10.2008-Protoc. N. 36629/04 CA - Священик ШЕЛЕПКО Василь (чернече ім’я Роман), народжений 10.08.1969, громадянин України.

2. 7.11.2008-Protoc. N. 37579/05 CA - Священик ШПІРЖІК Юрій – ŠPIŘÍK Jiří (чернече ім’я Кирило), народжений 13.11.1966, громадянин Чеської Республіки.

3. 3.04.2009-Protoc. N. 36628/04 CA - Священик ШПІРЖІК Річард – ŠPIŘÍK Richard (чернече ім’я Методей) народжений 6.03.1968, громадянин Чеської Республіки.

4. 17.04.2009-Protoc. N. 36626/04 - Священик ГІТЮК Василь (чернече ім’я Маркіян), народжений 28.01.1970, громадянин України.

5. 17.04.2009-Protoc. N. 36627/04 - Священик ДОГНАЛ Антонін – DOHNAL Antonín (чернече ім’я Ілля), народжений 7.06.1946, громадянин Чеської Республіки.

«Recursum non esse admittendum et facto non admitti ad disceptationem coram Em.mis et Exc.mis H.S.T. Iudicibus, quippe qui manifeste quovis caret fundamento.”
Український переклад:

«Рекурс не може бути прийнятий і справа не приймається на розгляд Їх Еміненцій і Ексцеленцій, Суддів цього Найвищого Трибуналу, тому що він (рекурс) явно позбавлений будь-якої основи.»

Звідси, на основі отриманих від Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури, усі ці священики вище наведені, з усіма наслідками, що випливають з цього рішення більше не належать до Василіанського Чину Святого Йосафата. Вони не мають права вживати василіанської ряси, і ставити біля свого імені чи прізвища василіанської позначки «ЧСВВ» - «OSBM», чи «ЧСВВ-ІІІ» - «OSBM-III».

Дано в Римі, дня 04 травня 2009 р. Б.
З молитвою і належною повагою
о. Василій Ковбич, ЧСВВ
Протоархимандрит

о. Єфрем Кончак, ЧСВВ
Головний Секретар

http://osbm.in.ua/ukr/news/320
Нарешті ....

Чи мають вони право правити далі ?
«Підгорецькі отці» не тільки не єпископи, але й не монахи
12.05.2009, [16:10] // УГКЦ //

ВАТИКАН-УКРАЇНА — Протоархимандрит Василіанського чину Святого Йосафата о. Василь Ковбич 4 травня видав офіційне повідомлення (№ 165), в якому сказано, що так звані «підгорецькі отці — священик Шелепко Василь (чернече ім’я Роман), громадянин України, священик Шпіржік Юрій – Špiřík Jiří (чернече ім’я Кирило), громадянин Чеської Республіки, священик Шпіржік Річард – Špiřík Richard (чернече ім’я Методій), громадянин Чеської Республіки, священик Гітюк Василь (чернече ім’я Маркіян), громадянин України та священик Догнал Антонін – Dohnal Antonín (чернече ім’я Ілля), громадянин Чеської Республіки — більше не належать до Василіанського чину Святого Йосафата. Протоархимандрит видав своє повідомлення на основі рішення Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури щодо п’ятьох єромонахів з довічною професією у Василіанському чині Святого Йосафата, яких Протоархимандрит зі своєю Радою видалив з Чину.

Декрет про видалення з Чину «підгорецьких монахів» підтвердив Апостольський Престол — Конгрегація для Східних Церков.

«На основі отриманих від Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури рішень, усі ці священики, згідно з усіма наслідками, що випливають з цього заключення, не мають права одягати василіанську рясу і ставити біля свого імені чи прізвища василіанської позначки “ЧСВВ” – “OSBM”, чи “ЧСВВ-ІІІ” – “OSBM-III”», — йдеться у повідомленні на сайті УГКЦ.

В офіційному повідомленні о. Василь Ковбич зазначив, що п’ять єромонахів з довічною професією у Василіанському Чині Святого Йосафата, так звані «підгорецькі отці», поокремо подали рекурс до Найвищого Трибуналу Церкви, протестуючи проти Декрету Протоархимандрита і видалення з Чину. Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури своїми Декретами виніс однаковий вирок щодо кожного з наступних п’ятьох єромонахів: «Recursum non esse admittendum et facto non admitti ad disceptationem coram Em.mis et Exc.mis H.S.T. Iudicibus, quippe qui manifeste quovis caret fundamento» — «Рекурс не може бути прийнятий і справа не приймається на розгляд Їх Еміненцій і Ексцеленцій, Суддів цього Найвищого Трибуналу, тому що він (рекурс) явно позбавлений будь-якої основи».

Довідка РІСУ: Екс-монахи Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік, Самуїл Р. Обергаусер раніше належали до ліквідованої у 2004 році Чеської делегатури отців-василіян. Четвертий отець — Василь-Маркіян Гітюк — українець. На сьогодні здійснюють свою діяльність у селі Підгірці на Львівщині.

Конфліктна ситуація з цими священнослужителями розпочалася 2003 року, коли вони виступили проти призначення Ватиканом на посаду екзарха Рутенської Греко-Католицької Церкви в Чехії словака о. Ладислава Гучку. Вони спробували зареєструвати громаду УГКЦ, але робили це без згоди церковної влади. Щоб частково зменшити напругу, весь провід Чеської делегатури отців-василіян було відіслано до України, а одного члена до Англії.

13 червня 2004 року Х Генеральна Капітула (Колегія керівних осіб ордену) Василіянського Чину св. Йосафата прийняла рішення про ліквідацію Чеської делегатури. Від Чину було відсторонено 21 члена делегатури. Монахи, які на той час перебували у Підгорецькому монастирі і які також належали до розформованої Чеської делегатури ЧСВВ звернулися з поданням до Папи і перебували у Василіанському Чині до остаточного вирішення питання.

Перебуваючи в Україні вищезгадані отці працювали реколектантами у Свято-Благовіщенському василіанському монастирі, однак згодом їх діяльність була в основному зорієнтована на критику керівництва УГКЦ та інших церковних інституцій.

Внаслідок цього і зважаючи на діяльність згаданих священиків в Чехії, Патріарх Любомир та провід ЧСВВ в Україні 2004 року звернулися з листом до тодішнього керівника Львівської облдержадміністрації Олександра Сендеги з проханням «заборонити в’їзд в Україну чи перебування в Україні» отцям-василіянам з розформованої Чеської делегатури ЧСВВ, оскільки «ці ченці некоректною поведінкою та непослухом своїм монашим наставникам і місцевій єрархії вже спричинили великий заколот на шкоду вірним у Чеському екзархаті ГКЦ, у Василіянському Чині та інших чинах і згромадженнях, а тепер завдають шкоду вірним УГКЦ».

На початку 2005 року монахів було виключено з Василіянського Чину відповідними Декретами, потвердженими Конгрегацією для Східних Церков. Оскільки вони (отці Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік і Василь-Маркіян Гітюк) «постійно виключають елемент підлеглості церковному проводу у видимому організмі, яким є Церква, то згідно з каноном 8 Кодексу Канонів Східних Церков, вони тим самим позбавили себе повної злуки з Католицькою Церквою тут на землі».

Однак, і після цього екс-монахи не припинили своєї діяльності. Головним звинуваченням вищого керівництва Греко Католицької Церкви з боку «підгорецьких отців» стало звинувачення в причетності його (керівництва) до «духу світу цього». Себе ж екс-монахи бачили рятівниками Церкви від цього «духу».

10-11 листопада 2005 року на 28 сесії Синоду УГКЦ було прийняте рішення про початок процедури попередження священиків з Підгорецького монастиря, о. Іллі Догнала, о. Методія Шпіржіка і о. Маркіяна Гітюка, через їхні неприпустимі дії.

16 січня 2006 року на позачерговій сесії Синоду УГКЦ було прийнято наступне рішення: «Для канонічного дослідження ситуації щодо отців Іллі Догнала, Методія Шпіржіка та Маркіяна Гітюка з Підгорецького монастиря створити комісію у складі Преосвященного Владики Софрона (Мудрого), Високопреосвященного Владики Ігоря (Возьняка) та Преосвященного Владики Василя (Семенюка).» (Постанови позачергової сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ 16 січня 2006 року)

Апогеєм стало оприлюднення підгорецькими екс-монахами, 3 березня 2008 року, заяви, в якій йшлося про те, що вищезгадані отці були таємно висвячені на єпископів УГКЦ. При цьому ім’я єпископа, який їх висвятив, по сьогоднішній день не оголошується.

23 березня 2008 року Глава УГКЦ Любомир (Гузар) виступив із офіційним зверненням, в якому викривав псевдоєпископів. В оприлюдненому релізі зокрема йшлося про те, що:

«1. Синод Єпископів УГКЦ ніколи не пропонував вищеназваних осіб в кандидати на єпископський сан;

2. Вони ніколи не одержували благословення Папи Римського, як цього вимагає церковний закон.

Тому, незважаючи на їхні заяви, не можна їх уважати єпископами Української Греко-Католицької Церкви.»

(прес-реліз УГКЦ від 23.03.0

У перших числах червня 2008 року Колегіальний трибунал Сокальсько-Жовківської єпархії у карних процесах ієромонахів ЧСВВ Іллі А. Догнала, Методія Р. Шпіржіка, Маркіяна В. Гітюка та священика Роберта Обергаузера виніс вироки на першому ступені суду, а саме, що зазначені священики повинні бути покарані великою екскомунікою.

Судова справа, яка була проведена трибуналом Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, не знайшовши доказів єпископських свячень вищезгаданих священиків та звернувши увагу на непослух та безпідставну критику єрархії УГКЦ а саме:

- незаконне присвоєння уряду та незаконне виконування служіння (порушення кан. 1462 ККСЦ);

- розпалювання бунту та ненависті проти місцевого ієрарха Владики Михаїла (Колтуна) і Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Любомира (Гузара) та підбурювання підлеглих до непослуху щодо них (порушення кан. 1447 §1 ККСЦ);

- нанесення кривди та важкої шкоди добрій славі вищезгаданих особі та інших ієрархів УГКЦ через наклепи (порушення кан. 1452 ККСЦ);

виніс кару великої екскомуніки. Рішення було оприлюднене 17 вересня 2008 року.

7 жовтня 2008 року Найвищий Трибунал Католицької Церкви, Апостольська Сигнатура, дала відповідь на прохання «підгорецьких отців» перевірити правомірність винесеної їм трибуналом УГКЦ кари великої екскомуніки. У своїй відповіді, про яку Апостольська Сигнатура повідомила також єпископа Сокальсько-Жовківського УГКЦ Михаїла (Колтуна) (Прот. 41750/08 VT), Найвищий Трибунал Католицької Церкви, звертаючись до «підгорецьких отців», чітко зазначає: «… розглянувши ваші звернення до Святішого Отця та Верховно Архиєпископського Трибуналу, додані до вашого листа, ця Апостольська Сигнатура не знаходить жодних причин для того, щоб також втручатися у цю справу».

4 травня 2009 року Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури своїми Декретами виніс однаковий вирок щодо кожного з наступних п’ятьох єромонахів:

1. 30.10.2008-Protoc. N. 36629/04 CA - Священик ШЕЛЕПКО Василь (чернече ім’я Роман), народжений 10.08.1969, громадянин України.

2. 7.11.2008-Protoc. N. 37579/05 CA - Священик ШПІРЖІК Юрій – ŠPIŘIK Jiři (чернече ім’я Кирило), народжений 13.11.1966, громадянин Чеської Республіки.

3.3.04.2009-Protoc. N. 36628/04 CA - Священик ШПІРЖІК Річард – ŠPIŘIK Richard (чернече ім’я Методей) народжений 6.03.1968, громадянин Чеської Республіки.

4. 17.04.2009-Protoc. N. 36626/04 - Священик ГІТЮК Василь (чернече ім’я Маркіян), народжений 28.01.1970, громадянин України.

5. 17.04.2009-Protoc. N. 36627/04 - Священик ДОГНАЛ Антонін – DOHNAL Antonin (чернече ім’я Ілля), народжений 7.06.1946, громадянин Чеської Республіки.

Своїми Декретами Апостольська Сигнатура підтвердила виключення з Василіанського Чину вище згаданих монахів, яке було здійснене на підставі рішень Протоархимандрита та Ради Чину.

На основі рішень отриманих від Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури, усі ці священики більше не належать до Василіанського Чину Святого Йосафата. Вони не мають права носити василіанський монаший одяг і ставити біля свого імені чи прізвища василіанської позначки «ЧСВВ» - «OSBM», чи «ЧСВВ-ІІІ» - «OSBM-III».

http://ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[pS]=1236933436&tx_ttnews[tt_news]=1045&tx_ttnews[backPid]=1&cHash=80866e974b
а ви в курсі шо ті "отці" вже самі висвчують священиків і вже висвятили на даний час 15 штук? і причому ті висвячені священики зовсім до церкви раніше ніякого відношення не мали і ніде не вчилися.... + там спочатку було шось 4 "єпископів", так тепер їх уже 7
Добре. Але в мене питання що буде далі? Чи можуть вони і далі бути в підгірцях і правити? Чи це вже нова секта?

*І ще в мене питання Що робити якщо наших людей туда затягнули? Ім пояснити це все просто неможливо! Як їх витягнути звітам? Хто знає розкажіть.
вони звідтам не підуть, як би їх не виганяли - то є факт, бо люди вперті..... і пояснити тим, хто туда вляпався тоже нічого неможливо, бо вони все одно зациклені на свому, і те шо їм говорять - просто пропускають через вуха
свіже повідомлення із підгірців, що в м. Золочеві вони організували перший похорон, тобто когось хоронили. Прикро, як легко золочівяни зрікаються рідної віри, в кого є якась інформація чи дійсно ВІРО-ВІДСТУПНИКИ КОГОСЬ ХОРОНИЛИ В ЗОЛОЧЕВІ . ОТО ПРОСЛАВИТЬСЯ ЗОЛОЧІВ НА ВЕСЬ ХРИСТИЯНСЬКИ Й СВІТ. А це вони пишуть..."
• Правовірний похорон
Василіяни погрожували, що тих, хто має зв’язки з Підгірцями, не похоронять. Тому 4.5.2009 р. були запрошені владика Маркіян і новоєрей о. Василь М., щоб виконати похоронні обряди у парафії Золочів.
Відступницький Синод не забороняє хоронити атеїстів, відступників, тих, які воювали проти Церкви, ані самогубців, забороняє хоронити лише тих, які прийняли Господа Ісуса за свого Спасителя і щиро навернулися. Цим відступницький Синод доказує, що за ним є дух антихриста. Всі маніпуляції, погрози, залякування та інші методи апостатичного Синоду викликають протилежний ефект: провокують вірних вести свідомий бій за духовне відродження УГКЦ."
Цікаво а як реагують на все це декани УГКЦ, настоятель монастиря. Виходить підгорецькі ГУРУ ( ЛЖЕ-ЄПИСКОПИ )в Золочеві працюють ліпше за офіційну УГКЦ ???
Чи є в когось інформація кого вони висвятили на " священників", і на які парафії їх закинуть. Це свідомо робиться велике замішання в середовищі УГКЦ, диявол не спить...
На форумі УГКЦ надибавім на цікавий допис:

"Очевидно шановна, ви ще не перейшли до належного рівня посвяти, не так то просто потрапити до цього божка, лише за особливі заслуги можна отримати таку велику честь. Вам на нижчих ступенях посвяти дозволений культ о. Методія, о. Маркіяна, ну максимально о. Самуїла. Але вини лише маріонетки в руках непогрішимого і всесвятого ґуру - його божественної величності і святості Іллі Антоніна Догнала. Та й сестрички брюховицькі та тисменецькі заявляють, що Ілля їхніній провідник і не дивлячись на ніщо вони підуть за ним куди б він їх не провадив. Тож не гніватейтеся, але виглядає що я вашу секту краще знаю від вас самих.

А стосовно промивки мозгів, то вибачайте шановна, але класична догналівська поза в часі "бойовки" збільшує кількість вуглекислого газу в мозкові й заставляє мозок працювати в тому ж режимі, що й в часі гпнозу. Несамовитий лямент в часі "бойовки" тільки ще більше сприяє цьому стану. Плюс повторення гебрейських виразів - каббалістичних сефірот єгошуа (не Ісус, а спасіння. Зауважте саме так. Адже ім"я Ісус на гебрейські закінчується коротким "а", а спасіння - власне довгим "а", власне таким як це роблять його адепти догналізму) та руах з розтягуванням голосних насправді відкриває не ворота Неба, але ворота окультних сил. От тоді вже новопредставлені адепти готові прийняти усе що їм гуру, пардон, пророк Самуїл, Методій чи Маркіян в ім"я божественного ґуру Іллі звістять.

До речі, подібні практики використовуються для підготовки ісламських терористів-смертників. Які з промитими мізками підривають себе і невинних людей, будучи свято переконаними, що вершать діло вгодне Богові.

Цікаво, що вибрані власне сефірот жіночого роду. Чи не культ це богині-матері. Адже догналівці не приймають Марію за свою Матір, а таки до своєї особистості. Марія, людина, хоча і поставлена понад усе створіння не є божеством і тому цього зробити не може, не може прийти і увійти в особистість іншої людини. Отже, не йдеться про Марію, а про злого духа! Виглядає що так маємо псевдохристиянську секту з культом богині-матері, і все це під соусом католицизму."

http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?p=10082#10082

додано через 6 хвилин 15 секунд:

А воно таки так виглядає сам сидів в неті таки так і виглядає, жи підгорецькі "епіськопи" не просто дурисвіти, а суперокультисти-каббалісті.

А Макуха люди і на тому похороні виділи, про який ся писало, а потім літав з камерою попід машини - вісіліско знімав. Ото ксьонз. А кажут шо якогось торговця з базару висвятили і пиячка якогось.

Е, кажут вони, шо наші ксьонзи не вміют казаня казати, а шо ті новопредставлені "отчі" будут вогорили? Певне будут плели, як небошка ногами.

додано через 5 хвилин 39 секунд:

Але ше одне тішит, жи Золочів вже не має такого місця для тої секти. Кажут жи центр тих їхніх збіговиск для "особо одарённых" в Брюховичах на вулиці Сосновій. Там і золочівські "ксьонзи" окалочуютса. Може пустят Золочів в спокої.

Нині в Золочеві на Васильянах празник - людей тьма! От певно підгорецькі "подвижники" локті гризут... Не вдалося золочівців переманити, а Золочів найближше місто до центру секти - Підгорец.
Так що то за нововисвячений ксьондз з підгорецьких гуру пан Макух з Золочева. Хто що про нього знає. То тьой що торгує на базарі чи якісь інший Макух. Розкажіть хто що знає. І яку він схоче парафію здобути брехнею ?
Томас пише:
Так що то за нововисвячений ксьондз з підгорецьких гуру пан Макух з Золочева. Хто що про нього знає. То тьой що торгує на базарі чи якісь інший Макух. Розкажіть хто що знає. І яку він схоче парафію здобути брехнею ?

на Шевченка живе! знімає на відео весільні забави!
І смішно. і сумно, чого ж люди такі наївні, в мене просто немає слів. Що на забавах чого вчили служити літургії. Я думаю такі Макухи ще багато вибриків в Золочеві зроблять. Коли м люди ці опам'ятаються?..
Цікавий допис з форуму УГКЦ:

"Посидів, подумав і знайшов кілька єресей та гріхів догналізму:

1. Прийняття Марії до своєї особистості. Марія не Бог і тому увійти в іншу людську особистість не може. Отже маємо єресь обожнення Богородиці. Отже єресь тринітарного, христологічного та сотеріологічного характеру.

2. Покликання на стародревні канони, які скасовані Кодексом Канонів Східних Церков та Кодексом Канонічного Права. Єресь еклезіологічного Характеру - заперечення законодавчих повноважень Римського Архиєрея.

3. Пропозиція про укинення на 6 років Євхаристії в Церкві. Єресь сакраментологічного та елезіологічного характеру.

4. Привласнення єпископського уряду - єресь еклезіологічного характеру та пряме порушення канонічного права.

5. Незаконне накладання анатем - єресь еклезіологічного характеру і пряме беззаконння.

Відкрито грішні практики:

6. Використовування кабалістичних "молитовних" практик - апостазія.

7. Практикування гадання на Біблії, вервичці, жеребом - апостазія.

8. Відкрита, задокоментована брехня.

9. Забороняють своїм адаптам користуватися певними виробами, самі користуються - гріх лицемірства.

10. Прямий, впертий і злобний непослух законнип настоятелям - гріх проти обіту послуху.

11. Розпалювання ворожнечі проти законних настоятелів і єрархії - гріх проти послуху, любові.

12. Спроба розколу церкви - гріх схизми.

13. За свідченнями очевидців викриття тайни сповіді.

14. Фальшування, вигадування існування якоїсь історико-критичної теології - гріх проти істини.

15. Антиінтелектуалізм. Гріх проти Божого дару - розуму.

16. Психологічна обробка адептів - гріх проти людської свободи.

Отже 16 пунктів! "

http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?p=10186#10186
Мамо рідненька, ви тільки гляньте, що діється на новому псевдогреко-католицькому "форумі" догналівців http://pidgirci.uaforums.net/index.php

Не зрозуміло тепер, що то за конфесія така...

додано через 1 хвилину 50 секунд:

Крайній з Краю пише:
Нині в Золочеві на Васильянах празник - людей тьма! От певно підгорецькі "подвижники" локті гризут...

Кажуть, що масу люду зібрала наша українська "Піккардійська терція". І не тільки молодих...


додано через 1 хвилину 31 секунду:

Крайній з Краю пише:
кілька єресей та гріхів догналізму:

Нічого собі кілька, та то ціла купа!!! От і вилізло шило з мішка майже повністю....

додано через 1 день 39 хвилин 22 секунди:

Я в шоці! Догналівці на своєму форумі помалу перетворюються на масонську ложу закритого типу. Видаляють "непотрібних" користувачів, банять антидогналівців, стирають "непідгорецькі" дописи і т. п. А на офіційному форумі УГКЦ хочуть несправедливо зі свого боку ПОВНОЇ СВОБОДИ!
Золочівці, будьте обережні! В Золочеві діють аферисти - "отці" "висвячені" підгорецькими "єпіськопами" - Василь Макух з Передмістя (Шевченка), Володимир Ганець з Ентузів (Б. Хмельницького), є ше кілька, як взнаю повідомлю.
Якщо хтось знає дайте детальнішу інформацію про них, тих ксьондзів-самозванців із Золочева. Бо дійсно, Золочів може стати відправною точкою для поширення на всю Україну цієї секти. Хто вони такі, де працюють, де відправляють , словом все, що відомо...
А то можуть вони прийти і в Миколаївську церкву і сказати, що вони від Гузара, наприклад. Або комусь дати шлюб, або хоронити. Але ці таїнства недійсні. Ось до чого призводить така пасивність наших людей, офіційної УГКЦ зокрема!
Люди, дивіться як новітні сектанти "розплодилися" тут http://gazeta.ua/index.php?id=293302

Щось доказують, переконують сліпо закриваючи очі на очевидні факти та думаючи, що вже вхопили самого Бога за бороду...
А чому на Україні стільки церков? стільки конфесій чому так? А дуже просто люди згрішили, а кожен гріх хоче бути оправданим. І тоді починаються філософськи дебати людей.
В Підгірцях завелая якась мара. Виглядає вже дітько по селі почав з крілів кров пити, з часом певно почне з людей. http://ntn.tv/news/other/2009/05/18/09/26.html?dv=1/ Може то "отці" вже чисто повампірилися?
Це не мара якась це покарання за гріх, що йде з тих Підгірців,
інфолрмація звідти прямо таки страшна для людей. Ось послухайте:«Підгорецька потвора» тероризує Львівщину!
На Львівщині з’явилося так звана «Невідома істота», що зовні схожа на велетенського пса, масово винищує кролів. Щоночі – чергові постраждалі. Нажахані селяни починають формувати загони самооборони.
Віднедавна в Підгірцях остерігаються виходити з оселі після заходу сонця. Люди вірять – щоночі істота, схожа на велетенського собаку, блукає селом, шукаючи жертв.

Поки що чудовисько полює лише на кролів. Від Великодня воно навідалося до десятка дворів і знищило понад сотню тварин. Пані Ганна єдина з постраждалих наважилася вийти з хати, коли почула на подвір‘ї шум.

Ганна Панас, постраждала: «Де клітка, там я побачила собаку – досить великий був, такий рижий. Без шерсті і навіть, по-моєму, хвоста він не мав, подібне до бульдога».

Картина завжди схожа. Уночі собаки не гавкають, а вранці господарі знаходять усіх своїх кролів мертвими – без крові і слідів шматування. Одна або кілька тваринок зазвичай зникають. Клітки розтрощені.

Надія Бойко, постраждала: «Рано чоловік вийшов годувати кроликів, дивиться, а там як на фронті, все побите лежить. І маленькі, і великі».

Щоб усе це скоїти – потвора повинна мати неабияку фізичну силу, високо стрибати, а ще вміти нечутно відчиняти хвіртки і «професійно» вбивати. Тож «підгорецьке чудовисько» віддалено нагадує латиноамериканську істоту – чупакабрас.

Це напівміфічні, але описані в науковій і популярній літературі тварини, які висмоктують кров у свійської худоби. Учені вже кілька десятиліть з’ясовують: це мутанти чи інопланетяни. І чи існують узагалі.

Роман Карашкевич, постраждалий: «Я перед тим десь дві неділі бачив по телевізору, що в Житомирі чи то Тернополі втекло щось. Хтось експериментував, якихось звірів чи щось… Якесь червоне з коротким волоссям. Передні ноги короткі, задні довгі. І що перестрибує, а як він перестрибує, то бог його знає».

Коли стихають емоції й відступає страх, селяни намагаються тверезо поглянути на злочини. І знаходять людський слід.

Ганна Панас, постраждала: «Ви розумієте, отак от було відкрито. От, мені важко відкрити, бачите? А як собака міг відкрити?

На кролів нападає не тварина, переконаний ветеринар. Принаймні, вона невідома науці.

Костянтин Ворончук, керівник Бродівської районної лікарні ветмедицини: «Яка б не була тварина, чи тренована чи ні, вона не могла б відкрити клітки, зламати металевий прут клітки. Важко в це вірити, одних тварин забрати, других поскладати на подвір‘ї»…

Хай що там за істота, але вона виявляє неабияку кмітливість. До прикладу, серед постраждалих – люди похилого віку, часто самотні. А ще – напади почалися після обрання теперішнього сільського голови.

Надія Михайлишин, Підгорецький сільський голова: «І мене дуже насторожує, що саме зараз, коли той місяць, що я почала працювати, отакі різні з людьми виникають проблеми».

Допоки не з’ясовано, чи серед здібностей потвори є політична активність – селяни воліють від неї захищатися. А тому розпочинають формувати загони самооборони.

Такий переполох у селі від Великодня, коли господарі почали знаходити у себе мертвих кролів.
- Рано чоловік вийшов годувати кроликів, дивиться, а там, як на фронті, все побите лежить. І маленькі, і великі, - розповідає 65-річна Надія Бойко. - Уже в 10 дворах щось невідоме подавило кролів - понад 100 штук. Ця потвора має неабияку фізичну силу, високо стрибає, нечутно відчиняє хвіртки.
Її сусідка Ганна Панас на своєму подвір'ї біля клітки з кролями бачила чудовисько рудого кольору, схоже на собаку (за описами очевидців, потвора нагадує латиноамериканську міфічну істоту «чупакабра», що висмоктує кров у тварин).
- Спина без шерсті, але руда, - згадує Ганна Панас. - Трохи схожий на бульдога. Мій собака в цей час сидів у буді, навіть голосу не подав. І так у всіх дворах. Собаки не гавкають, а вранці господарі знаходять своїх кролів мертвими. Слідів шматування нема. Одна або кілька тваринок зазвичай зникають. Клітки розтрощені. Два тижні тому чоловік бачив по телевізору, що під Києвом від чоловіка, який схрещував тварин, утік якийсь мутант. Його звір за описом схожий на того, якого бачила я. Має коротке червоне волосся. Передні ноги короткі, задні довгі. Високо стрибає. До того колишній господар годував його курятиною і кролятиною. Може, він до нас на Львівщину й прибився?
У зв'язку з цією надзвичайною подією в селі створили патруль - тепер щоночі по кілька чоловіків роблять обхід вулицями.
- Ми спочатку думали, що то чудовисько, - цитує Gazeta.ua сільського голову Підгірців Надію Михайлишин. - Але яке чудовисько здатне відкрити клітку, зламати металевий прут огорожі, одних тварин забрати, інших поскладати на подвір'ї? Та й серед потерпілих - лише люди похилого віку або самотні. У селі паніка. З'явилася інформація про те, що селом розгулює людина-вампір. На кількох кролях були сліди від укусів, з тварин випивали кров. Кроликів передали на експертизу. Думаємо, що тільки людина здатна робити таку шкоду.

Хто має інформацію чи ця потвора не бьула в Золочеві, Сасові. Підгородньому. Кажуть в Підгородньому вона теж нищить кролів

«ПОСЛУХ ЛІПШИЙ ВІД ЖЕРТВИ» (1 Сам 15,22)


У травні Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури в Римі оприлюднив остаточний вирок на апеляції, які кілька років тому подали до цього Трибуналу п’ять колишніх ченців Василіянського чину, А. Догнал, Р. Шпіржік, В. Шелепко, Ю. Шпіржік та В. Гітюк. Варто нагадати про суть справи, про яку йдеться в рішенні найвищого церковного суду.

Майже всі ці священики належали до розформованої у липні 2004 року Василіянської Делегатури св. Прокопія у Чеській Республіці. Того-таки року вони подали прохання до Конгрегації для Східних Церков про уможливлення їм переходу до іншої форми монашого життя, тобто попросили про створення нового монастиря, який був би підпорядкований місцевому єпископу і не належав до Василіянського чину. Оскільки юридично можливість переходу до ще неіснуючої форми чернечого життя не передбачена в церковному праві, згадана Свята Конгрегація дала інструкції про спосіб дій у такому разі та нагадала, що поки такого такого переходу не відбулося, всі підписанти прохання і надалі в усьому повинні «підпорядковуватися Протоігуменові і виконувати його розпорядження». На жаль, ці зауваження не були прийняті до уваги. У серпні того самого року трапився прикрий інцидент, коли вони, довільно трактуючи візит Протоігумена Провінції Отців Василіян в Україні, не допустили його до монастиря в Підгірцях, в якому перебували. Не зважаючи на заклики Провінційної управи до покаяння і навернення, згадані особи продовжували чинити опір правним Настоятелям, виявляючи важкий непослух. Цей непослух, натомість, виправдовували надуманими твердженнями, ніби їм забороняють проповідувати Боже Слово. Надуманими, оскільки прибувши із Чехії в Україну, отці отримали всі можливості і сприяння для проповідування.

Саме тому, внаслідок відповідного юридичного процесу, який тривав протягом кількох місяців, священики А. Догнал, Ю. Шпіржік, Р. Шпіржік, В. Гітюк та В. Шелепко були правно відпущені з Василіянського Чину з усіма наслідками, які з цього випливають. Члени колишньої Делегатури св. Прокопія, а також члени української провінції Чину подали апеляцію до найвищого церковного трибуналу, але й надалі перебували у непослуху до своїх Настоятелів, попри те, що факт подання апеляції не звільнив їх від обіту послуху, який склали перед Богом і Церквою. У своїх листах, адресованих церковному проводу та широкому загалу і поширюваних через пошту та Інтернет, вони висловлювали претензії на виправлення всіх недоліків та недомагань у Церкві, часто грубо зневажаючи та ображаючи церковну ієрархію. Таким чином вони фактично самоусунулися від василіянської спільноти, всупереч церковним канонам і правилам створили новий монастир в с. Підгірці Бродівського району Львівської області та діють такими методами, які суперечать місії і покликанню Церкви й Чину, провадять до розколу і схизми. Протягом останнього року дані особи намагаються переконати широкий загал, що вони отримали дійсні єпископські свячення, порівнюючи себе до переслідуваних за віру ісповідників радянської доби. Таке порівняння є блюзнірським, адже зневажає терпіння і смерть багатьох мучеників за віру, оскільки сьогодні зі сторони світської чи церковної влади немає жодних загроз фізичного знищення, як це було під час панування більшовицького режиму. Дані особи можуть вільно висловлювати свої погляди і думки. Тому можемо з певністю твердити, що жодних єпископських свячень не відбулося, а якщо якийсь обряд і було проведено, він був не більш ніж фарсом, і даних осіб варто вважати самосвятами.

Свята Католицька Церква мусила реагувати, і тому 2008 року було проголошено кару великої екскомуніки, тобто виключення із єдності з Католицькою Церквою, для чотирьох священиків, які самовільно проголосили себе греко-католицькими єпископами, – А. Догнала, Р. Обергаусера, Р. Шпіржіка та В. Гітюка, а це рішення потвердив і Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури. Проте вони й далі продовжували називати себе ченцями-василіянами, покликаючись на те, що їхня справа розглядається церковним трибуналом у Римі.

Нарешті Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури, пильно розглянувши справу і зваживши на аргументи, виніс своє остаточне рішення – не приймати до розгляду апеляції вище названих священиків, залишивши тим самим у силі рішення Протоархимандрита Василіянського Чину та Священної Конгрегації для Східних Церков про їх видалення із цього Чину. З цього випливає, що на основі отриманих від Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури рішень, священики ШЕЛЕПКО Василь (чернече ім’я Роман), народжений 10 серпня 1969 р., громадянин України; ШПІРЖІК Юрій (ŠPIŘÍK Jiří, чернече ім’я Кирило), народжений 13 листопада 1966 р., громадянин Чеської Республіки; ШПІРЖІК Річард (ŠPIŘÍK Richard, чернече ім’я Методій) народжений 6 березня 1968 р., громадянин Чеської Республіки; ГІТЮК Василь (чернече ім’я Маркіян), народжений 28 січня 1970 р., громадянин України; ДОГНАЛ Антонін (DOHNAL Antonín, чернече ім’я Ілля), народжений 7 червня 1946, громадянин Чеської Республіки, більше не належать до Василіянського Чину Святого Йосафата з усіма наслідками. Вони не мають права одягати василіянську рясу і ставити біля свого імені чи прізвища василіянську позначку «ЧСВВ» («OSBM») або «ЧСВВ-ІІІ» («OSBM-III»).

Імовірно, що попри всі попередні запевнення, колишні священики і ченці даних рішень церковної ієрархії не приймуть і продовжуватимуть свою діяльність, намагаючись створювати власну церковну спільноту і переконувати громадськість, що тільки вони можуть урятувати Церкву від занепаду. В цій ситуації кожен християнин, який правдиво вірить в Бога і довіряє Церкві (як визнаємо щодня у Символі віри) повинен прихилитися до слів і пересторог Церкви, видима структура якої всім явна, бо саме через Церкву промовляє Господь. Ми свідомі того, що Церква, як і в кожному історичному періоді, переживає тепер важкі часи і переслідування. Але якщо мати хвора, ми її не виганяємо з дому. Святість Церкви залежить від кожного з нас. Тому не варто довіряти тим, які в ім’я порятунку Церкви роздирають її вже й так пошматоване тіло. Кожного разу, коли в Церкві наставав розкол, організатори виправдовували це дбанням про добро Церкви. Ми ж віримо, що в Церкві діє Святий Дух і жодні людські підступи не здатні її захитати. А правдивий церковний світогляд – це розумний усвідомлений послух (не сліпий). А той, хто не вміє слухати, від Церкви відпадає. Послух – це не тільки засіб для організації діяльності, а глибокий акт віри, хто не має послуху, не вірить в Бога: «Послух ліпший від жертви, слухняність від баранячого жиру. Бунт – це гріх чарівництва, сваволя – це злочин ідолопоклонства» (1 Сам 15,22-23).

http://osbm.in.ua/ukr/news/350

додано через 2 хвилини 6 секунд:

Томас пише:
Це напівміфічні, але описані в науковій і популярній літературі тварини, які висмоктують кров у свійської худоби. Учені вже кілька десятиліть з’ясовують: це мутанти чи інопланетяни. І чи існують узагалі.

Та ж це, мабуть, нечиста сила розгулялась там і робить людям збитки, з якою бавляться у "котика-мишки" місцеві самосвяти. А хто ж інакше?
Панове здеється справа ясна. Та мара звідкісь присунулась, були окремі видаки від західного кордону до Підгорець, але в Підгірцях масово. Чи не з Чехії це лихо прийшло?

додано через 1 хвилину 33 секунди:

Але то шо та біда пов"язана з "отчями" то вже навіть і їхні прихильники стверджуют. Правда кажут шо то Гузар наслав на Підгірці таку напасть. До чого тільки глупота та сліпота не доводять людей...
А що робити з тими людьми яким "промили мозги" ? Як їх звітам витягнути? Зрозуміло що вони нікого і нічого не слухають. Але це ж наші друзі, родичі, рідні.!!! Що можна зробити? Я колись бачив що в Росії є фірма яка займається таким вона витягує людей з сект. А чиє внас шось таке? Чи є такі може священики?

додано через 5 хвилин 15 секунд:

В підгірцях коли на деяких людей було зіслання Святого Духа ті люди говорили на різних мовах ,

То це чудо чи що? Мене переконують велике чудо то є.

додано через 26 хвилин 48 секунд:

http://lohotrontoday.at.ua/publ/3-1-0-89 ось це мені дуже щось нагадує.